Сприйняття та образні уявлення

Розлади сприйняття

Лекція 3

Опис симптомів та ознак

Існує широко розповсюджена міжнародна система оцінок "Огляд статусу" – PSE (Present State Examination), що прийнята Всесвітньою організацією охорони здоров’я з метою міжнародного вивчення основних психічних розладів. Визначення "Огляду статусу" (рос. "обследование статуса") розроблялися у декілька етапів. На початку вони відображали клінічну практику психіатрів Західної Європи. Сьоме видання вже використовувалось у великому англо-американськом проекті, восьме вміщувало в собі модифікації, що виникли внаслідок дослідження шизофренії, які проводилось у країнах Європи, Азії та обох Америк; дев’яте – опубліковане в 1974 р., містить уточнення, що ґрунтуються на аналізі результатів попередніх досліджень. Таким чином ця система формує загальну основу, необхідну для забезпечення взаєморозуміння між психіатрами, що працюють у різних країнах. Вона містить визначення, котрими вони можуть із впевненістю оперувати.

Однак, перед тим, як розглянути конкретні симптоми, вивчити окремі психічні явища, важливо дослідити особистість хворого. Лікар має прояснити, як пацієнт справляється зі своїми соціальними ролями (працівника, члена сім’ї, друга та ін.). Важливо поміркувати, які дії спричинили функційні розлади в тій частині особистості, що не містила хвороби. Однак, передусім важливо зрозуміти, що для конкретної людини означає "бути хворим" – наприклад у стані глибокої депресії турбуватись про маленьких дітей або жити з симптомами шизофренії з усіма можливими обмеженнями. Такого розуміння лікар досягне лише тоді, коли уважно вислухає хворого та членів його сім’ї, проявить щирий інтерес до усіх аспектів його життя.

Сприйняття – це процес усвідомлення інформації, що надходить через органи чуття.

Образне уявлення – чуттєвий досвід, перенесений у свідомість. Зазвичай воно позбавлене почуття реальності, яке є частиною сприйняття.

Ейдетичний образ – це віртуальний образ, настільки чіткий та детальний, що має якість "фотографії". На відмін від сприйняття (перцепції) образне уявлення можна визвати та відігнати довільно. Зазвичай воно відганяється зоровими та слуховими відчуттями. Інколи образ буває настільки яскравим, що стійко зберігається й тоді, коли людина дивиться на невиразний фон. Такий стан, за яким реальні та нереальні образи існують паралельно (хоча останній образ й усвідомлюється як нереальний), називається парейдолією. Він інколи виникає унаслідок гострих органічних розладів, викликаних пропасницею (лихоманкою), а у деяких людей може бути визвано довільно.

Сприйняття можуть змінюватися в інтенсивності та якості. Інколи вони впливають сильніше ніж звичайно. Наприклад, якщо дві людини піддаються впливу одного й того слухового подразника – наприклад звуку хлопаючих дверей, – то людині у стані тривоги він видасться більш гучним. У випадку манії хворому сприйняття часто видаються дуже сильними. У депресивному стані як правило спостерігається протилежна картина – кольори сприймаються приглушено, менш інтенсивно. Зміни якості відчуттів нерідко відбуваються при шизофренії: відчуття інколи видаються спотвореними, викривленими, неприємними. Наприклад, пацієнт може жалітися на те, що у їжі гіркий прикус або що квітка пахне горілим м’ясом.

Ілюзія – це викривлене сприйняття зовнішнього подразника. Її поява найбільш вірогідна у випадку зниження загального рівня сенсорної стимуляції. Наприклад, у пітьмі типовою ілюзією є невірне сприйняття контурів куща як фігури людини. Окрім того, ілюзії нерідко виникають, коли знижений рівень свідомості, наприклад при гострому органічному синдромі. Так, наприклад, делірійний [1] хворий може й за нормального освітлення помилково приймати предмети за людей, хоча скоріше це відбудеться за умови, коли кімната буде слабо освітлена. Ілюзії зустрічаються частіше, коли увага не зосереджена на сенсорному відчутті, чи при сильному афекті ("афективні ілюзії"), наприклад, перелякана людина скоріше сприйме контури куща у темному провулку за фігуру зловмисника. (Так звана ілюзія двійника, або синдром Капгра, – насправді не ілюзія, а форма невірного маренневого (рос. бредового) тлумачення (відноситься до параноідних синдромів).

Галюцинація – це образ, що виникає у свідомості за відсутністю зовнішнього подразника органів відчуттів та якісно схожий з реально сприйнятим об’єктом. Галюцинація сприймається людиною так, ніби вона виникла як реальний об’єкт у зовнішньому світі (або в його власному тілі), а не в свідомості, подібно до образу. Галюцинації бувають не тільки у психічно хворих, але і декого з здорових людей, особливо у стані втоми, а також у перехідний період між сном та бадьорістю; коли вони виникають під час засинання, їх називають гіпнагогічними, коли ж під час пробудження – гіпнопомпічними.

Псевдогалюцинації. Цей термін застосовується до патологічних явищ, котрі не відповідають критеріям для галюцинацій та діагностичне значення яких дещо під сумнівом. Існує два значення цього терміна:

1. За Кандинським, а потім і за Ясперсом, – це особливо яскраві образи, тобто у них немає властивості представляти зовнішню реальність; здається, що вони виникають у свідомості, а не породжуються зовнішні світом. Однак, на відміну від звичайних образів, їх неможливо суттєво змінити зусиллям волі.

2. "Псевдогалюцинації" – термін містить в собі відчуття дечого, що ніби знаходиться у зовнішньому світі, поряд з усвідомленням того факту, що для такого відчуття немає корелята в об’єктивній реальності.

Складність визначення псевдогалюцинації полягає у тому, що пацієнт має певні труднощі, відповідаючи на складні питання, що стосуються природи його переживань.

Тейлор запропонував виділити два типи псевдогалюцинацій: "уявні", котрі переживаються розумом, та "почуттєві" псевдогалюцинації, за яких відповідні образи видаються присутніми у зовнішньому просторі, однак при цьому їх нереальність усвідомлюється.

Типи галюцинацій зогляду на складність та сенсорну модальність:

· "Елементарна галюцинація" – використовується для сприйняття на кшталт звуків пострілу, свисту, спалахів світла

· "складна галюцинація" – для такого сприйняття, як "почуті" голоси чи музика, "видимі" обличчя та сцени.

Галюцинації можуть бути слухові, зорові, смакові, нюхові, дотикові та вісцеральні.

Опис галюцинацій:

1. Відповідно до складності: елементарна, складна

2. Відповідно до сенсорної модальності: слухові, зорові, нюхові, смакові, соматичні (дотикові, вісцеральні)

3. Відповідно до особливих ознак а) слухові (від першої особи, від третьої особи); б) зорові: екстракампінні

4. Аутоскопічні галюцинації

Слухові галюцинації проявляються у вигляді шумів, музики чи голосів. Галюцинаторні "голоси" інколи називають фонемами. Голоси можуть бути чутні виразно, чи невиразно; може видаватися, що вони говорять до хворого чи розмовляють з ким-небуть, згадуючи хворого як "його" чи "її" (галюцинація від третьої особи). Інколи видається, що голоси упереджують те, про що хворий подумає через декілька хвилин, чи проголошує його власні думи одночасно з тим, як вони у нього виникають, чи повторюють їх негайно після того, я вони прийшли в голову ("звучання думок", "ехо думок").

Зорові галюцинації також бувають елементарними та складними. Зорові образи, що виникають при цьому, можуть представлятись нормальними чи ненормальними за розмірами; у останньому випадку вони частіше виявляються меншими відповідного реального об’єкта. Зорові галюцинації карликових фігур інколи називають ліліпутовими (мікроптичними). Екстракампінні зорові галюцинації сприймаються як такі, що знаходяться поза полем зору, тобто за потилицею.

Нюхові та смакові часто відчуваються у комплексі, як неприємні запахи та смаки.

Дотикові галюцинації (тактильні) можуть проявлятись у вигляді відчуття того, що хтось доторкнувся, уколов, здавив. Інколи вони виражаються у відчутті певних порухів під шкірою, котрі хворий може приписати комахам, хробакам (червякам) та іншим крихітним істотам, що риють ходи у м’язевій тканині. У випадку вісцеральних галюцинацій хворий відчуває розтягування та роздуття внутрішніх органів чи відчуття сексуального збудження або ж електричного удару.

Аутоскопічна галюцинація – переживання, за яким хворий бачить своє власне тіло у вигляді проекції на зовнішній простір (частіше – перед собою), зазвичай протягом коротких проміжків часу. Подібне переживання може переконати людину у тому, що в неї є двійник. У клінічній практиці це рідкісне явище, в основному зустрічається у деяких хворих з височною епілепсією чи іншими органічними ураженнями головного мозку.

Буває, коли подразник в одній сенсорній модальності приводить до галюцинації в іншій, наприклад, звуки музики можуть провокувати зорові галюцинації. Таке переживання інколи називається рефлекторною (відображеною) галюцинацією (спостерігається після вживання наркотиків, ЛСД, а також у випадку шизофренії).

Гіпногагічні та гіпнопомпічні галюцинації: з’являються відповідно в момент засинання та пробудження. Коли подібні явища виникають у здорових людей, то вони є короткими та елементарними. Наприклад, людині здається, що ніби вона чує, як дзвенить дзвоник чи хтось зве її за ім’ям. При цьому людина одразу просинається та розпізнає природу переживання. При нарколепсії –галюцинації звичайне явище, але вони можуть бути більш складними і утримуватись протягом тривалого часу.

Дата добавления: 2014-01-15