Духовне життя суспільства

Важливим чинником державотворення є відродження духовності, національної свідомості, почуття державної гідності. Цьому в значній мірі сприятиме відродження культури. У цій сфері також переплелися позитивні й негативні риси.

Основою будь-якої культури, втіленням духовності в першу чергу є мова. Незважаючи на прийняття Закону про мови, яким закріплявся державний статус української мови, вона повільно вводилася в сфері діловодства, армії, освіти. У 1996/97 навчальному році українською мовою навчалися 60 % учнів денних середніх закладів. В окремих областях становище характеризується як катастрофічне. Наприклад, в Донецькій області українською мовою навчаються трохи більше 5 % учнів, у Луганській – понад 8 %,у формуванні громадянина неабияка роль належить освіті. Концепція розвитку системи освіти грунтується на демократизації всіх ланок. Розширюється мережа шкіл з поглибленим вивченням окремих дисциплін, відкриваються ліцеї, гімназії, коледжі, авторські школи.. Певних успіхів досягнуто в переведенні школи на україномовний режим. В місцях компактного проживання відкриваються національні школи: румунські, угорські, молдавські, польські, кримсько-татарські тощо.

Відповідно до потреб життя реорганізується система вищої й середньої спеціальної освіти. Поряд з державними створюються навчальні заклади, засновані на інших формах власності. За рахунок цього зростає кількість вузів: в 1990/91 навчальному році їх нараховувалося 149, в 1996/97 – 274. Для здійснення контролю з боку держави запроваджено систему державного ліцензування вузів, але й на цьому шляху зустрічаються негативні моменти: формалізм, низька професійність, корупція тощо. Великою проблемою залишається фінансування вищої освіти. Законом “Про освіту” встановлено, що на цю сферу щорічно повинно відшкодовуватися не менше 10,5 % внутрішнього валового продукту. В 1992 p. цей показник становив 12,6, в 1997 – 3,8 %. Сьогодні видатки на підготовку одного спеціаліста у вузах розвинутих країн у 5-6 разів більші, ніж в Україні. Вузи поряд з державним замовленням все частіше вдаються до навчання на платній основі, що в умовах зниження життєвого рівня населення сприяє загостренню соціальної напруги.

Провідним центром науки залишається Національна Академія наук. Орієнтація на прикладні розробки супроводжується падінням престижу фундаментальних досліджень. Понад 90 % технологічних розробок не впроваджуються у виробництво, тобто існує низька віддача наукової роботи. Скоротилося фінансування наукових досліджень. Відсоток асигнувань на науку в бюджеті скоротився за 1990-1994 pp. вчетверо. Наприклад, в США, Японії на одного науковця витрачається близько 150 тис. доларів на рік, в Україні – 0,7 тис., тобто на рівні слаборозвинених країн. Низький рівень фінансування створює труднощі в матеріально-технічному й кадровому забезпеченні науки. Щороку в результаті міграції Україна втрачає близько 10 тис. дипломованих спеціалістів. На Заході найбільше цінуються наші генетики, фізики, фізіологи, біохіміки. Не менш загрозливим для науки є і внутрішній “відплив умів”: понад 20 % науковців перейшли до комерційних структур.

В літературі й мистецтві утверджується плюралізм, що передбачає зречення традиції єдиного підходу в оцінках дійсності. Нарешті відмовилися від застосування соцреалізму як єдино вірного художнього методу. В повсякдення художнього життя все ширше входить авангардний напрямок, що свідчить про розкріпачення творчості. В галузі літератури найбільших успіхів набула публіцистика, що зумовлено високим рівнем політизації суспільства. Першими лауреатами Шевченківської премії незалежної України стали Іван Багряний, Павло Мовчан, Олена Апанович, Богдан Ступка.

Протягом кількох десятиліть замовчувалась творчість Г.Синиці, який є одним з засновників нового напрямку в монументальному живописі, що дістав назву “українська національна колористична школа”. В 1992 p. утворено Всеукраїнську музичну спілку. Розвиток театрального мистецтва пов’язаний з новаторською діяльністю режисерів Романа Віктюка, Бориса Шарварка та інших. Творчість Р.Віктюка здобула світове визнання. Спочатку він працював у Львові, зараз – у Москві. Нові пісні слухачам дарують Таїсія Повалій, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Дмитро Павлик та багато інших. Вже традиційними стали пісенні фестивалі: “Червона рута”, “Пісня року” та інші. Україна перетворилася на загальновизнаний центр хореографічного мистецтва. З 1994 p. в республіці проводиться Міжнародний фестиваль їм. С.Лифаря. Всесвітньо відомі імена заслужених артистів України Інни Дорофєєвої та Вадима Писарєва.

Десятиліттями гнана культура національних меншин одержала можливість вільно розвиватися. В Україні діє близько 160 національних культурно-освітніх товариств.

Разом з наявними успіхами в галузі культури простежуються негативні тенденції. Як і раніше, культура фінансується за залишковим принципом. Гостру кризу переживає національний друк. Лише за 1995 рік тираж республіканських періодичних видань скоротився в 8 разів. Частка української книги знизилась до 36 %. Відсутність необхідних коштів часто стає причиною перепрофілювання або закриття культурно-освітніх установ. Небезпечним для культурного росту нашої держави є неконтрольоване поширення продукції іноземної культури на фоні скорочення створення вітчизняних витворів. В першу чергу це стосується кіномистецтва й телебачення.

Відродження духовності також пов’язане з відродженням релігії й церкви. Значною мірою цьому сприяв закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, а також нова Конституція України, яка гарантує свободу світогляду й віросповідань. В останні роки з’явилася значна кількість релігійних громад, реставруються та відновлюють діяльність старі храми, будуються нові культові споруди. Відродженню релігії сприяло зняття заборон на релігійне життя, старих ідеологічних орієнтирів, різке загострення суспільних проблем, повернення до традиційних цінностей життя. В цілому в Україні діє 67 конфесій. Це в два рази більше, ніж на момент проголошення незалежності в Україні. Традиційно найвпливовішою релігією залишається православне християнство. Українська православна церква стала самостійною щодо Московської патріархії, але канонічно вона підпорядкована патріарху Московському і всієї Русі Алексію II. Найчисленнішими були три організації християнських церков – Українська православна (УПЦ), підпорядкована Московському патріархатові, Українська греко-католицька церква (УГКЦ) з центром у Львові та Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). УГКЦ за кількістю громад посідає друге місце. Близько 99 % її об’єднань знаходяться в західних областях.

Поряд з православ’ям існують інші вірування. Діють об’єднання громад іудейського віровизнання, Німецька євангелічно-лютеранська церква, Вірменська апостольська церква, релігійні громади мусульман тощо. Пожвавилась діяльність сектантських конфесій. Найчисленніші серед них – секти п’ятдесятників, єговістів, євангельських християн-баптистів, адвентистів-реформістів та інші. В Україну проникають нетрадиційні релігії - крішнаїзм, буддизм, угруповання сатанинського напрямку. Серед релігійних об’єднань є й неприховано агресивні. Одним з таких було “Біле братство”. Суспільна небезпечність цієї секти в тому, що до неї залучались переважно неповнолітні. Шляхом гіпнозу вони переконали членів своєї громади у наближенні “кінця світу” і закликали їх до самоспалення. В листопаді 1993 p. співробітники органів внутрішніх справ їх затримали і згодом засудили.

Як і в попередні роки, для церковного життя характерна його політизація. Міжконфесійні конфлікти додають напруженості в суспільстві. Зокрема загострилося протистояння конфесій УГКЦ та РПЦ, що особливо відчувалося в західних областях. Прихильники УГКЦ захоплювали храми РПЦ, виганяли з них священнослужителів, вдавалися до терору. Хоча органи місцевої влади намагалися не втручатись у це протистояння, їхні симпатії більше схилялися до греко-католиків. Під тиском останніх Львівська міська рада народних Депутатів прийняла рішення про передачу собору Святого Юра від єпископату РПЦ єпископату УГКЦ.

Не менш складними залишаються стосунки УПЦ та УПЦ-КП. У 1991 p. собор єпископів УПЦ звернувся до Московського патріархату з проханням надати автокефалію УПЦ, на що одержав відмову. Більше того, у березні 1992 p. главу УПЦ митрополита Філарета позбавили сану і замість нього Київським митрополитом обрали митрополита Ростовського Володимира (Сабодана). У такій обстановці в червні в Києві відбувся собор УПЦ, де прихильники Філарета об’єдналися з УАПЦ, утворивши Українську православну церкву – Київський патріархат (УПЦ-КП). Патріархом обрали Мстислава (колишнього главу УАПЦ). Оскільки він жив у США, фактичним керівником нової церкви став Філарет. Частина кліру УАПЦ, не погодившись з таким вирішенням проблеми, створила нову УАПЦ. Новим її патріархом в 1993 p. став Димитрій (Ярема), патріархом УПЦ-КП – митрополит Володимир (Романюк). Влітку 1995 p. у зв’язку з похороном Володимира (Романюка) загострилися стосунки між владою й УПЦ-КП. Власті не дозволили поховати патріарха на території св. Софії, а запропоновані місця не влаштовували керівництво церкви. Під час самовільного поховання біля брами дзвіниці Софії дійшло до сутички з охоронцями громадського порядку, що мало непривабливий розголос по всьому світу. Наявність трьох гілок в українському православ’ї надзвичайно ускладнює релігійну ситуацію в країні.

Контрольні запитання і завдання:

1. Якою історично склалася структура економіки України?

2. На яких принципах ґрунтується зовнішня політика України, назвіть її основні напрями, а також основні напрями зовнішньоекономічної політики України.

3. Які взаємозв’язки встановились між Україною і українською діаспорою в теперішній час?

4. Конституція України була прийнята:

1) у червні 1994 р.; 2) у червні 1995 р.; 3) у червні 1996 р.; 4)у січні 1997 р.

Дата добавления: 2014-01-15