Традиційні дидактичні концепції

Традиційна дидактична система чи пояснювально-ілюстративний вид навчання грунтується в основному на ідеях І.Ф.Гербарта і характеризується такими поняттями, як управління, регламентація, правила, розпорядження, керівна роль педагога. Цілями навчання згідно І.Ф.Гербарта є формування інтелектуальних умінь, уявлень, понять, теоретичних знань. Логіку навчання він розумів як послідовність наступних дій: пояснення, осмислення, узагальнення і використання на практиці. Але ця система страждає відірваністю від інтересів і потреб об’єкта навчання та життя. Вона не сприяє активізації розумових дій того, хто навчається, придушує його самостійність, ініціативність і творчість.

Тому на початку XX ст. з’являються нові концепції навчання. Найпомітнішу роль серед них відіграла концепція педоцентризму Д.Дьюї. Її також називають прогресивістською, реформаторською, навчання через роблення. Він запропонував організовувати процес навчання, враховуючи інтереси, потреби та здібності того, хто навчається. Метою навчання повинен бути розвиток загальних і розумових здібностей, різноманітних вмінь. Цей напрямок в педагогіці врахував особливості об’єктів навчання і був протиставленням гербаріанській моделі навчання (”школі книжкового навчання” протиставили ”школу праці та життя”). Структуру процесу навчання в педоцентризмі складають: відчуття труднощів у процесі пізнавальної діяльності, визначення гіпотези та її перевірка, формулювання висновків та нова діяльність залежно від отриманих знань. Ці етапи процесу навчання моделюють дослідницьке мислення, науковий пошук.

Безумовно, такий підхід активізує пізнавальну діяльність і сприяє розвитку мислення, уміння вирішувати проблеми, дозволяє всебічно розвивати об’єктів навчання. Але абсолютизація такої системи, її поширення на всі предмети та рівні викликає сумніви, заперечення. Переоцінка спонтанної діяльності тих, хто навчається, прямування в учінні тільки за їх інтересами призводить до несистематичності, до випадкового відбору навчального матеріалу. Таке навчання неекономічне тому, що воно передбачає великі затрати часу. Педагог перетворюється в консультанта і не може керувати процесом навчання тих, хто навчається.

Таким чином, дидактика стоїть перед вибором: або давати систематизовані, фундаментальні знання на високому академічному рівні методом директивного навчання і, як наслідок цього, втратити індивідуальність, психологічну своєрідність і розвиток особистості, або дати безконтрольну ініціативу об’єктам навчання в дидактичному процесі, користуючись тільки їх потребами - і тим самим втратити систематичність в їх навчанні, знизити рівень освіти.

Друга половина XX ст. характеризується певним розвитком дидактичної думки як у нашій країні, так і за кордоном. Поступово визначаються контури сучасної дидактичної системи. Хоча, як такової єдиної дидактичної системи в педагогіці поки немає, а існує низка концепцій, у яких є загальні риси та закономірності. Ці концепції навчання в більшості підходів передбачають не тільки формування знань, але й загальний розвиток особистості, її інтелектуальних, фізичних та інших навичок та вмінь. Зміст навчання грунтується в основному на предметах, хоча можуть бути також і інтегративні курси. Процес навчання повинен адекватно відповідати цілям і змісту навчання і в зв’язку з цим він розуміється як двосторонній і керований педагогом. Він керує навчально-пізнавальною діяльністю тих, хто навчається, організовує і веде їх, стимулює самостійну роботу водночас, уникаючи крайностей традиційної та педоцентристської дидактики і використовуючи їх достоїнства. Розглянемо деякі з ціх концепцій.

Дата добавления: 2014-01-15