Жіночий рух і соціальна робота

Лекція 10. Соціальна робота й суспільні рухи

Висновок: соціальна політика, як запорука збільшення економічного ефекту та забезпечення прогресивного соц. розвитку.

Протягом ХХ ст. розвиток соц. політики стосовно надання соц. послуг пройшов довгий шлях у своєму розвитку - від елітарності до загальнодоступності, від комерції до соціальних гарантій, від залишкового принципу фінансування до великих інвестицій.

Основні етапи:

1. Кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., як зараз вважаються соціальними, мали такі характеристики:

- недоступність для основної маси населення;

- елітарний х-р;

- комерційні засади - вироблення і надання (приватні структури, попит), пропозиція, орієнтація на платежоспособність клієнта.

2. Прагматичні реформи сер. ХХ ст. – розширення доступу широких верств населення.

3. Друга пол. ХХ ст. – становлення соціальної сфери, розвиток соц. структури як складової господарства та водночас площини реалізації соц. держави.

Соц. сфера як сфера реалізації освіти, охор. здоров’я – які перетворюються на соц. послуги.

Соц. сфера стає об’єктом соц. політики і її основні моменти:

- обсяги фінансування та будівництва держ. іфраструктури;

- регулювання приватновласницької діяльності та заохочення недержавних організацій;

- довгострокові програми розвитку;

- підготовка кадрів для соц. сфери;

- ідеологія соц. прав та людського капіталу

1. Жіночий рух і соціальна робота.

2. Діяльність добровольчих організацій в активізації соціальної роботи

3. Діяльність у співтоваристві і соціальна робота.

Література

1. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства XIV – XVII вв. – М., 1985.

2. Попович Г.М. Соціальна робота в Україні і за рубежем: Навч.-метод. посібник. – Ужгород, 2000.

3. Соціальна робота в Україні: Навч. посібние / І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Харченко та ін.; За заг. ред. І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. – К., 2004.

4. Соціальна робота / соціальна педагогіка (понятійно-термінологічний словник) / Під заг. ред. І.Д.Звєрєвої. – К., 2004.

5. Теория и методология социальной работы: учебное пособие / С.И.Григорьев и др. – М., 2007.

У жодній з країн соціальна робота не увібрана цілком державними службами, але ніде вона й не діє цілком поза статутними межами. У силу своєї внутрішньої логіки й суперечливості будь-яка система соціального захисту потребує постійного припливу соціальних працівників. Такий приплив багато в чому забезпечується на основі й за рахунок різноманітних суспільних рухів.

Зародження соціальної роботи збігається за часом з утворенням сучасних західних національних держав і пов'язано з підтримкою внутрішньої стабільності, якої ці держави потребували. Але в той же час вона не створюється безпосередньо державою. Соціальна робота відноситься до сфери громадянського суспільства, до саморегулюючих структур сучасного суспільства, які виступають посередниками між індивідом і державою. Відносини між соціальною роботою й державою становлять собою складне сполучення автономії й залежності, неминучості й розрахунку, чергування періодів посилення й послаблення впливу держави. Картина зазначених вище відносин між соціальною роботою й державою достатньо добре зрозуміла на такому явищі, як “нові соціальні рухи”, які прагнуть знову затвердити автономію громадянського суспільства.

На соціальну роботу в Європі з 2-ої половини 20-го століття суттєво вплинув жіночий рух.

Фемінізм привернув суспільну увагу до прихованих форм гноблення жінок і виник у 60-х роках спонтанно у всіх промислово розвинутих країнах.

Для жіночих груп була характерна різноманітність поставлених проблем, що відображали багато різноманітних форм гноблення й дискримінації жінок. Подібні форми й засоби відрізнялися в різних країнах, але результати дискримінації і гноблення були практично ідентичні скрізь: підкреслювалася біологічна відмінність, яка виправдовувала економічне, соціальне й політичне підпорядкування. На основі цієї універсальної подібності були швидко встановлені міжнародні зв'язки. Загальним результатом жіночих кампаній було винесення на суспільне обговорення нових, особистісних і закритих до того часу питань і надання їм політичного звучання.

Наведемо декілька найбільш показових прикладів.

В Італії феміністський рух розвивався поза організаційними структурами й демонстрував недовіру до організованої влади. Ці нові форми політичної боротьби виявилися дуже ефективними для поліпшення соціальних служб у напрямку, заданому жінками. У 1970 році був прийнятий закон, що дозволяє розлучення, у 1971 році вийшли закони про дошкільні дитячі заклади, про захист прав працюючих матерів, а також скасування закону, що забороняє поширення інформації про контроль над народжуваністю. У 1978 році пішла легалізація абортів (і це в тій країні, де таким сильним був вплив католицької церкви!).

Найхарактернішою рисою жіночого руху в Ірландії стала активна участь городянок трудящого класу в боротьбі з бідністю, в організації освітніх і консультативних центрів, а також те, що вони стали головною рушійною силою в питаннях соціальних прав. Новий імпульс у цьому напрямку був викликаний обранням Мері Робінсон, провідного юриста в галузі громадянського права, на посаду президента країни.

Дата добавления: 2014-01-11