Критерії формулювання мети і завдань соціального проекту

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ 1. ТЕХНОЛОГІЇ ПРОЕКТУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

1. Сутність понять „проект", „проектування", „соціальне проектування"

2. „Життєвий цикл" проекту

3. Алгоритм технології соціально-педагогічного проекту­вання

Ключові поняття: „проект", „проектування", „соціальний проект", „програма", „алгоритм проектування", „проектна за­явка", „моніторинг ефективності проекту".

Література

1. Луков В.А. Социальное проектирование / В.А. Луков. - М., 1997. -230 с.

2. Оценка с привлечением к участию: метод, рекоменд. - К., 2001.-361 с.

3. Школа - територія здоров'я: посібник зі створення, впро­вадження та оцінювання шкільної програми з профілактики вживання психоактивних речовин / Під заг. ред. В.М. Орже- ховської. - К.: Оптіма, 2006. - 172 с.

4. Липский И.А. Технологический потенциал социально- педагогической деятельности / И.А. Липский // Педагогика. -2004.-№9.-С. 34-41.

5. Мардахаев Л.В. Основы социально-педагогической тех­нологии / Л.В. Мардахаев. - Рязань, 1999.

6. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-н-Д.: Феникс, 2003. - С. 257-290.

7. Соціальна робота: короткий енциклопедичний словник - К.: ДЦССМ, 2002. - С. 364-365.

8. Тюптя Л.Т. Соціальна робота: теорія і практика: навч. посіб. / Л.Т. Тюптя, І.Б. Іванова. - К., 2004.

9. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи /В.М. Шах­рай. - К., 2006. - 464 с.

1. Сутність понять „проект", „проектування",

„соціальне проектування"

Важливе місце у технологічному процесі діяльності відво­диться технології проектування, так як вони можуть мати як пізнавальний, так і перетворювальний характер. Останнім ча­сом ці технології достатньо активно використовуються у соці­альній сфері, що сприяє розвитку інноваційних процесів.

Питання про те, яке місце займають технології проектуван­ня у соціально-педагогічній діяльності, чи мають вони спе­цифічні характеристики, вивчають науковці, які розробляють теоретичні засади соціального проектування (О. Холостова, В. Кур- батов, І. Зайнишев та інші); аналізують зв'язок соціальних і соціально-педагогічних технологій (Л. Мардахаєв, М. Галагу- зова, Л. Нікітіна, М. Шакурова); розкривають функціональні можливості соціально-педагогічних технологій (П. Шептенко, Г. Вороніна, Л. Нікітіна); виявляють об'єктивний характер тех­нологій у рамках єдиного технологічного циклу діяльності соці­ального педагога (І. Липський); теоретично обґрунтовують соці­ально-педагогічні технології роботи з різними групами і кате­горіями населення (О. Безпалько, Р. Вайнола, Л. Завадська, А. Капська, С. Харченко, І. Трубавіна та інші).

Кожна ідея, ініціатива потребують обґрунтування, підтрим­ки певних організацій чи впливових осіб, пошуку коштів на реалізацію тощо. Така робота пов'язана зі звертаннями до різних соціальних інститутів, участю в конкурсах, що, в свою чергу, вимагає аргументованих пояснень, формулювання конкретних цілей та завдань, опису видів діяльності, логічно викладених та відповідно оформлених. Все це є складовими проектної діяль­ності як невід'ємної частини реалізації соціальних ініціатив на різних рівнях (державному, регіональному, локальному), в тому числі й у територіальній громаді.

Проектна діяльність включає в себе два види робіт: тема­тична (робота над проектом і розробка профілактичної програ­ми) і програмна (робота з реалізації соціально-педагогічних за­ходів, поширення інформації, передачі й обміну досвідом).

Тематична робота починається як реакція на тривожні сиг­нали з боку окремого індивіда, колективу, певної категорії осіб чи суспільства в цілому. Створюється схема вирішення пробле-

ми, приймаються заходи щодо розвитку мереж співпраці та фор­мування коаліцій. Розроблений поетапний план має містити інформацію про те, які ресурси і можливості доступні для діяль­ності, якими є очікувані результати діяльності і як діяльність може бути проаналізована та оцінена.

Така робота дає можливість наблизитись до нових цільових груп з новими темами для обговорення, виправити проблемне становище, поліпшити індивідуально-психологічну чи соціаль­ну ситуацію розвитку індивідів.

Проектування - це конструювання індивідом, групою чи організацією дій, спрямованих на досягнення соціально значи­мої мети. Результатом такого конструювання є проект.

Проект - це сукупність скоординованих дій з точками відліку та закінчення (з метою досягнення певних цілей), вста­новленими термінами, витратами та параметрами виконання.

Проект дозволяє рухатися від ідей до дії, певним чином структуруючи етапи цього процесу. Він завжди реалізується в певному соціальному, територіальному та часовому просторах, тому сприяє змінам у соціальному середовищі як результату колективної діяльності.

Це означає, що проект має кілька характерних особливос­тей. По-перше, у нього завжди є мета, оскільки чітко визначені цілі - це запорука отримання конкретних результатів. Проек­ти обмежені у часі та просторі, тому що у них завжди є початок і кінець. Проект зазвичай реалізується в певному місці (со­ціальному інституті, громаді, регіоні тощо) та контексті. Ко­жен проект є по-своєму унікальним.

Зв'язок проектування з іншими ланками процесу підтвер­джується сутністю поняття „проектування", яке співвідносить­ся з такими як „планування", „передбачення", „прогнозуван­ня", „конструювання", „моделювання", що означає перетворен­ня дійсності, об'єкта, явища, процесу. Результатом проекту­вання є нововведення.

Проекти створюються у різних сферах діяльності людини і можуть класифікуватися в залежності від основної ознаки:

- за сферою діяльності людини (соціальні, політичні, еко­номічні, культурологічні, фінансові, технічні, соціальні, ме­дичні, педагогічні, соціально-педагогічні тощо);

- за значимістю впливу (мікропроекти, малі проекти, мак- ропроекти, мегапроекти);

- за терміном реалізації (короткотривалі, середньотривалі, довготривалі);

- за масштабністю (місцеві, регіональні, міжрегіональні, національні, міжнародні);

- виділяють також державні, авторські, благодійні тощо.

Соціальний педагог може брати участь у створенні та реалі­зації різних проектів: медико-соціальних, соціальних, освітніх, соціально-виховних та ін. Одним із видів проектів є соціальний.

Соціальне проектування як об'єкт наукового дослідження вивчалось з кінця XX століття. Дослідник В. Курбатов проаналі­зував дефініції проектування, зміст яких зводився до понять „конструювання варіантів... мети майбутнього стану об'єкта", „пристосування наявних засобів для виконання мети", „коорди­нації складових частин і окремих дій для одержання певного ре­зультату", „моделювання передбачуваних дій до їх здійснення", „прийняття рішень в умовах невизначеності" тощо [7]. Л. Тюпля визначає соціальне проектування як „різновид усвідомленої інноваційної діяльності", а „соціальний проект як „соціальне нововведення", яке створює, модернізує, підтримує середовище, що змінює його матеріальні або духовні цінності.

Отже, соціальне проектування представляє собою прогно­зування, моделювання соціальних об'єктів, соціальних явищ, зоціальних відносин. Це процес, який здійснюється за умови врахування суб'єктивних факторів об'єкта: його суперечли­вості, багатовекторності, різноманітності критеріїв оцінки.

Соціальний проект - розробка послідовних, системних, цілеспрямованих дій, направлених на вирішення тих чи тих соціальних проблем. Він представляє сконструйоване соціаль­не нововведення, метою якого є створення, модернізація чи іідтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, що має просторово-часові та ресурсні обмеження і вплив якого на тюдей визнається позитивним за своїм соціальним значенням.

Серед обов'язкових елементів проектування зазначаємо: актуальну ситуацію, мету і завдання, прогноз, об'єкти і суб'­єкти; засоби, ресурси, технологію і сукупність способів здійснення, опис, реалізацію, моніторинг, оцінку, результат.

Соціальне проектування характеризується низкою ознак: суспільна значимість (передбачення явищ, виявлення задач, за­кономірностей розвитку, перетворення в інтересах суспіль­ства); цілісність (певна система дій, які характеризуються ієрар­хією функцій щодо реалізації); структурність (стійкість та упо­рядкованість елементів); організованість (управління виконан­ням дій і прийняттям рішень); визначеність і чіткість (виключ­на чіткість у поясненні дій, характеру їх виконання); ди­намічність (постійне просування вперед задля виконання мети).

Процес проектування здійснюється суб'єктами діяльності. Найчастіше це окремі спеціалісти, невеликі групи однодумців, фахівців, окремі організації, соціальні інститути. До організа­торів проектування висуваються певні вимоги: 1) виявлення активності, організованості, чіткого дотримання технології, ініціативи і творчості; 2) наявність досвіду проектування, спеці­альних знань з проблеми, умінь аналізувати, синтезувати, уза­гальнювати.

Об'єктами соціального проектування виступають: люди­на як суб'єкт соціальних відносин, що має свої характеристи­ки, потреби, інтереси, цінності, ролі тощо; групи людей; різно­манітні відносини людей; соціальні проблеми.

Таблиця 2.7.1 Порівняльна характеристика особливостей технологій соціального і соціально-педагогічного проектування

Соціальне проектування	Со ці ал ь но-педагогічне проектування
МЕТА
Перетворення і вдосконалення соціуму, суспільних відносин, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальних або духовних цінностей;	Цілеспрямований вплив на соціально-педагогічний об'єкт і явище; перетворення і оптимізація процесів соціальної освіти, соціального навчання та

М. Шакурова зазначала, що соціально-педагогічна техно­логія є технологією соціального типу, але відрізняється харак­терними ознаками. Спробуємо співставити основні ознаки соці­альної і соціально-педагогічної технології (табл. 2.7.1).

конструювання, докорінне перетворення або перебудова певного об'єкта, його реконструкція та відновлення, створення нових моделей соціальних відносин; забезпечення стійкості і сприятливих умов для існування нововведення.	виховання, соціалізації, саморозвитку особистості, адаптації, підтримки, захисту, соціального супроводу особистості і групи. Досягнення прогнозованого перетворення об'єкта в умовах конкретного соціального середовища.
ОБ'ЄКТИ
1) системи матеріального і духовного виробництва (духовна культура, соціальна діяльність); 2) людина як суспільний індивід і суб'єкт соціальних відносин; 3) соціальні групи, колективи; 4) різноманітні суспільні відносини (політичні, управлінські, моральні, міжособистісні тощо); 5) спосіб життя, життєві позиції і цінності, сфери життєдіяльності особистості, самовдосконалення.	1) освітні, навчально-виховні, духовні, культурні системи, соціально-педагогічна діяльність; 2) діти та молодь як об'єкти соціалізації і соціального виховання, їх потреби, цінності, орієнтири, інтереси, відносини тощо; 3) дитячіі молодіжні групи, колективи, організації, об'єднання; 4) відносини у системах „батько- дитина", „дитина-вихователь", „дитина-дитина", „батьки- вихователі"; міжособистісні, сімейно-побутові, моральні відносини та інші; середовище життєдіяльності (сім'я, школа, позашкільні заклади, вуличне середовище та ін.); спосіб життя (здоровий, асоціальний), ціннісні орієнтації, прагнення до самовиховання і саморозвитку та ін.

Наводимо кілька прикладів соціально-педагогічних про­ектів: „Діти вулиці" (мета — надання соціально-педагогічної допомоги дітям, які більшість часу проводять на вулиці), „Сту­денти за здоровий спосіб життя" (мета - пропаганда здорового способу життя серед студентів, інформування про роль шкідли­вих звичок у житті людини), „Медіа-центр в діяльності соціаль­ного педагога" (мета - підготовка соціальних педагогів до робо­ти із мас-медіа), „Інтеграція у соціум дітей з особливими потре­бами" (мета - соціально-педагогічна допомога дітям з особли­вими потребами у шкільній соціалізації), „Інформаційно-кон­сультативний центр для родин, які мають дітей із вродженими вадами розвитку" (мета - соціально-педагогічна підтримка батьків, які виховують дітей із вродженими вадами розвитку), „Подаруй дитині свято" (мета - допомога студентів волонтерів в організації свят для дітей притулку „Теплий дім") [3].

Створення і реалізація будь-якого проекту передбачає фор­мування різних груп навичок:

1. Емоційні навички:

- здатність ідентифікувати і описати свої власні відчуття;

- здатність виразити відчуття;

- здатність оцінити інтенсивність своїх відчуттів;

- здатність регулювати свої відчуття;

- здатність управляти імпульсами;

- здатність скоротити тиск;

- знання різниці між відчуттями і діями.

2. Пізнавальні навички:

- внутрішній діалог з собою (самопізнання);

- пізнання себе з точки зору суспільства, колективу;

- вживання заходів для вирішення проблеми і формування рішень;

- розуміння, прийняття, дотримання поведінкових норм;

- формування реалістичних очікувань й позитивних жит­тєвих перспектив.

3. Поведінкові навички:

- навички невербальної комунікації (використання візуаль­ного контакту у спілкуванні, регулювання виразу обличчя, ке­рування інтонацією, жестами тощо);

- навички вербальної комунікації (вміння формулювати зрозумілі запитання, критично оцінювати ситуацію, явища, аргументувати свою точку зору, нейтралізувати негативні впливи щодо себе, прислухатися до рекомендацій та порад, допомогати іншим, бути учасником позитивно спрямованого соціуму).

2. „Життєвий цикл" проекту

Соціальний проект має свій „життєвий цикл", що почи­нається з його народження, коли з'являється потреба у вирі­шенні актуальної ситуації, продовжується визначенням стра­тегій діяльності, вивченням та аналізом інформації про об'єкт, реалізацією поставленої мети і завершується підведенням підсумків.

„Життєвий цикл" проекту - це період часу з моменту його появи до остаточної реалізації.

Щоб забезпечити створення та реалізацію проекту, необхід­но виконати комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріально- технічних, експертних, прогнозних тощо.

Життєвий цикл проекту можна розділити на цикли:

1. Аналіз ситуації (здійснення оцінки потреб): визначення пріоритетів, стратегій діяльності, вивчення і аналіз „груп ри­зику", чинників ризику, проблеми, вибір цільової групи.

2. Розробка концепції проекту (включає формулювання цілей, які містять потенційні рішення ідентифікованих потреб і проблем).

3. Планування:

- визначення практичних кроків (що необхідно зробити, щоб досягти ключової мети);

- вибір необхідних ресурсів: людських, матеріальних, на­туральних, духовних і ін.), визначення шляхів їх отримання. Список ресурсів допоможе отримати чітке уявлення про те, які установи та органи можуть бути залучені й становити користь для проекту;

- пошук джерел консолідації зусиль (допомога уряду, місце­вий грошовий фонд, спонсорська допомога, фінансова підтрим­ка приватних осіб; визначення об'єктів співпраці, залучення волонтерів, спеціалістів тощо);

- розподіл завдань (розподіл обов'язків, узгодження дій, надання повноважень);

4. Впровадження і реалізація.

5. Корекція проекту за підсумками моніторингу (експерти мають проводити цоточний і проміжний моніторинг: чи здійснюються намічені плани, чи зібрані достовірні дані, чи вимагає корекції мета програми, які вдосконалення можна зро­бити протягом процесу виконання, чи є сенс продовжувати, роз­ширювати програму).

6. Оцінка результатів і підведення підсумків проекту (діаг­ностика ефективності програми (Чи діє за планом?, Чи досягає бажаних результатів?), оцінка відповідності витрат досягнен­ням).

Аналіз ситуації проводиться з метою виявлення соціальних проблем як протиріччя між існуючим та таким, що має бути, чи бажаним, яке викликає напруження. Залежно від того, хто про­водив такий аналіз, ініціативна група членів громади, спеціа­лісти соціальної сфери чи незалежні експерти за дорученням органів місцевого самоврядування, кількість соціальних про­блем може коливатися у діапазоні від однієї до кількох, що, в свою чергу, потребує визначення тих проблем, вирішення яких є нагальним.

Це дає можливість безпосередньо перейти до процесу про­ектування, а саме до розробки концепції соціального проекту - основних положень, поданих у певній системі сукупності кінцевих цілей проекту та можливих шляхів їх досягнення.

Зазвичай, у концепції проекту обґрунтовуються його акту­альність, мета і завдання, зміст можливої діяльності, правові, економічні, організаційні засади проекту, очікувані довгост­рокові результати.

Актуальність проекту визначається тим, наскільки значимі для людей, організацій ті проблеми, на вирішення яких спря­мований проект. Тому необхідно точно визначитися:

- чия це проблема (яких цільових груп та соціальних інсти­туцій громади вона стосується перш за все);

- які її масштаби (проблема всієї територіальної громади чи окремого мікрорайону);

- які ризики існують, якщо проблема не буде вирішена най­ближчим часом.

Визначивши, на вирішення якої проблеми спрямований проект, потрібно сформулювати його мету і завдання. При виз­наченні цілі варто пам'ятати теоретичні засади формулювання цілей будь-якої діяльності. Згідно з ними, мета є реальним уяв­ленням про результат майбутньої діяльності. Тобто, ціль не є абсолютним передбаченням практичного результату, не ототож­нюється з ним повною мірою. Мета лише відображає міркуван­ня розробників проекту щодо того, яким в ідеалі мав би бути результат діяльності. Можна виокремити кілька вимог до фор­мулювання мети. і

При формулюванні мети бажано зробити серйозний аналіз проблеми і відповісти на такі питання:

- Що є проблемою?

- Чому вона виникла?

- З ким вона пов'язана?

- Якими є аспекти цієї проблеми?

- Що могло її спричинити?

- Чи є ця проблема вирішуваною?

- Яке рішення щодо цієї проблеми можливе?

Вимоги до формулювання мети: вона повинна бути чіткою, зрозумілою, лаконічною, досяжною в рамках проекту, обов'яз­ково пов'язана з виявленою соціальною проблемою, реалістич­ною, має ясно визначати, на кого спрямовані дії. Якщо є дек­ілька цілей - вони мають бути узгоджені між собою.

Своєї конкретності мета набуває в завданнях, оскільки в них визначаються практичні дії, які треба здійснити, щоб виріши­ти проблему.

При визначенні мети та завдань проекту потрібно уникати слів, які показують процес діяльності (підтримати, посилити, сприяти, координувати, перебудувати тощо). Необхідно вико­ристовувати слова, що вказують на завершеність процесу (при­готувати, впровадити, організувати, збільшити, виготовити, апробувати тощо).

Під час формування цілі та завдань проекту рекомендуєть­ся користуватися такими критеріями (табл. 2.7.2):

Таблиця

Критерії	Зміст
конкретність	Чи є конкретною ціль, чи зрозуміла точка зору, що зміниться; як, коли і де зміниться ситуація?
обчислюваність	Чи піддаються цілі та завдання обчисленню? Чи можна для їх вимірювання застосовувати кількісні показники?
узгодженість	Чи узгоджені цілі та завдання з усіма учасниками програми?
1... реалістичність	Чи в змозі ви досягти поставлених цілей? Чи приведе реалізація проекту до перетворень, змін та зрушень, передбачених метою проекту
визначеність у часі	Чи відображають ціль та завдання період часу, протягом якого вони повинні бути досягнуті чи виконані?

Мета та завдання проекту є базисом для опису змісту наміче­ної діяльності у правовому, економічному та організаційному аспектах. Для реалізації окремих проектів необхідне визначен­ня правового поля діяльності. Наприклад, якщо проект реалізує громадська організація, яка планує надавати послуги окремій групі клієнтів, вона має планувати зміст своєї роботи на основі Закону „Про соціальні послуги". Якщо результатом проекту має бути створення нової громадської організації, необхідно базува­тися на положеннях Закону „Про об'єднання громадян". Визна­чення можливого правового поля діяльності дасть можливість уникнути конфлікту інтересів під час реалізації проекту.

Фінансове обґрунтування проекту має містити базові роз­рахунки необхідних коштів, фіксувати їх джерела. При цьому необхідно визначитися, чи буде виплачуватися заробітна платня (керівнику, бухгалтеру, виконавцям, залученим спеціалі­стам тощо), чи проект буде реалізовано на волонтерських заса­дах. Необхідно з'ясувати, чи потрібні кошти на оплату при­міщення, комунальних послуг, користування телефоном, елек­тронною поштою; яке обладнання необхідне для вирішення зав­дань проекту; які кошти треба витратити на видання друкова­них матеріалів, проведення семінарів, тренінгів, навчання тощо. Тобто, кожен вид діяльності в межах проекту має бути обрахований і відповідати реальним цінам.

В організаційному обґрунтуванні проекту характеризу­ються учасники його реалізації та їх функції.

Наступним етапом є планування процедур.

Планування - один з чинників, що визначає успіх проек­ту, воно передбачає систематичну і процедурну підготовку. Якість планування залежить від даних, які були зібрані.

Планування - це встановлення переліку та порядку заходів з реалізації проекту. Тут концепція проекту поєднується з орга­нізаційними діями: відбираються заходи відповідно до завдань проекту, роботи співвідносяться з наявними ресурсами, визна­чаються терміни реалізації, виконавці, обсяг фінансування.

Британський фахівець А. Твелтріз наголошує, що при пла­нуванні проектів слід розглядати кілька аспектів:

1. Хто саме хоче його впровадити?

2. Чиї потреби він задовольнятиме?

3. Чи пробував хтось застосувати подібний підхід і якими були результати?

4. Наскільки великі шанси, що проект буде успішним?

5. Яких ресурсів він потребує, кого необхідно залучити до проекту?

6. Де можна знайти підтримку?

Кожен проект має відповідне текстове оформлення (опис), в якому здебільшого відображаються:

- проблема, на вирішення якої спрямовано проект;

- мета та завдання проекту;

- опис видів діяльності, які будуть виконані в межах проекту;

- терміни та місце реалізації проекту;

- прогнозовані результати;

- кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечен­ня проекту;

- кошторис витрат.

Текстовий опис проекту є формою фіксації намічених за­думів розробників та робочим документом під час реалізації проекту. Коли проект має вигляд певного текстового докумен­ та, наявні ресурси для його впровадження, настає етап безпо­середньої реалізації проекту (впровадження). На цьому етапі відбувається виконання запланованих видів діяльності.

Професійне втручання вимагає унікального набору нави­чок: здатність підтримувати хороші відносини, встановлення дружніх відносин з усіма задіяними учасниками, ініціа­тивність, свідоме ставлення до діяльності, готовність до співро­бітництва, обізнаність про проблему.

Впровадження проекту - це не просто її виконання, це і створення умов, які дозволять проекту просуватися вперед; це організований процес, який розвивається. Кроки в процесі ви­конання програми:

Дата добавления: 2014-01-11