Створення Центральної Ради та її політична діяльність

Додаткова

Основна

Лекція 11-12: Українська національно-демократична революція

1917-1921 рр. (4 год.)

1. Створення Центральної Ради та її політична діяльність.

2. Українська держава гетьмана П.Скоропадського.

3. Політика Директорії та її наслідки.

4. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях

5. Уроки українських визвольних змагань.

Література

1. Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995.

2. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1990.

6. Кульчицький С.В. Брестський мирний договір // Історія України. – 1998. – № 6.

7. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

8. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1993.

9. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., 1995.

10. Рубльов О.С., Рент О.П. Українські визвольні змагання: 1917-1921 рр. // Україна крізь віки. Т.10. – К., 1999.

1. Винниченко В. Відродження нації: У 3 ч. – К., 1990.

2. Верстюк В.Ф. Українська революція: доба Центральної Ради // УІЖ. – 1995. – №№ 2; 5; 6.

3. Конституція Української Народної Республіки // Республіканець. – 1992. – № 3.

4. Копиленко О.Л. “Сто днів” Центральної Ради. – К., 1992.

5. Кульчицький С.В. Війна Радянської Росії проти УНР // Історія України. – 1998. - № 41.

6. Солдатенко В. Утворення Української Народної Республіки і вибір перспективи суспільно-політичного розвитку // Історія України. – 1997. – № 46.

Після повалення царизму в Росії в лютому 1917 р. в країні встановилося двовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і солдатських депутатів. В Україні виникли громадські ради й комітети, які були органами Тимчасового уряду.

На початку березня в Києві зібрались представники різних партій, громадських організацій, профспілок, які 4 березня створили всеукраїнську загально-громадську організацію та координаційний центр, що дістав назву – Центральна Рада. Головою Центральної Ради було обрано заочно Михайла Сергійовича Грушевського, який лише 12 березня повернувся до Києва.

Вже 9 березня Центральна Рада видала відозву „До українського народу”, в якій закликала зберігати спокій, долати анархію і об’єднуватися в політичні, культурні та господарські товариства та спілки. Своєю метою Центральна Рада оголосила державне самовизначення України.

Добу Центральної Ради, залежно від домінуючих у державотворчому процесі ідей, фахівці поділяють на два етапи: автономістичний (березень 1917 р. – січень 1918 р.); самостійницький (січень-квітень 1918 р.).

6 квітня було скликано Всеукраїнський Національний Конгрес, на якому 900 делегатів від політичних організацій, культурних і професійних спілок визнали Центральну Раду як революційний парламент. В її складі було 150 членів: Центральна Рада обрала виконавчий орган – Малу Раду. Керівництво Центральної Ради було обрано у такому складі: М. Грушевський – голова, Володимир Винниченко та Сергій Єфремов – заступники. Центральна Рада здобула підтримку Всеукраїнського військового та Всеукраїнського селянського з’їздів, зборів та мітингів демократичних сил.

Таким чином, в Україні встановлюється двовладдя – Української Центральної Ради й Тимчасового Уряду.

Наприкінці травня 1917 p. Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з Володимиром Винниченком, Миколою Ковалевським, Сергієм Єфремовим – лідерами найвпливовіших українських партій. Крім українізації війська, адміністрації, шкільництва, делегація домагалася, щоб Тимчасовий Уряд висловив своє ставлення до можливості надання автономії Україні. У відповідь на відмову Тимчасового Уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 (23) червня, уякому проголосила автономію України в складі Росії. Заявлялося, що тільки Українські Установчі Збори мають право схвалювати закони в Україні. 15 червня створено Генеральний Секретаріат – уряд у складі голови (Володимир Винниченко), семи генеральних секретарів і генерального писаря. За партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним.

Прийняття 1-го Універсалу змусило Тимчасовий Уряд вислати до Києва свою делегацію (входили представники Тимчасового уряду М.Терещенко та І.Церетелі, О.Керенський). З українського боку участь у переговорах брали: М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра. В ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Центральна Рада погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими Установчими зборами у листопаді 1918 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду крайовим органом управління в Україні (за умови її поповнення представниками національних меншин).

Це положення було закріплене Другим Універсалом 3 (16) липня 1917 p., у якому Центральна Рада виступила протии „намірів самовільного здійснення автономії України”. Нову базу порозуміння Центральної Ради з Тимчасовим Урядом оформлено в Статуті Вищого Управління України, ухваленого Малою Радою 16 липня.

Тимчасовий уряд Росії не затвердив Статут Вищого Управління України й самостійно видав 4 серпня 1917 p. „Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”, яка значно обмежувала права українських владних структур. Генеральний Секретаріат мав стати органом Тимчасового Уряду. Центральну Раду позбавлено законодавчих прав, контрольована українським урядом територія обмежувалась 5 губерніями: Київською, Волинською, Полтавською, Подільською і Чернігівською.

Центральна Рада, зважаючи на обставини часу, прийняла „Інструкцію до відома”, вважаючи, що вона може послужити основою для боротьби за подальші права.

Восени 1917 p. відносини між Києвом і Петроградом знову загострились. Тимчасовий Уряд перешкоджав Генеральному Секретаріатові організувати свої владні структури й заборонив скликати Українські Установчі Збори.

25 жовтня 1917 p. більшовики силами Червоної гвардії, солдатів резервних частин, що розташовувались у Петрограді та матросів Балтійського флоту повалили Тимчасовий Уряд і захопили владу. Прийшовши до влади, більшовики заявили, що визнають рішення майбутніх Установчих зборів стосовно влади, державного устрою Росії. Українська Центральна Рада не визнала більшовицького перевороту й засудила його. У Києві 29-31 жовтня дійшло до зіткнення військ Штабу Київського Військового Округу, що далі підтримував Тимчасовий Уряд, та більшовицьких військових частин і червоногвардійців, а також українського полку, що підтримував Центральну Раду.

Під час листопадових подій в Києві Центральна Рада 7 (20) листопада ухвалює Т ретій Універсал, який проголошував утворення Української Народної Республіки (УНР), зберігаючи єдність з Російською Республікою. Було оголошено широку програму демократичних реформ: скасовано право власності поміщицьких і нетрудових господарств на землю, встановлювався восьмигодинний робочий день, забезпечувались свободи друку, віросповідання, страйків і т.п. Центральна Рада зобов’язувалась розпочати мирні переговори.

Результати виборів до Установчих зборів, що відбулись у кінці листопада довели велику перевагу українських партій, які набрали близько 75 % голосів. Більшовики здобули ледве 10 %. Спроба більшовиків за посередництвом Всеукраїнського З’їзду Рад Робітничих, Солдатських і Селянських Депутатів, що відбувся в Києві 4-6 грудня 1917 p. плавно перебрати владу, також зазнала невдачі.

Тому Рада Народних Комісарів 4 грудня надіслала українському урядові підписаний Леніним і Троцьким ультиматум, який поряд з „визнанням” УНР містив вимоги, що означали втручання у внутрішні справи України. Вимагалось, наприклад, допустити в Україну більшовицькі збройні частини.

Проте делегати розпочатого в Києві з’їзду Рад висловили довіру Центральній раді. Делегати-більшовики виїхали до Харкова, де провели альтернативний з’їзд Рад Донецько-криворізького басейну. Харківський з’їзд не був право чинним (200 його делегатів представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні. Однак він проголосив встановлення радянської влади в Україні. Рад нарком Росії визнав новостворену владу.

Український уряд 5 грудня відкинув ультиматум. Раднарком Росії використав відхилення ультиматуму як привід до війни, перейшовши до відкритих дій проти УНР. Війна велася від імені проголошеної 12 грудня у Харкові „Республіки Рад” (офіційно ж зберігалась назва „УНР”). 17 грудня створено робітничо-селянський уряд – Народний Секретаріат. Одним з перших розпоряджень Народного секретаріату був декрет про скасування заборони вивозу хліба з України в Росію. Услід за цим видано постанову про недійсність постанов Генерального секретаріату.

Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917 – січня 1918 рр. Російська радянська армія (чисельністю близько 60 тис. чол.. під загальним керівництвом Володимира Антонова-Овсієнка з Гомеля і Брянська почала наступ на Київ. Центральна Рада не була готова до війни, вона мала у своєму розпорядженні незначні військові формування (близько 10 тис. гайдамаків) і добровільні формування (Вільне козацтво і т.п.). Робітничий клас здебільшого підтримував більшовиків, українське ж село залишалося нейтральним і вичікувало. Впродовж січня більшовицькі війська зайняли Лівобережжя. Центральна Рада не змогла організувати дієвого опору. Кілька сотень студентів та гімназистів, які виступили на зустріч ворогові, майже всі героїчно загинули в нерівному бою 16 січня 1918 р. під станцією Крути на схід від Ніжина. Крути стали символом національної честі українського народу.

Під впливом наступу більшовицьких військ керівництво Центральної Ради позбулося ілюзій щодо можливості перетворення Росії в демократичну федеративну республіку. Першорядною проблемою стало відокремлення від режиму більшовицької диктатури в Росії. 9 січня 1918 p. затверджено IV Універсал, який проголошував УНР незалежною державою: "Однині УНР стає самостійною і ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу...". Центральна Рада заявляла, що долю України повинні визначити Українські Установчі Збори, до їх скликання Центральна Рада продовжувала залишатись верховним органом влади. Генеральний Секретаріат перейменовано в Раду Народних Міністрів. Універсал окреслив коло найважливіших практичних завдань, які потрібно було вирішити в найближчий час. Одним з найголовніших було укладення мирного договору з Німеччиною та її союзниками. Водночас з Універсалом Мала Рада ухвалила „Закон про національно-персональну автономію”. У ньому проголошувалося, що кожна з насолюючи Україну націй має право на влаштування свого національного життя.

26 січня 1918 р. більшовицькі війська на чолі з Муравйовим вступили в Київ.

Проголошення IV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені. Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.

27 січня 1918 p. між УНР і державами німецького блоку було підписано договір (Брестський мир):

- Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;

- Німеччина та Австро-Угорщина дали згоду на передачу Холмщини та Підляшшя до складу УНР, а також на виділення західноукраїнських земель в окремий коронний край Австро-Угорщини (до 31 липня 1918 p. уряд Австро-Угорщини мав надати українцям автономію, але цього не сталося);

- Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР;

- Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін продуктів сировини.

28 січня Німеччина та її союзники звернулися до радянської сторони з ультимативними вимогами. Росія зобов’язана була відвести свої війська з території України, припинити будь-яку діяльність проти уряду УНР. 1 березня радянські війська змушені були залишити столицю України.

Протягом лютого-квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис.), яким протистояло 25 тис. червоногвардійців, окупували всю Україну. 7 березня до Києва прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено. Центральна Рада готувалася до скликання Установчих зборів, які мали підтвердити її реформи, в тому числі й соціалізацію землі. Однак окупаційні власті почала втручатися у внутрішні справи України і дійшли до думки здійснити державний переворот, який мав очолити колишній царський генерал Павло Скоропадський.

29 квітня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання (яке виявилось останнім), щоб ухвалити Конституцію УHP. В Конституції наголошувалось, що вся влада належить народу. Було закріплено різні демократичні свободи, в тому числі й свободу слова, страйків, демонстрацій. Кожній національній меншині було надано право на національно-персональну автономію.

Дата добавления: 2014-01-15