Скасування кріпацтва

Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна.

Додаткова

Основна

3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2001.

4. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х роках XIX ст. – К., 1980.

5. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. –К., 1996.

6. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст. Соціально-політичний портрет. – К., 1983.

7. Корнійчук Л. Суспільно-економічна думка на Україні в 70-х р. XIX ст. – К., 1971.

8. Сарбей В.Г. Історія України XIX - початок XX ст. – К., 1994.

1. Іванова Р. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України.– Київ, 1971.

2. Кондратюк К. Нариси історії українського національно-визвольного руху XIX ст. – Тернопіль, 1993.

3. Мельник Л. Промисловий переворот на Україні. – К., 1972.

4. Оксенюк Р.Н. Нариси історії Волині 1861-1939. – Львів 1970.

На середину століття Російська імперія, до складу якої входило 80 % українських земель, знаходилась у кризовому стані, який загострила поразка у Кримській війні. Кріпацтво довело свою неефективність: російський кріпосний селянин працював нарівні англійського середини XVIII ст.; 48 % дворянських господарств були банкрутами, масовими були селянські виступи. За цих обставин в імперії стала очевидною необхідність модернізації, тобто оновлення, удосконалення, перетворення відповідно до сучасних вимог економіки, технічне та технологічне переобладнання економічної сфери.

Зміни ініціювались верхами і розпочались з приходом до влади молодого царя Олександра І. 19 лютого 1861 p. цар підписав Маніфест, „Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності” та „Положення про викуп селянами їх земельних угідь”. У Маніфесті проголошувалось: ліквідація особистої залежності селян, селянське самоврядування, наділення землею і визначення повинностей, викуп селянських ланів. Селянам дозволялося купувати нерухоме майно, займатися торгівлею, вільно одружуватися. Існували певні обмеження: до укладання викупних договорів селяни підлягали владі поміщика, протягом 9 років вони не мали права відмовитись від наділу і вийти з общини.

Додатковими положеннями встановлювалися граничні наділи на одну ревізьку душу (для південних губерній вони складали 3-6,5 десятин, в Харківській – 1-4,5 десятин). Селянські наділи зменшилися, бідняки повинні були ще й платити за них викуп та проценти за позику, яку надавала держава. Винятком було Правобережжя, де селяни отримали на 18 % земель більше, ніж вони мали, але тут залишалось велике аграрне перенаселення.

Однак після селянської реформи залишилося чимало пережитків феодальної системи: поміщицьке землеволодіння, тотальне безземелля селян, селянська община тощо.

Скасування кріпацтва стало початковим кроком, своєрідним ключем до модернізації Російської імперії. Радикальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових зрушень в інших сферах суспільного життя. Тому було проведено ще декілька реформ.

Земська реформа 1864 p. проводилась для покращення системи управління: створено земства – органи місцевого самоврядування. В Україні утворено 6 губерній і 60 повітових земських управ (на Лівобережжі та Півдні). На Правобережжі земства введено лише у 1911 p.

Судова реформа (1864). Замість станового закритого суду вводився відкритий безстановий, з гласністю судочинства, де остаточне рішення відводилось присяжним, запроваджувалась змагальність сторін при розгляді судової справи. Для вирішення дрібних побутових справ вводився інститут мирових суддів, яких вибирали на трирічний термін.

Реформа освіти. Вводилася єдина система початкового навчання. Утворювались початкові школи, в яких навчали грамоти, простих арифметичних дій, географії, малювання тощо. Середня освіта стала доступна всім, але вона була платною. Щоб вступити в університет, треба було закінчити класичну гімназію. В 1863 p. відновлено автономію університетів.

Військова реформа. В 1864 p. територію країни було поділено на 10 округів (в Україні утворено: Київський, Одеський, Харківський). В 1874 p. Замість ненависної рекрутчини було введено загальну військову повинність з 20 років. Строк служби складав 6 років у сухопутних частинах і 7 років на флоті.

Однак, російські реформи 60-70-х років здійснювались за моделлю наздоганяючої модернізації, якій притаманні ініціювання реформ „згори”, вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей, збереження багатоукладності в економічній сфері, посилення соціального напруження. Крім того, в Російській імперії, на відміну від Австрійської, реформи залишились незавершеними, оскільки російський царизм не проголосив конституції і не скликав парламент. Саме тому модернізація у Росії не мала системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного, капіталістичного виробництва.

Дата добавления: 2014-01-15