Суспільно-політичний процес після проголошення незалежності

Додаткова

Оснавна

1. Алексєєв Ю.М., Кульчицький С.В., Слюсаренко А.Г. Україна на переломі. – К., 2000.

2. Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

3. Бойко О.Д. Україна 1991-1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього. – К., 1996.

4. Конституція України. – К., 1996.

5. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) // Україна крізь віки. Т.14. – К., 2000.

6. Литвин В.Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994.

7. Юхновський І. Україна – незалежна держава. – Львів, 1994.

1. Економіка України та шляхи її реформування: Матеріали Всеукраїнської наради економістів 14-15 вересня 1995 р. – К., 1996.

2. Шморгун О. Україна: шлях відродження: економіка, політика, культура. – К., 1994.

3. Томенко М. Самоозначення України: від історії до політики. – К., 1998.

Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. та Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. поклали початок державотворчим процесам в незалежній Україні.

7-8 грудня в Білорусії, у Біловезькій Пущі, на зустрічі керівників України, Росії та Білорусії була підписана угода про створення Співдружності Незалежних Держав. Ця угода фактично припинила існування СРСР, котрий неминуче йшов до свого розпаду, після серпневого путчу 1991 p. В угоді підкреслювалося, що держави – учасниці співдружності, гарантують виконання міжнародних зобов’язань, які випливають з договорів та угод СРСР: держави є правонаступницями Радянського Союзу (Російська Федерація пізніше проголосила себе єдиною правонаступницею СРСР); співдружність відкрита для приєднання будь-якої держави. 21 грудня 1991 p. в Алма-Аті всі колишні радянські республіки, окрім Грузії та країн Балтії, приєдналися до СНД. Ця угода, за словами першого президента незалежної України Л.Кравчука, стала цивілізованою формою розпаду СРСР.

В системі СНД Україна з самого початку відстоювала своє бачення проблем. Вона перша стала на шлях введення власної грошової одиниці (хоча значно відстала від інших); вона не є членом договору про колективну безпеку.

Вузлові події державотворення в Україні:

- Законом від 17 вересня 1991 р. назва “Українська Радянська Соціалістична республіка” була змінена на споконвічну назву держави – “Україна”

- Законом від 8 жовтня 1991 р. “Про громадянство України ” визначено правовий статус населення.

- У листопаді 1991 р. прийнято закон “Про Державний кордон України ”, яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину;

- Почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. “Декларації прав національностей України” підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні і культурні права. Закон “Про національні меншини в Україні” 1992 р. зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію.

- Будівництво власних збройних сил на основі закону “Про збройні сили України” від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України. Україна перша з держав СНД почала створювати свої збройні сили. Болючою стала проблема Чорноморського флоту. Влітку 1992 р. в Ялті президенти України й Росії домовились про існування спільного флоту до 1995 p., і що він буде знаходитись під спільним командуванням обох президентів. З вересня 1993 р в Масандрі на новій зустрічі президента України та Росії було вирішено: а) Чорноморський флот розподіляється 50:50 між Україною і Росією; б) Українську частину флоту викуповує Росія.

- Створення правоохоронного органу – Служби безпеки України (СБУ).

- У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн (музика М.Вербицького до національного гімну “Ще не вмерла Україна” на сл. П.Чубинського). У повному обсязі зі словами затверджений тільки 6 березня 2003 р.

- Практично з нуля створено такі інститути, як Національний банк України, посольства, експортно-імпортні організації, Українська фондова біржа.

- Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Ситуація ускладнювалась відсутністю нової Конституції.

Протягом чотирьох років уряди, які очолював Віталій Масол, Вітольд Фокін, Леонід Кучма, Юхим Звягільський, робили спроби реформ. Проте так і залишилися невирішеними проблеми соціального захисту населення, забезпечення нормального рівня зарплати, скорочення дефіциту бюджету.

Влітку 1993 р. під тиском хвилі шахтарських страйків Верховна Рада прийняла рішення про проведення дострокових виборів до парламенту та виборів президента. У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради 13 скликання. Вони проходили згідно нового закону про вибори, по одномандатних округах (всього 450 місць). Висування кандидатів набуло такого розмаху, що в деяких округах було занесено до бюлетенів 15-20 кандидатів. Після другого туру до парламенту було обрано конституційну більшість. Найчисельнішою стала фракція комуністів. Головою Верховної Ради обрано голову Соцпартії Олександра Мороза.

У червні-липні 1994 р. відбулися президентські вибори. Із семи кандидатів (Валерій Бабич, Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Володимир Лановий, Олександр Мороз, Петро Таланчук) перемогу здобув Л.Кучма.

Та навіть після обрання Леоніда Кучми президентом ситуація радикально не поліпшилась. Свідченням нестабільної політичної обстановки стала зміна трьох урядів, які очолювали В. Масол (червень 1994 - березень 1995 pp.), Є.Марчук (березень 1995 - травень 1996 pp.), П.Лазаренко (травень 1996 - липень 1997 pp.). Кожен з них по-своєму розумів можливі шляхи виходу з кризи. Нерідко програми суперечили одна одній. Це стало однією з причин глибокої економічної кризи. З липня 1997 р. Кабінет Міністрів очолює Віталій Пустовойтенко.

Загострення загальної політичної й економічної ситуації стимулювало сепаратистські тенденції. Лунали вимоги автономії, а то й повної самостійності Донбасу. Найбільшої ж сили сепаратизм набув у Криму. Ще до розпаду СРСР у Криму розвинувся рух за надання півострову окремого статусу. На початку 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про відновлення автономії півострова. У вересні 1991 р. Верховна Рада проголосила суверенітет Криму в складі України, а в травні 1992 р. прийняла рішення про незалежність Республіки Крим, але це рішення Верховна Рада України скасувала як незаконне. Особливого статусу в складі України домагалися також кримські татари, які почали повертатися на свою історичну батьківщину.

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. (конституційний процес розпочався ще в жовтня 1990 р. із створення Верховною Радою Конституційної комісії для розробки проекту концепції Конституції). В Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління – республіка, за державним устроєм – унітарна держава. Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідають загальновизнаним демократичним стандартам, закріпленим міжнародно-правовими актами. З прийняттям Конституції завершилось остаточне формування законодавчої, законодавчої і судової влади в Україні.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори депутатів Верховної Ради. Проводилися вони за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. В депутатському корпусі найчисленніше представлені такі партії: Комуністична партія України – 25,4 %, Народний Рух – 10,2 %, народно-демократична партія – 6,8 %, „Громада” – 5,1 %, Третину депутатського корпусу склали позапартійні, які отримали 30 % депутатських мандатів.

1999 р. президентські вибори (13 кандидатів, 2 тури). Переміг – Л.Кучма (56,25 %), головний суперник – лідер комуністів П.Симоненко, український народу ще раз підтвердив небажання повертатися до комуністичного минулого.

2000 р. – загострення протиріч у Верховній Раді;

- Всеукраїнський референдум з питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканості, створення двопалатного парламенту.

Більшість громадян підтримали зміни, однак втілення змін у життя не відбулося.

- 28.11.2000 р.- початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста Г.Гонгадзе, який писав критичні статті на адресу Президента та його оточення.

2001 р. – відставка уряду В.Ющенка (разом з Ю.Тимошенко), він очолив процес консолідації опозиційних сил.

Березень 2002 р. – чергові вибори до Верховної Ради. Блок «Наша Україна» (23,57 %). Вибори засвідчили поразку лівих сил.

Листопад 2002 р. – створення коаліційного уряду на чолі з В.Януковичем.

Серпень 2002 р. ініціювання Л.Кучмою дискусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції.

Президентські вибори 2004 р. 31 жовтня -(26 кандидатів). В першому турі перемогли В.Ющенко (39,26 %) і В.Янукович (39,11 %). Нововведення: відкриті теледебати між кандидатами. 21 листопада – ІІ тур. ЦВК оголосила переможцем В.Януковича. Коаліція опозиційних сил звинуватила ЦВК ФАЛЬСИФІКАЦІЇ виборів, оскаржила рішення ЦВК і Верховному суді України й вивела на площу Незалежності в Києві своїх прибічників. Ці події отримали назву «помаранчева революція».

Дата добавления: 2014-01-15