Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Центральний банк як суб’єкт грошово-кредитної політики




 

Інституційного основою монетарної політики є грошовий ринок і банківська система. Головним суб’єктом монетарної політики є Національний банк, який самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики (ст. 100 Конституції України). Участь у розробці грошової політики беруть уряд, Мінфін, Мінекономіки, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики: обсяг ВНП, розмір бюджетного дефіциту, рівень зайнятості, платіжний та торгівельний баланси.

Центральний банк України - Національний банк – було утворено у 1991р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Це особливий державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ і Правління НБУ.

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Цент­ральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Призначення центрального банку і його специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку. Центральній банк є:

· емісійним центром готівкового обороту

· банком банків

· орган державного управління, який відповідає за монетарну політику

Центральний банк бере безпосередню участь у фор­муванні пропозиції грошей як у її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. У сучасних умовах в усіх країнах банкнотна емісія має фідуціарний характер. Забезпеченням банкнот слугують головним чином цінні папери. Центральний банк має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх оборот, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

Центральний банк є специфічною банківською інсти­туцією, яка формує банківські резерви і регулює діяль­ність банківської системи. Важливим компонентом пропозиції грошей є гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівко­вий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи цінні папери й іноземну валюту на відкритому ринку. Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумов­лений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Центральні банки здій­снюють банківські операції, що приносять дохід, але не з метою отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Центральний банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок. Між пропо­зицією грошей і рівнем процентних ставок існує складний взаємозв'язок. У короткостроковому періоді, ко­ли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижує­ться, але з перебігом часу ситуація змінюється:

• збільшення пропозиції грошей може мати стимулюючий вплив на економіку і забезпечити зростання національного дохо­ду. В умовах зростання доходу суб'єкти економіки підвищують попит на гроші для нагромадження вартості і для фінансування інвестицій. Зростання попиту на гроші викликає підвищення рів­ня процентних ставок;

• збільшення пропозиції грошей може викликати зростання загального рівня цін в економіці і розгортання інфляційних про­цесів, що, у свою чергу, також зумовлює підвищення попиту на гроші, а отже, і зростання рівня процентних ставок.

Отже, Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і рівня процентних ставок.

НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:

· рівень інфляції;

· зміна грошової бази;

· зміна грошової маси;

· зміна обмінного курсу гривні до долара США.

Характер взаємовідносин центральних банків з органами дер­жавної влади за своїм змістом і формою в різних країнах неодна­ковий. Перший аспект стосується рівня самостійності, незалежності цен­трального банку у визначенні і реалізації монетарної політики. Другий аспект стосується взаємовідносин центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету.

Важливою передумовою ефективної реалізації грошово-кредитної політики є незалежність Національного банку. До 1999 року ситуація розвивалась дуже суперечливо. З одного боку, Національній банк постійно відчував тиск виконавчої влади та парламенту і не мав достатніх правових основ для протидії йому, а з іншого – діяльність НБУ залишалась практично непідконтрольною Верховній Раді. За законом, що діяв до 1999 року, парламент формально затверджував кошторис Національного банку та Основні напрями грошово-кредитної політики. Але реально відповідні рішення рідко приймалися вчасно, а іноді – не приймалися взагалі. З огляду на особливості в Україні було запроваджено нинішню модель формування і здійснення грошово-кредитної політики. Згідно з нею парламент і суспільство здійснюють контроль за діяльністю Національного банку не безпосередньо, а шляхом делегування відповідних вповноважень спеціально створеному органу – Раді Національного банку, - яка наполовину формується Верховною Радою, - наполовину Президентом України. Формується Рада строком на 7 років. Серед ключових повноважень – розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням, затвердження кошторису НБУ. Верховну Раду та Президента України Національний банк лише інформує про свої рішення. На думку багатьох дослідників, найбільш прийнятною є модель, за якої уряд формулює ціль центрального банку, котрий володіє інструментальною незалежністю у забезпечені її реалізації. Пунктом 8.7 «Тимчасового положення про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням», затвердженим рішенням Ради Національного банку України від 8 червня 2001 №17, передбачено:

- визначення кінцевих та проміжної цілей грошово-кредитної політики;

- механізм забезпечення прогнозного рівня інфляції. Прогнозні показники монетарної бази, грошової маси, темпів їх зростання;

- прогнозну динаміку курсу національної валюти відносно світових резервних валют.

Щодо визначення головної мети грошово-кредитної політики в Основних засадах, то вона завжди формулювалася як забезпечення стабільності грошової одиниці у певному співвідношенні з вирішенням макроекономічних завдань даного року.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про Національний банк України» Основні засади грошово-кредитної політики розробляє Рада Національного банку і надсилає їх (щороку-до 15 вересня) у Верховну Раду України.

В процесі її розроблення необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України. Згідно із Законом України «Про Національний банк України» показник інфляції визначається Міністерством економіки, яке надає його (разом з іншими параметрами, серед яких – ВВП, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний та торговельний баланси) Національному банку для розроблення основних засад грошово-кредитної політики. Міністерство фінансів має історичний вплив на грошово-кредитну політику. Він спричиняється бюджетними витратами і надходженнями, змінами коштів на рахунку уряду в Національному банку, факторами боргової політики.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 1833; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.