Види грошово-кредитної політики

Грошово – кредитна політика зводиться до регулювання економіки через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

– експансійна;

– рекстрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші „дешевіють”. Наслідком такої політики неминуче стає інфляція. Застосування повільного контрольованого зростання грошової маси і зниження процентної ставки називають дезінфляцією.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко „дорощують”, сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Повільне зменшення грошової маси і зниження процентної ставки називають рефляцією.

Заходи монетарної і фіскально-бюджетної політики пов’язані між собою спільними цілями та механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування, викличе зростання попиту на гроші на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. Це призведе до зниження курсової вартості облігацій державних позик, зниження попиту на них, що зменшить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.

Державне регулювання грошового обороту займає важливе місце в системі державного управління економікою, оскільки дає можливість впливати на всі процеси на макро- та мікроекономічних рівнях.

Основні напрямки грошово-кредитної політики визначаються вищим законодавчим органами країни, а реалізуються в життя урядом, центральним банком разом з міністерством фінансів.

В економічній науці є дві фундаментальні теорії щодо змісту грошової політики – кейнсіанська і монетаристська.

В кейнсіанській моделі макроекономічної рівноваги вплив грошової пропозиції на динаміку ВНП відбувається через відсоткову ставку, яка формується грошово-кредитною політикою. Впливаючи в першу чергу на інвестиційні витрати і на експортні можливості, відсоткова ставка змінює величину сукупного попиту, а отже рівноважний об’єм ВНП. Кредитна політика в кейнсіанській концепції під час спаду повинна орієнтуватися на „дешеві” гроші, а в період підйому економічної кон’юнктури – на „дорогі” гроші.

З метою стимулювання недовикористаних ресурсів країни уряд повинен вдатися до політики „дешевих грошей”. Її засобами є:

- викуп державних цінних паперів у населення;

- зменшення норми обов’язкових резервів;

- зменшення облікової ставки.

В результаті таких дій збільшується пропозиція грошей, відбувається зменшення норми позичкового процента, зростають інвестиції та відбувається подолання спаду і зростання ВВП.

До політики „дорогих” грошей уряд вдається якщо в країні інфляція. Засобами цієї політики є:

- продаж цінних паперів банками і населенню;

- збільшення норми обов’язкових резервів;

- збільшення облікової ставки.

Монетаристська грошова політика передбачає що грошова пропозиція визначає весь сукупний попит, а не лише інвестиції. Сукупний попит має зростати відповідно до зростання ВВП, і тоді не виникатиме інфляція. Проте вплив пропозиції на сукупний попит відбувається через невизначений період часу. Крім того, стабілізація процентної ставки може дестабілізувати економіку.

Аналіз впливу грошово-кредитної політики на ВВП можна зробити з допомогою моделі „сукупний попит – сукупна пропозиція”. На кейнсіанському (горизонтальному) відрізку кривої AS політика дешевих грошей призводить до його реального зростання, на проміжному – до реального та номінального, а на класичному (вертикальному) відрізку відбудеться тільки номінальне збільшення ВНП.

Слід мати на увазі, що грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для зміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банківська система відреагує на них адекватно.

Дата добавления: 2014-01-11