Поняття спадкування. Спадкування за законом і за заповітом. Черговість спадкування за законом

Спадкове право - це частина цивільного права, що регулює відносини по спадкуванню майнових і деяких особистих (немайнових) прав та обов'язків. Спадкове право регламентує:

· порядок складання заповіту,

· порядок спадкування по закону;

· прийняття спадщини і відмова від неї;

· випадки переходу спадщини до держави;

· порядок та обсяг відповідальності спадкоємців по боргах спадкодавця;

· порядок розподілу майна спадкодавця;

· заходи охорони майна спадкодавця.

Спадкування - це перехід майна померлого до іншої особи.

Власник, після смерті якого залишилось майно	Особа, до якої переходить майно після смерті його власника
спадкодавець	спадкоємець
може бути
тільки громадянин	фізична і юридична особа

Право спадкоємця - приймати спадщину чи відмовитися від неї.

Спадщина (майно, що залишилось після смерті його власника) включає:
права спадкодавця	- обов'язки спадкодавця, невиконанні зобов'язання, неоплачені кредити тощо) Спадкоємці несуть відповідальність по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спад­кування: за законом і заповітам. Перехід спадщини може бути:

універсальним	сінгулярним
до спадкоємців переходять як права, так і обов'язки	до спадкоємців переходять; тільки окремі права з спадщини.

Для того, щоб спадкоємець став власником спадщини, йому необхідно її прийняти. Для прийняття спадщини спадкоємець має учинити протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини (термін може бути продовжений в судовому порядку) одну з двох дій:

1) фактично вступити в управління або володіння майном;

2) подати державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Час відкриття спадщини	Місце відкриття спадщини
день смерті спадкодавця, день вступу в законну силу рішення суду при оголошенні особи померлою	останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної части­ни.

Спадщина відкривається тільки після смерті громадян (фізич­них осіб). Спадкування між живими не буває.

Спадкоємцям, які прийняли належну їм спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцт­во про право на спадщину після закінчення 6-місячного строку, якщо є дані про те, що крім осіб, що заявили про видачу свідоцт­ва, інших спадкоємців немає.

Спадкове право визначає коло осіб, які можуть бути спадко­ємцями:

ü громадяни, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при житті і народжені після його смерті,

ü юридичні особи (тільки за заповітом), держава,

ü іноземні особи та особи без громадянства

Не мають права бути спадкоємцями ні по закону, ні по запові­ту особи:

· які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя;

· після Смерті дітей батьки, які на Момент відкриття спадщини були позбавлені батьківських прав стосовно них;

· батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання по­кладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадко­давця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Спадкування за заповітом має місце тоді, коли власник-спадкодавець бажає сам висловити свою волю, кому і в якій час­тині має перейти його майно після його смерті. Заповіт - це роз­порядження власника своїм майном після смерті.

Цивільний кодекс встановлює чіткі вимоги до заповіту:

· повинен бути складений тільки дієздатною особою;

· повинен бути письмовим з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Як виняток закон допускає можливість посвід­чення заповіту іншими органами й особами;

· його зміст повинен відповідати вимогам закону;

· має бути укладений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликали нечіткостей чи спорів після відкриття спадщини.

Заповідач
має право	не може
· в будь-який час відмінити або змінити раніше складений ним заповіт (слід знати: якщо після смерті заповідача пізніше складений заповіт судом визнаний недійсним, то раніше складений заповіт зберігає силу); · заповідати майно в різних частках; · робити заповідальну відмову (виконання будь-якого зобов'язанняна користь однієї чи кількох осіб); · покласти на спадкоємця виконання будь-яких дій, спрямованих на здійснення будь-якої загально корисної мети.	повністю позбавити спадщини неповнолітніх і непрацездатних дітей (в тому числі і усиновлених), а також непрацездатну дружину (чоловіка), батьків і утриманців.

Зміну заповіту можна зробити шляхом складання нового запо­віту, в якому заповідач зазначає, які саме зміни він вносить в ра­ніше складений заповіт. Відмінити раніше складений заповіт заповідач може посвідченням нового заповіту або поданням до но­таріальної контори заяви про відміну раніше складеного заповіту. Спадкування за законам має місце в таких випадках:

· немає заповіту;

· заповіт визнано судом недійсним;

· спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини;

· спадкоємці, призначені в заповіті, відмовились прийняти її.

Всі спадкоємці за законом закликаються до спадкування в по­рядку черги, в Україні встановлено 5 черг (ст.1258, 1261-1265 ЦК).

Перша черга - діти (в т. ч. усиновлені), дружина і батьки (уси­новителі) померлого, а також: дитина, якщо народилася після смерті спадкодавця.

Друга черга - брати і сестри померлого, дід і бабуся як з боку ба­тька, так і з боку матері.

Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не ніж 5 років до часу відкриття спадщини.

П’ята черга – мають право інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, а також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, не прийняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування. Така спадщина переходить у власність територіальної громади (ст. 1277).

Закон передбачає обов'язкову частину в спадщині (ст. 1241 ЦК):

· непрацездатні вдова/вдівець, батьки (усиновителі), · неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця	Спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б ним у разі спадкування за законом

При визначенні розміру обов'язкової частини враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правовий проступок - правопорушення, вчинене у сфері майнових і певних немайнових відносин, що регулюються цивільним, трудовим, сімейним, фінансовим, екологічним та ін­шими галузями права.

Цивільно-правова відповідальність - це встановлені законом юридичні наслідки - за невиконання або неналежне виконання осо­бою обов'язків, зобов'язань, що пов'язані з порушенням суб'єктив­них цивільних прав другої сторони. Захист цивільних прав здійс­нюється в установленому порядку загальним судом або третейським судом (арбітражем). Мета цивільно-правової відповідальності - відновлення порушених майнових прав.

Цивільно-правова відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах другої сторони (кредито­ра) або держави установлених законом або договором правових.заходів впливу, що несе для нього негативні, економічно невигід­ні наслідки майнового характеру, а саме: відшкодування збитків; виплата неустойки (штраф, пеня); відшкодування шкоди; виконання основних обов'язків.

Функції цивільно-правової відповідальності:

· відновлююча

· каральна (штрафна)

· виховна

Всі вони виконуються в сукупності.

Цивільно-правова відповідальність виникає:

· у разі невиконання або неналежного виконання договірних обов'язків (зобов'язань),

· у разі заподіяння шкоди здоров'ю або майну;

· у разі порушення зобов'язання, які за законом повинна ви­конувати друга сторона.

Різновиди цивільно-правової відповідальності:

· договірна відповідальність;

· позадоговірна відповідальність;

· дольова відповідальність;

· солідарна відповідальність;

· відповідальність в порядку регресу;

· відповідальність без вини,

· відповідальність за спричинення шкоди у стані крайньої не­обхідності;

· майнова відповідальність.

Якщо шкода заподіяна джерелом Небезпеки (непереборна сила або випадок), то боржник звільняється від відповідальності за не­виконання зобов'язання або вчинення позадоговірної шкоди.

Непереборна сила - це явища природи, яким людина не змогла запобігти (землетрус, повінь тощо).

Випадок - збіг обставин, за яких виконання зобов'язання стало неможливим, але в цьому ніхто не винен.

Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх. За шкоду, заподіяну неповнолітнім віком до 15 років, цивільно-правову відповідальність несуть батьки або особи, що їх заміню­ють (опікуни, усиновителі), якщо вони не доведуть, що шкода ви­никла не з їх вини.

Неповнолітні віком від 15 до 18 років несуть цивільно-правову відповідальність за спричинену ними шкоду на загальних підста­вах. Відповідальність за шкоду, яку заподіяли неповнолітні віком від 15 до 18 років не може бути покладена на школу або інший за­клад, якщо навіть заподіяно шкоду тоді, коли вони перебували під наглядом школи або іншого закладу.

Дата добавления: 2014-01-11