Диверсифікація фінансування освіти

Еволюція системи освіти проявляється у все більшому розширенні джерел фінансування на кожному рівні освіти. В реальній практиці відбувається не просто розширення приватних джерел, а ускладнення, комбінування різних фінансових потоків для оплати навчання. Це зумовлює необхідність аналізу всього механізму фінансування освітньої галузі та особливостей кожного з фінансових потоків.

Всю сукупність ресурсів, що направляються на фінансування освіти, можна представити такою схемою:

Державні

Приватні ресурси

Кошти підприємств та джерела суспільних фондів та змішані форми.

Кошти підприємств. Підприємства та організації, незалежно від форми власності, можуть виділяти кошти на освіту двома шляхами:

- через створення та фінансування закладів професійної підготовки;

- через оплату навчання своїх працівників в інших навчальних закладах.

Виділяються такі основні типи фінансування підприємствами професійного навчання працівників.

Перший тип — держава не регулює видатки підприємств на навчання. В таких країнах, як Німеччина, Японія, Швейцарія, підприємці добровільно беруть значну, законодавчо визначену відповідальність за фінансування навчання працівників. Жодних законодавчих зобов'язань щодо організації та фінансування навчання працівників не мають підприємства в Канаді, Нідерландах, Швеції, Великобританії, США.

Другий тип — держави впроваджують прямі фінансові стимули підприємствам для організації навчання у формі відшкодування витрат на навчання або грантів. Уряди таких країн, як Чілі, Німеччина, Республіка Корея, Пакистан, Великобританія, стимулюють підприємства для організації навчання. Також уряди можуть намагатися законодавчозахистити інвестиції підприємців у навчання — наприклад, нормативними положеннями може передбачатися, що працівники повинні сплатити частину вартості навчання, якщо вони покинули підприємство до певного часу після його завершення. Уряди можуть впроваджувати схеми обов'язкового навчання працівників на підприємствах (Данія, Франція, Індія, Ірландія, Республіка Корея, Пакистан, Малайзія, Нігерія, Сінгапур та деякі латиноамериканські країни).

Третій тип — у більшості індустріальних країн колективні угоди між профспілками та підприємцями стали важливим інструментом фінансування професійного навчання промисловістю. Ці угоди часто включають пункти, які передбачають схеми фінансування навчання промисловістю та мінімальні рівні асигнування ресурсів. Держава може втручатися в забезпечення цих пунктів та співфінансувати навчання. В Бельгії, Данії, Нідерландах підприємці і профспілки створюють спільні фонди для фінансування навчання працівників згідно пунктів в колективних трудових угодах.

Четвертий тип — промисловість і уряд можуть погоджуватися спільно фінансувати відпустки працівників на період навчання. Такі загальнодержавні схеми, як правило, передбачають фінансові внески підприємств на основі заробітної плати працівників, а держава виступає як організатор, співфінансист та контролер. Спільне фінансування урядом і підприємствами оплати відпусток на період навчання для працівників застосовується у Бельгії і Франції.

Серед систем професійної підготовки різних країн світу особливої популярності завдяки своїй ефективності здобула дуальна система професійного навчання, що поширена в Австрії, Данії, Швейцарії і особливо — Німеччині.

Дуальна система комбінує навчання на робочому місці з теоретичного підготовкою в навчальному закладі. Фінансування дуальної системи включає платежі підприємців, які покривають витрати на практичне навчання, і державне фінансування.

В Україні до складу навчальних закладів підприємств на даному етапі відносяться головним чином професійно-технічні училища, які забезпечують їх робітничими кадрами.

Система професійно-технічної освіти на сучасному етапі переживає складні часи. Раніше до 40-50% фінансування профтехучилищ здійснювалося базовими підприємствами та галузевими міністерствами і відомствами. Це відбувалося, перш за все, за рахунок безоплатної передачі виробничого обладнання, оснащення, сировини, організації виробничої практики, оплати праці наставників. Обсяги такої допомоги в умовах важкої економічної ситуації скоротилися до мінімальних розмірів, що безумовно негативно відображається на розвитку сфери професійно-технічної освіти.

Підготовка персоналу вищої кваліфікації, як правило, має місце на контрактній основі. Підприємства та організації направляють на навчання своїх працівників або здійснюють оплату навчання для цільової підготовки кадрів необхідної їм кваліфікації.

Поширеною формою участі підприємств у підготовці фахівців виступає фінансування підвищення кваліфікації їх працівників, яке також здійснюється переважно па контрактній основі.

Перепідготовка або здобуття другої спеціальності, другої освіти також може відбуватися за рахунок підприємств.

Всі підприємства, незалежно від форми власності, сплачують податок у розмірі 1,5% фонду оплати праці своїх працівників у Фонд сприяння зайнятості населення. Кошти Фонду сприяння зайнятості розподіляються таким чином: виплата допомоги по безробіттю, професійне навчання, громадські роботи. В загальній кількості осіб, що отримують допомогу за рахунок Фонду сприяння зайнятості, тільки 13-15% отримують професійну підготовку та перепідготовку.

Зовнішні ресурси. Глобалізація світогосподарських зв'язків зумовлює процес постійного поширення і поглиблення форм міжнародної співпраці. Освіта, як надзвичайно перспективний і важливий напрям діяльності, також все більше залучається до міжнародного співробітництва.

Фінансові надходження у сферу освіти з-за кордону здійснюються за спеціальними програмами, які впроваджуються міжнародними організаціями іноземними суспільними та приватними благочинними фондами.

В Україні працюють десятки міжнародних та іноземних організацій (Фонд «Відродження», Комітет Фул Брайта, Британська рада. Французький культурний інститут, Німецька служба академічних обмінів (DAAD) та багато ін.), які на конкурсній основі надають стипендії, гранти, адмініструють платні міжнародні стандартизовані екзамени (TOEFL, SAT, GRE та ін.), надають інформаційно-консультативні послуги та сприяють академічним обмінам.

Щорічна допомога міжнародних організацій у галузі освіти оцінюється в 30 млн. доларів (3-5% державних видатків на освіту). За інформацією МОП на долю європейських країн припадає 60% усієї іноземної допомоги в галузі освіти.

Змішані форми фінансування освіти. Все більше розвиваютьсязмішані та з'являються нові механізми оплати освітніх послуг.

Головна їх мета — навести мости між державним та приватним секторами, поєднати різні механізми фінансування та надання освітніх послуг, ввести елементи конкуренції та відповідальності за якість наданої освіти.

Характерними прикладами цього можуть служити розвиток кредитних форм фінансування освіти, ваучерної освіти та інших.

Основною причиною появи кредитних форм оплати освіти можна назвати недостатність платоспроможного попиту населення на освітні послуги.

Кредити на здобуття освіти характеризуються високою мірою ризику.

Для суб'єкта ризик пов'язаний з такими моментами, як втрата часу, доходу на період навчання.

Для фінансових закладів ризик полягає в тому, то у суб'єкта не буде матеріальної можливості повернути позику на навчання.

Системи кредитування навчання бувають двох типів:

1) державні (які можуть бути на рівні всієї держави або штату, регіону, області тощо) — вони організовуються і впроваджуються державними установами;

2) кредитні системи, впроваджені окремими навчальними закладами.

Як правило, кращих успіхів досягають ті програми, за якими платежі з поверненням кредитів здійснюються з майбутніх заробітків випускників.

Наприклад, нові схеми підтримки студентів у Швеції мінімізують ризик дефолту, обмежуючи виплати для повернення позики 4 % доходу студентів після закінчення вузу.

В Гані прийнята проста студентська програма, в якій платежі здійснюються через систему соціального страхування.

В Австралії — через систему оподаткування. Норма виплат — 2,3 або 4% залежно від розміру оподатковуваного доходу випускника. Функціонування такої поширеної системи студентських позик дозволило Австралії підвищити участь студентів в оплаті їх навчання в державних навчальних закладах і досягти 30% росту чисельності студентів за останні п'ять років без суттєвого зростання державного фінансування.

Використовуються також інші системи кредитування: у Франції і Німеччині 25% позики повертається через 3 роки після закінчення навчання шляхом щомісячного повернення внесків, в Англії студенти зобов'язані почати повернення позики з того моменту, як їх заробіток буде складати 85% від середньо національного.

У практиці багатьох вузів використовуються навчальні виробничі програми, коли отримані на навчання позики студенти мають можливість повернути, працюючи влітку, неповний робочий день в лабораторіях, на кафедрах чи в бібліотеці, приймаючи участь в навчальних виробничих програмах.

Позитивним моментом слід вважати появу та поширення кредитних відносин в системі освіти в Україні. У той же час кредитування освіти має стати доступним широким верствам, і особливо талановитій молоді із сімей з невисокими доходами.

Міністерство освіти і науки України опрацювало механізм індивідуального кредитування, який передбачає видачу кредитів абітурієнтам, які успішно вчилися і не мають можливості оплачувати навчання. Випускник середньої школи на основі районного конкурсу отримує відповідний документ для вищого навчального закладу. У випадку успішного складання іспитів, зараховується до вузу, а держава перераховує певну суму вищому навчальному закладу. Повернення кредиту починається з 12 місяця після закінчення вузу з розрахунку 3% річних.

У 80-х роках ХХ ст. народилася ідея ваучерної освіти, яка впроваджується в Великобританії, частково в США, країнах Латинської Америки тощо. Ця ідея поєднує в собі і використання конкурентних відносин в освітній діяльності, і державне фінансування освіти, але не пряме, а за допомогою цінних паперів — ваучерів.

Ваучери — це випущені державою цінні папери, які підтверджують зобов'язання держави щодо фінансування освітніх послуг певного типу одній особі на конкретну суму грошей.

Реалізується ваучерна освіта в межах загальної концепції освітнього вибору у сфері початкової, середньої або професійно-технічної освіти.

Схеми фінансування освіти на основі ваучерів переслідують декілька цілей.

Перша — вони намагаються поліпшити ефективність системи освіти, посилюючи індивідуальний вибір. Маючи ваучер, приватні особи не прив'язані до свого шкільного округу і можуть обирати навчальні програми і навчальні заклади.

Друга — ваучери примушують навчальні заклади конкурувати за учнів, залучення яких дає можливість збільшувати свої фінансові надходження.

У Великобританії, сім'ї, в яких є діти від 5 до 16 років, отримують на кожну дичину ваучери, якими потім розплачуються в школах за навчання. Вартість одного ваучеру дорівнює середній вартості навчання дитини в державній школі. Ваучери потім викуповуються у шкіл урядом.

Диверсифікація навчальних закладів зумовлює пошук та вибір кращого батьками дітей, а ваучер — приблизно однакове право вибору для всіх, тоді як ринковий механізм встановлює не однакові права вибору для всього населення.

Диверсифікація джерел фінансування освіти певним чином впливає і на самий механізм функціонування навчальних закладів. Необхідність управління різними потоками фінансових ресурсів, що поступають в навчальний заклад з різних джерел, вже погребує не тільки правової основи, а й ускладнює функції їх фінансових менеджерів.

Розширення підприємницької діяльності навчальних закладів. В Україні починає розвиватися така діяльність: в Києво-Могилянській академії разом з банком створено фонд для підтримки викладачів, відкритий для всіх пожертвувань. У фінансову корпорацію перетворюється Тернопільська академія народного господарства.

Дата добавления: 2014-01-11