В кінці ХІХ ст

Суспільно-політичні процеси в українських землях

У другій половині XIX ст. значно активізує свій вплив на суспільне життя українська інтелігенція. Свою основну роботу вони вбачали у просвітницькій діяльності для народних мас. Першим кроком став початок друкування в Петербурзі українського часопису „Основа” (1860). На його сторінках велися дискусії щодо українців.

З ополяченої шляхти Правобережної України виділялася група молодих студентів, які вбачали потребу в проведенні змін. Від сучасників вони отримали назву хлопомани, за те що говорили українською мовою, носили народне вбрання, дотримувались народних звичаїв. Лідером цього угрупування був Володимир Антонович. Членами групи були Тадей Рильський, Павло Житецький, Борис Познанський, Костянтин Михальчук. Навіть ці романтично-просвітницькі дії спричинили до гострого невдоволення діяльністю „хлопоманів” у властей.

У 1863 p. налякана польським повстанням царська влада з особливою підозрою дивилась на діяльність українофілів. Шовіністи звинувачували їх у сепаратизмі. Багато російських діячів розглядало український рух як польську змову проти Росії. Лист Антоновича та двадцяти інших учасників Київської громади, який був надрукований в пресі, не переконав урядовців у лояльності українофілів. І в липні 1863 p. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав таємний циркуляр про заборону друкування українською мовою наукових, релігійних та педагогічних творів. Як виняток друкувались художні твори та записи фольклору. Валуєв заявляв, що ніякої української мови немає і бути не може.

Коли на початку 1870-х років цензура почала слабшати, кияни поступово відновили свою діяльність (В.Антонович, Михайло Драгоманов, Олександр Русов, Сергій Подолинський), утворивши таємну організацію „Стара Громада”. В 1875 p. вона придбала російськомовну газету „Киевский Телеграф” для пропаганди українського руху. Щоб обійти обмеження на друкування української літератури, встановлено контакти з галицьким українцями. В 1873 p. на кошти Єлізавети Скоропадської-Милорадович та Василя Симиренка створено у Львові Літературне товариство їм. Т Г.Шевченка, яке пізніше стало Науковим товариством ім. Шевченка, свого роду неофіційною українською академією наук. З друкарні товариства вийшло багато десятків назв творів різних жанрів (наукових, художніх, педагогічних) українською мовою.

В 1876 p. імператор Олександр І, перебуваючи на відпочинку в німецькому місті Емс, підписав спеціальний указ, який передбачав заборону всього українського (вилучалися українські книжки з шкільних бібліотек, звільнялись вчителі українофіли, заборонялось ввозити українські книжки з-за кордону).

Ще однією течією в суспільному житті було народництво. Ідеалізувавши общинне землеволодіння (вбачаючи в ньому зразок соціалізму), вони спробували в 1874 p. повести пропаганду серед селян (т.з. „ходіння в народ”), але, не знайшовши підтримки, а то й зустрічаючи гостре несприйняття своїх ідей, змушені були змінити тактику. Одна з перших народницьких організацій виникла ще в 1868 p. у Кам’янці-Подільському.

Михайло Драгоманов належав до молодших членів Київської громади. Він намагався вийти за межі культурницької діяльності та підняти важливі політичні, національні та соціально-економічні проблеми, вважав необхідним досягнення Україною такого ж соціально-економічного та політичного статусу, що й країни Європи. Драгоманов у своїх політичних поглядах був федералістом, мріяв про вільну конфедерацію автономних країв (які не обов’язково співпадали з національними територіями). В період репресій (1875-1876 pp.) він покинув Росію та виїхав до Женеви, де організував український часопис „Громада”. Оскільки Драгоманов висловлював соціалістичні ідеї, то у нього відбувся розрив з київськими українофілами, в результаті якого в 1885 p. часопис припинив своє існування.

У 1899 p. в Харкові утворилася перша політична партія – Ре волюційна українська партія (РУП), її організаторами були Дмитро Антонович та Микола Русов. Партія об’єднувала студентів та представників інтелігенції. Програму партії під назвою „Самостійна Україна” склав у 1900 p. Микола Міхновський. Внаслідок сильного національного ухилу цієї програми, керівництво РУПу поступово відмежовується від радикальних ідей, закладених в ній. Кінцевою метою було створення самостійної республіки України. На грудневому з’їзді 1904 p. стався розкол. Прихильники зближення своїх позицій з РСДРП (на чолі з Меленевським) заснували Українську соціал-демократичну спілку („Спілка”), інша частина РУПу з січня 1905 p. стала називати себе Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), яка висловлювалася за „право націй на культурне й політичне самовизначення”, за надання Україні автономії зі своїм самоврядуванням.

Ще в 1902 p. з РУПу вийшов М. Міхновський, заснувавши з своїми однодумцями Макаренком та Степаненком Українську народну партію (УНП). Партія брала активну участь у революції 1905-1907 pp. Міхновський був автором 10 „заповідей”, в яких визначилися його погляди на майбутнє України, серед них – „Україна для українців”.

Восени 1904 p. ліберально настроєна буржуазія заснувала Українську демократичну партію (УДП). Тимчасово від неї відкололася група, яка утворила Українську радикальну партію. Але вже в 1905 p. вони об’єдналися в Українську радикально-демократичну партію (УРДП). Очолили партію Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Євген Чикаленко. Програма партії складена Грінченком. У ній проголошувалися демократичні свободи, в майбутньому Україна вбачалася як національно-культурна автономія.

Контрольні запитання і завдання:

1. Чим були викликані модернізаційні процеси в Російській імперії?

2. Коли було скасовано кріпосне право в Російській імперії?

3. Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у складі Російської імперії?

4. Визначте дати Валуєвського циркуляру та Емського указу:

1) 1860 р.; 2) 1861 р.; 3) 1863 р. 4) 1876 р.; 5) 1905 р.

5. Хто був ідеологом “хлопоманства”?

1) Тадей Рильський; 2) Володимир Антонович; 3) Михайло Драгоманов; 4) Михайло Старицький; 5) Олександр Русов.

Лекція 10: Наддніпрянська Україна на початку ХХ ст. (2 год.)

1. Активізація національного руху в Наддніпрянщині.

2. Україна в роки революції 1905-1907 рр.

3. Столипінська реакція

Література

Дата добавления: 2014-01-15