Види соціальної мобільності

Залежно від того, пересувається у суспільстві окремий індивід чи ціла група, є мобільність індивідуальна та групова. Останній тип мобільності більш притаманний нестабільним, перехідним суспільствам, до яких тепер належить і наше. На­приклад, професії військовослужбовця, наукового працівника, інженера, вчителя за часів СРСР були престижніші, ніж працівника банку, бухгалтера, охоронця чи священнослужителя. Тепер ситуація змінилась на діаметрально протилежну. Більшовики в Росії в ході Жовтневої революції також підня­лися до статусу, який раніше мала лише царська аристократія, а представники експлуататорських класів опинилися в ниж­чих верствах суспільства. Навіть їхні діти були позбавлені в СРСР права отримати вищу освіту (на відміну від представ­ників робітничо-селянських верств).

Коли перехід людини з одного соціального статусу до іншого ускладнений, такий тип суспільства називають закри­тим і, навпаки, якщо мобільність висока, суспільство є від­критим (класичний приклад закритого суспільства – кастове суспільство Індії. Незважаючи на юридичне скасування кас­тового поділу, риси закритого суспільства досі фактично зберігаються). Одна з характерних рис демократичних сус­пільств – висока інтенсивність вертикальної мобільності. Тут, принаймні формально, соціальне становище індивіда не визначається його походженням.

Хоч абсолютно нерухомих суспільств, ймовірно, ніколи не було, як і абсолютно мобільних, але різниця між ними велика. Наприклад, в Індії до політичної чи економічної еліти лише одиницям вдалося пробитися з нижчих прошарків. А в США серед сучасних відомих діячів у галузі промисловості та фі­нансів близько 20 відсотків розпочинали шлях до успіху бідняками, 28 відсотків були людьми середнього достатку. Приблизно половина президентів США є вихідцями з сімей бідних і середнього достатку.

У історії одних і тих самих суспільств спостерігаються періоди зміни ступеня мобільності, її різної інтенсивності, пев­на флуктуація.

П.Сорокін стверджує, що, за винятком періодів анархії, в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція індивідів та розподіл їх за стратами здійснюється не волею випадку, а су­воро регулюється різноманітними інституціями. Від якості праці цих інституцій залежить те, якими якостями володіє еліта суспільства і його нижчі класи, а також кількісне співвідношення “верхів” та “низів”. Через це будь-який по­літик, що прагне перевлаштувати суспільство, особливу ува­гу повинен звертати на проблему функціонування цих інституцій. Сім'я, церква, школа – це не тільки освітні ме­ханізми, а передусім ті, що відбирають, розподіляють людей по сходинках ієрархії.

Міжпоколінна мобільність передбачає, що діти досягають більш високої соціальної позиції або опускаються на нижчий щабель, ніж займали їх батьки. Приклад: син шахтаря стає інженером. Міжпоколінна мобільність – це зміна статусу дітей щодо статусу їхніх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації, або, навпаки син президента корпорації стає водопровідником. Міжпоколінна мобільність є найважливішою формою соціальної мобільності. Її масштаб свідчить про те, до якої міри в тому чи іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжпоколінна мобільність незначна, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустило глибокі коріння, і шанси людини змінити свою долю залежать не від неї самої, а зумовлені народженням. У випадку значної між поколінної мобільності люди досягають нового статусу завдяки власним зусиллям незалежно від їх походження. Загальний напрям між поколінної мобільності молоді – з рупи працівників фізичної праці в групу працівників розумової праці.

Внутрішньопоколінна мобільність має місце там, де один і той самий індивід, поза порівнянням з батьком, протягом життя кілька разів змінює соціальні позиції. Інакше вона називається соціальною кар'єрою. Приклад: токар стає інженером, а потім начальником цеху, директором заводу, міністром машинобудівної галузі. Перший вид мобільності відноситься до довготривалої, а другий - до короткочасних процесів.

Навіть у США, де, згідно поширеній думці, кожен чистильник взуття може стати мільйонером, зберігає силу, зроблений ще в 1927 р. П. Сорокіним висновок: більшість людей починають свою трудову кар'єру на однаковому зі своїми батьками соціальному рівні, і лише небагатьом вдається значно просунутися вгору.

Інакше кажучи, пересічний громадянин протягом життя переміщається на одну сходинку вгору або вниз, і дуже небагатьом вдається зробити крок відразу через декілька сходинок. Так, піднімаються з робітника у верхній середній клас 10% американців, 7% японців і голландців, 9% англійців, 2% французів, німців і данців, 1% італійців.

До чинників індивідуальної мобільності, тобто причин, що дозволяють одній людині досягти великих успіхів, соціологи віднесли:

· соціальний статус сім'ї;

· рівень освіти;

· національність;

· фізичні і розумові здібності, зовнішні дані;

· виховання;

· місце проживання;

· вдалий шлюб

Дата добавления: 2014-01-11