Україна в системі міжнародних відносин

Відправним моментом у процесі переходу на рейки рівноправності у міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. В 1993 p. Верховна Рада схвалила „Основні напрями зовнішньої політики України”. Документ визначив пріоритети в цій галузі, серед яких розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності.

Перший крок на цьому шляху Україна зробила в лютому 1992 p., коли Л.Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Нашу державу прийнято до складу Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції й розвитку, Організації з безпеки і співробітництва в Європі. В 1995 p. Україна стала членом Ради Європи.

Своєрідним ключем, яким можна було відкрити двері у західний світ, стала проблема ядерного роззброєння. Посідаючи третє місце в світі після США та Росії за ядерною потужністю, Україна заявила про свій без’ядерний статус. На початку 1994 p. в Москві Президенти США, Росії та України підписали тристоронню заяву, згідно з якою Україна зобов’язалась вивезти ядерні боєзаряди до Росії для подальшого їх розкоплектування. В свою чергу, США і Росія пообіцяли надати гарантії безпеки. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час Наради з безпеки і співробітництва в Європі лідери України, Росії, США й Великобританії підписали Меморандум про гарантії безпеки України.

Особливе місце у зовнішньополітичному співробітництві посідають відносини з країнами СНД. В 1994 p. Україна приєдналася до Економічного союзу як асоційований член. Пріоритетними залишаються відносини з Росією. Але вони складаються непросто. Так, в 1993 p. Верховна Рада Росії висунула територіальні претензії до України стосовно Криму й Севастополя. Було встановлено російський федеральний статус Севастополя. Наріжним каменем в українсько-російських відносинах став Чорноморський флот. У січні 1992 p. Єльцин заявив, що Чорноморський флот був, є і буде російським. Правда, пізніше його позиція пом’якшала – він визнав право України на частку флоту. Влітку 1992 p. російський та український Президенти вирішили поділити флот порівну. В липні 1993 p. Верховна Рада Російської федерації оголосила Севастополь російським містом і головною базою Чорноморського флоту. Рада Безпеки 00Н, розглянувши інцидент на прохання України, констатувала, що рішення російського парламенту не має юридичної сили. В 1994 p. Президенти домовились, що Україна залишить за собою 15-20 % кораблів флоту, а решту своєї частини продасть Росії. 31 травня 1997 p. був підписаний Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією.

Дата добавления: 2014-01-15