Л16) 3.15. Класифікація систем керування літаком [1], c. 108-111

Су - 25

В - 52

МіГ – 29

EF – 2000

Залежно від виконуваних завдань щодо керування літаком, системи керування розділяють на основні і допоміжні. До основних систем відносяться системи керування рульовими поверхнями – кермом висоти, кермом напряму і елеронами. До допоміжних систем відносяться системи керування авіадвигунами; елементами механізації крила; тримером керма; шасі; гальмами та ін.

Залежно від зусилля, що створюється для переміщення рульових поверхонь, основні системи можуть бути прямого або бустерного керування. При прямому керуванні льотчик за рахунок мускульних зусиль рук і ніг переміщає рульові поверхні. Проте, на важких і швидкісних літаках аеродинамічні навантаження на поверхню керма досягають великих значень. Фізичних зусиль льотчика стає недостатньо для здійснення необхідного переміщення керма. Тому до проводки керування підключають електричні або гідравлічні приводи, які називаються підсилювачами (бустерами). В цьому випадку льотчик переміщає не рульову поверхню, а золотник гідропідсилювача. Гідропідсилювач, створюючи зусилля, залежні від величини швидкісного напору і площі поверхні керма, відхиляє кермо на необхідний кут.

Для полегшення роботи льотчика щодо керування літаком, особливо при тривалих польотах, в систему керування включаються автоматичні пристрої. Залежно від ступеня участі льотчика і автоматичних пристроїв в процесі керування польотом літака розрізняють наступні види керування: ручне (штурвальне), директорне (напівавтоматичне) і автоматичне керування.

Ручне керування є найбільш важливим видом керування для пілотованих ЛА. Воно використовується на найбільш складних і відповідальних етапах польоту, а також при відмовах автоматичної системи керування. При ручному керуванні льотчик, отримуючи інформацію від приладів виробляє рішення про необхідну зміну руху літака і дію на органи керування. Таким чином, при ручному керуванні льотчик безперервно зайнятий процесом керування літаком. Ручне керування ефективне лише в тому випадку, якщо літак як об’єкт керування володіє на всіх режимах польоту цілком певними характеристиками стійкості та керованості. Для забезпечення стійкості та керованості літаків на них встановлюються різні бортові системи автоматизації керування, до яких відносяться: автомати регулювання управління (АРУ), автомати завантаження ручки керування і обмежень ходу важелів керування, автомати демпфірування (демпфери), автомати стійкості, автомати безпеки або обмеження граничних режимів, системи гасіння аеропружних коливань, а також різні системи дистанційного керування. Чисте ручне керування на сучасних літаках практично зникає, оскільки демпфери, автомати стійкості, автомати безпеки та ін. стають невід’ємною частиною системи керування.

При директорному керуванні польотом льотчик звільнений від необхідності виконання розрахунків необхідних дій на органи керування за показами багаточисельних приладів. Інформація про координати положення літака поступає на систему відображення інформації і на обчислювач траєкторного керування, який розраховує задані значення параметрів керування (наприклад, задані крен γ _зад і перевантаження n_{y зад}). Відхилення поточних значень параметрів траєкторного керування від заданих з певними масштабними коефіцієнтами подаються на стрілки командного приладу (КП), які вказують льотчику напрям відхилення ручки керування (штурвалу) в бічному і поздовжньому напрямі. Встановлюючи командні стрілки в нейтральне положення, льотчик забезпечує тим самим рівність поточних і заданих значень параметрів керування, тобто видержування літака на заданій траєкторії польоту.

Таким чином, при директорному керуванні дії льотчика зводяться до контролю положення командних стрілок і відхилення органів керування. При цьому підвищується точність керування на складних і відповідальних етапах польоту, таких, наприклад, як захід на посадку, політ на малих висотах та ін. Льотчик переходить на директорне управління перед включенням автоматичного режиму або для зміни параметрів польоту літака. Це робиться для того, щоб встановити задане положення літака і виключити тим самим різку зміну положення літака при включенні автоматичного режиму.

При автоматичному керуванні формування заданого маневру і керування літаком здійснюються автоматичною системою. Роль льотчика при автоматичному керуванні зводиться до контролю, а інколи до вибору і завданню необхідного режиму польоту. Автоматичне керування забезпечує найбільшу швидкодію, точність і ефективність пілотування літаком, реалізовуючи складні оптимальні програми та алгоритми. В даний час автоматизуються такі етапи польоту, як політ на малих висотах, повернення на аеродром, захід на посадку та ін.

Залежно від рівня автоматизації процесу керування польотом літака автоматичні системи керування можна підрозділити на автопілоти (АП), системи автоматичного керування (САК), пілотажні системи (ПС) і пілотажно-навігаційні комплекси (ПНК).

Дата добавления: 2014-01-15