Динаміка параметрів тренувальної роботи у спортсменів високого класу в деяких видах спорту циклічного характеру

Вступ

Київ – 2013

Лекція

Тенденції розвитку спорту і напрямки удосконалення системи спортивної підготовки

План лекції:

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Основні поняття і загальна характеристика системи спортивної підготовки……………………………………………………………………...3

2. Структура спортивної підготовки………………………………………....4

3. Мета і задачі спортивної підготовки……………………………………...7

4. Напрям удосконалення системи спортивної підготовки……………….10

Література……………………………………………………………….…….14

В останні роки значно інтенсифікувалися дослідження в області спорту. Величезні теоретичний і емпіричний матеріали накопичено в області методики підготовки спортсменів у різних видах спорту, спортивної педагогіки і психології, морфології і біомеханіки. Творча робота тренерів у співробітництві з науковцями призвела до формування окремих цікавих підходів до різних складових спортивної майстерності, починаючи з методики становлення різних сторін підготовленості – технічної, фізичної, тактичної, психологічної і закінчуючи побудовою різних структурних одиниць тренувального процесу – занять, мікроциклів, періодів, етапів і ін.

Широке проникнення в сучасний спорт ідей і можливостей таких відносно молодих областей знань і наукових дисциплін як кібернетика, системний підхід, теорія інформації, теорія функціональних систем, теорія адаптації, що бурхливо розвиваються, а також використання математичних методів і обчислювальної техніки сприяли уточненню існуючих і виявленню нових закономірностей і методичних положень, формуванню оригінальних гіпотез, появі перспективних підходів до становлення різних складових спортивної майстерності.

І. Основні поняття і загальна характеристика системи спортивної підготовки

Сучасна система підготовки спортсменів є складним, багатофакторним явищем, що включає цілі, задачі, засоби, методи, організаційні форми, матеріально-технічні умови і т.п., що забезпечують досягнення спортсменами найвищих спортивних показників, а також організаційно-педагогічним процесом підготовки спортсменів до змагань.

У структурі системи підготовки спортсменів виділяють спортивне тренування, змагання, позатренувальні і позазмагальні фактори, що підвищують результативність тренування і змагань.

Спортивнетренування як найважливіша складова частина системи підготовки спортсмена є спеціалізованим педагогічним процесом, заснованим на використанні фізичних вправ з метою удосконалення різних якостей, здібностей, сторін підготовленості, що забезпечують спортсменам досягнення найвищих показників в обраному виді спорту або якій-небудь конкретній його дисципліні.

У процесі спортивного тренування вирішуються загальні і специфічні задачі, що у кінцевому рахунку забезпечують спортсменам міцне здоров'я, ідейне, моральне й інтелектуальне виховання, гармонійний фізичний розвиток, технічну і тактичну майстерність, високий рівень розвитку спеціальних фізичних, психічних, моральних і вольових якостей, а також знань і навичок в області теорії і методики спорту.

У результаті спортивного тренування відбуваються різноманітні морфологічні і функціональні зміни в організмі спортсмена, що визначають станйоготренованості. Це прийнято пов'язувати переважно з адаптаційними перебудовами біологічного характеру, що відображають можливості різних функціональних систем і механізмів. Звичайно виділяють загальну і спеціальну тренованість. Загальнатренованість змінюється під впливом неспецифічних вправ, що зміцнюють здоров'я, підвищують рівень розвитку фізичних якостей і функціональних можливостей органів і систем організму. Спеціальнатренованість формується за допомогою специфічних фізичних вправ і підвищує рівень розвитку тих фізичних якостей і функціональних можливостей органів і систем організму, що необхідні для досягнення високих результатів у конкретному виду спорту або окремій його дисципліні.

ІІ. Структура спортивної підготовки

Процес підготовки спортсменів високої кваліфікації можна умовно розділити на три взаємозв'язані складові: побудова процесу, його реалізація і контроль за ходом підготовки.

В процесі побудови спортивної підготовки цілісність тренувального процесу забезпечується на основі визначеної структури, яка є відносно стійким об'єднанням компонентів (підсистем, сторін і окремих ланок), їх закономірним співвідношенням і загальною послідовністю. Процес підготовки характеризується:

1) взаємозв'язком елементів змісту тренування (засобів, методів загальної і спеціальної фізичної, тактичної, технічної та психологічної підготовки і т.д.);

2) необхідним співвідношенням параметрів тренувального навантаження (її кількісних і якісних характеристик об'єму та інтенсивності);

3) певною послідовністю різних ланок тренувального процесу (окремих занять і їх частин, етапів, періодів, циклів), що представляють фази або стадії даного процесу, під час яких тренувальний процес зазнає закономірних змін.

Залежно від розмаху часу, в межах якого протікає тренувальний процес, розрізняють:

а) мікроструктуру — структуру окремого тренувального заняття, структуру окремого тренувального дня і мікроциклу (наприклад, тижневого);

б) мезоструктуру — структуру етапів тренування, що включають відносно закінчений ряд мікроциклів (сумарною тривалістю, наприклад, близько місяця);

в) макроструктуру - структуру великих тренувальних циклів типу піврічних, річних і багаторічних.

Багаторічний процес спортивної підготовки від початківця до висот майстерності науковці представляють у вигляді послідовних стадій, що включають окремі етапибагаторічноїпідготовки (табл.1), пов'язані з віковими кваліфікаційними показниками спортсменів. Процес багаторічної підготовки спортсменів умовно ділиться на 4 етапи: попередньоїпідготовки, початкової спортивноїспеціалізації, поглибленоїспеціалізації в обраному виді спорту або окремій його дисципліні, спортивноговдосконалення. Тривалість етапів багаторічної підготовки обумовлена особливостями виду спорту, рівнем спортивної підготовленості тих, хто займається. Чіткої межі між етапами не існує. Вирішуючи питання переходу до чергового етапу підготовки, слід враховувати паспортний і біологічний вік спортсмена, рівень його фізичного розвитку і підготовленості, здібності до успішного виконання вікових тренувальних і змагальних навантажень.

Табл.1

Структура процесу багаторічної підготовки спортсменів

Етапи	Роки занять	Стадії
I	Попередньої підготовки	1-2-3	Базової підготовки
II	Початкової спеціалізації	4-5
III	Поглибленої спеціалізації	6-7	Максимальної реалізації індивідуальних можливостей
IV	Спортивного вдосконалення	8-9-10
V	Вищих досягнень	від 4 до 12
VI	Збереження досягнень	—	Спортивного довголіття
VII	Підтримка тренованості	—

В окремих видах спорту немає меж між стадіями і етапами багаторічного процесу.

Раціональна побудова багаторічної спортивної підготовки здійснюється на основі врахування наступних чинників:

¾ оптимальних вікових границь, в межах яких звичайно досягаються найвищі результати у вибраному виді спорту або окремій його дисципліні;

¾ тривалості систематичної підготовки для досягнення цих результатів;

¾ переважної спрямованості тренувань на кожному етапі багаторічної підготовки;

¾ паспортного віку, в якому спортсмен почав тренуватися і біологічного віку, в якому почалися спеціальні тренування;

¾ індивідуальних особливостей спортсмена і темпів зростання його майстерності.

Переважна спрямованість тренувального процесу на етапах багаторічної підготовки визначається з урахуванням цих сенситивних періодів розвитку фізичних якостей. Разом з тим доцільно надавати перевагу вихованню тих фізичних якостей, які в даному віці активно не розвиваються. Особливо важливо дотримуватися відповідності в розвитку загальної витривалості і швидкісних здібностей, в розвитку загальної витривалості і сили, тобто тих якостей, в основі яких закладено різні фізіологічні механізми.

У дівчаток сенситивні періоди формування фізичних якостей наступають на рік раніше.

Щоб раціонально побудувати багаторічний тренувальний процес, слід враховувати терміни, що необхідні для досягнення найвищих спортивних результатів в тому чи іншому виді спорту. Як правило, здібні спортсмени досягають перших великих успіхів через 4—6 років, а вищих досягнень — через 7—9 років спеціалізованої підготовки.

ІІІ. Мета і задачі спортивної підготовки

Метою спортивної підготовки є досягнення максимально можливого для даного індивіда рівня техніко-тактичної, фізичної і психічної підготовленості, обумовленого специфікою виду спорту і вимогами досягнення найвищих результатів у змагальній діяльності.

Основні задачі, що вирішуються в процесі спортивної підготовки:

• засвоєння техніки і тактики обраного виду спорту;

• забезпечення необхідного рівня розвитку рухових якостей, можливостей функціональних систем організму, що несуть основне навантаження в даному виді спорту;

• виховання необхідних моральних і вольових якостей;

• забезпечення належного рівня спеціальної психічної підготовленості;

• формування теоретичних знань і практичного досвіду, необхідних для успішної тренувальної і змагальній діяльності;

• комплексне удосконалення і прояв різних сторін підготовленості спортсмена у змагальній діяльності.

Зазначені задачі в найбільш загальному виді визначають основні сторони (напрями) спортивної підготовки, що мають самостійні ознаки: технічну, тактичну, фізичну, психологічну і інтегральну. Зі змісту кожної з цих сторін випливають конкретні задачі підготовки.

В області технічного удосконалення такими задачами є:

• створення чіткого уявлення про спортивну техніку;

• оволодіння необхідними уміннями і навичками;

• удосконалення спортивної техніки шляхом зміни її динамічних і кінематичних параметрів;

• засвоєння нових прийомів і елементів;

• забезпечення варіативності спортивної техніки, її адекватності умовам змагальної діяльності і функціональним можливостям спортсмена;

• забезпечення стійкості основних характеристик техніки до дії збиваючих факторів.

Тактичне удосконалення припускає аналіз особливостей майбутніх змагань, складу суперників і розробку оптимальної змагальної тактики. При цьому варто постійно удосконалювати найбільш прийнятні для конкретного спортсмена тактичні схеми, відпрацьовувати оптимальні варіанти в тренувальних умовах шляхом моделювання особливостей майбутніх змагань, функціонального стану спортсмена, характерного для змагальної діяльності. Потрібно також забезпечувати варіативність тактичних рішень у залежності від конкретних ситуацій, формувати спеціальні знання в області техніки і тактики спорту.

У процесі фізичної підготовки спортсменові необхідно підвищувати рівень можливостей функціональних систем, що забезпечують високий рівень загальної і спеціальної тренованості, розвивати рухові якості - силу, швидкість, витривалість, гнучкість, координаційні здібності, а також здатність до прояву фізичних якостей в умовах змагальної діяльності, їх «сполучене» удосконалення і прояв.

У процесі психологічної підготовки виховуються й удосконалюються морально-вольові якості і спеціальні психічні функції спортсмена, уміння керувати своїм психічним станом у період тренувальної і змагальної діяльності.

Окрема група задач зв'язана з інтеграцією, тобто об'єднанням у єдине ціле якостей, умінь, навичок, накопичених знань і досвіду, переважно пов'язаних з різними сторонами підготовленості.

Поділ процесу підготовки на відносно самостійні сторони (технічну, тактичну, фізичну, психологічну, інтегральну) упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє у визначеній мірі систематизувати засоби і методи їхнього удосконалення, систему контролю і керування процесом спортивного удосконалення. Разом з тим у тренувальній і особливо у змагальної діяльності жодна з цих сторін не проявляється ізольовано, вони об’єднуються в складний комплекс, спрямований на досягнення найвищих спортивних показників (Платонов, 1986; Чернов, 1986). Ступінь включення різних елементів у такий комплекс, їхні взаємозв'язок і взаємодія обумовлюються закономірностями формування функціональних систем (Анохін, 1975), націлених на кінцевий, специфічний для кожного виду спорту і компоненту тренувальної або змагальної діяльності результат.

Варто враховувати, що кожна зі сторін підготовленості залежить від ступеня досконалості інших її сторін, визначається ними і, у свою чергу, обумовлює їхній рівень. Наприклад, технічне удосконалювання спортсмена залежить від рівня розвитку різних рухових якостей — сили, швидкості, гнучкості, витривалості, координаційних здібностей. Рівень прояву рухових якостей, наприклад витривалості, тісно пов'язаний з економічністю техніки, рівнем психічної стійкості до подолання втоми, умінням реалізовувати раціональну тактичну схему змагальної боротьби в складних умовах. З іншого боку, тактична підготовленість пов'язана не тільки зі здатністю спортсмена до сприйняття й оперативної переробки інформації, уміння скласти раціональний тактичний план і знаходити ефективні шляхи рішення рухових задач у залежності від ситуації, що склалася, але і визначається рівнем технічної майстерності, функціональною підготовленістю, сміливістю, рішучістю, цілеспрямованістю та ін.

Задачі, що виникають у процесі спортивного тренування, конкретизуються відносно однорідних груп спортсменів, команд, окремих спортсменів з урахуванням етапу багаторічної підготовки, типу занять, рівня спортивної майстерності, стану здоров'я, підготовленості.

ІV. Напрями удосконалення системи спортивної підготовки

Перший напрям – різкий приріст об’єму тренувальної роботи. Як видно з табл. 2, основні характеристики км, що відбивають об’єм тренувальної роботи, виконуваної протягом року, збільшилися практично вдвічі з кінця 60-х років до початку 80-х років ХХ ст. І ці величини є далеко не граничними. Наприклад, окремі видатні спортсмени виконували значно більші об’єми — до 12000 км в академічному веслуванні, до 42000 км у велоспорті, до 4000 км у плаванні (довгі дистанції) і т.д.

Табл. 2

Показники тренувальної роботи	Вид спорту
біг на середні дистанції	біг на довгі дистанції	плавання	веслування	велосипедний спорт (трек)	велосипедний спорт (шосе)
Кінець 60-х років	Об’єм роботи, км Число тренувальних занять	3000-     200-220	4000-     190-200	1800-     200-230	2000-     200-240	13000-     220-290	20000-     200-250
Початок 80-х років	Об’єм роботи, км Число тренувальних занять	6500-     500-550	8500-9500     550-600	3200-     550-600	5500-7000     500-550	20000-     550-600	35000-     500-550

Тенденція до подальшого збільшення об’ємів тренувальної роботи зберігається і в даний час. Зокрема, багато фахівців різних країн рекомендують у найближчі роки збільшити об’єм роботи, затрачуваної на підготовку спортсменів високого класу, до 1700—2000 годин на рік при 340— 360 днях занять і змагань (зараз ці цифри, як правило, не перевищують відповідно 1100—1400 і 300—320). Разом з тим практика підготовки спортивних команд у різних країнах показала, що цей напрям удосконалювання спортивного тренування в багатьох видах спорту й окремих дисциплін практично вичерпав свої можливості. Багато спортсменів і цілих команд, що надмірно збільшили об’єми тренувальної роботи, не досягли очікуваних результатів; різко зросло число випадків перенапруження функціональних систем організму; скоротилися терміни виступів на рівні вищих досягнень у силу занадто високих фізичних і психічних навантажень, вичерпання адаптаційних можливостей організму спортсменів. Надмірні величини об’єму роботи суперечать іншим компонентам тренувальних навантажень, негативно позначаються на ефективності процесу спеціальної фізичної і технічної підготовки спортсменів.

Другий напрям — строга відповідність системи тренування спортсменів високого класу зі специфічними вимогами обраного для спеціалізації виду спорту. Це виражається в різкому збільшенні об’єму допоміжної й особливо спеціальної підготовки в загальному обсязі тренувальної роботи. Загальна підготовка перестала відігравати істотну роль у тренуванні спортсменів високого класу і використовується переважно як засіб активного відпочинку.

Третій напрям - постійне збільшення змагальної практики як ефективного засобу мобілізації функціональних ресурсів організму спортсменів, стимуляції адаптаційних процесів і підвищення на цій основі ефективності процесу підготовки. Це виявляється в збільшенні числа змагальних днів і тривалості змагального періоду, числа змагань, стартів, ігор, сутичок і т.д.

Четвертий напрям - прагнення до строго збалансованої системи тренувальних і змагальних навантажень, відпочинку, харчування, засобів відновлення, стимуляції працездатності і мобілізації функціональних резервів. В даний час відзначаються зайве захоплення тренувальними і змагальними навантаженнями, засобами стимуляції працездатності й одночасно недооцінка повноцінного відпочинку, харчування, відновлювальних заходів.

П'ятий напрям — розширення нетрадиційних засобів підготовки: використання приладів, устаткування і методичних прийомів, що дозволяють повніше розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, що забезпечують сполучене удосконалення різних рухових якостей (наприклад, сили і гнучкості), фізичне і технічне удосконалення; проведення тренування в умовах середньогір’я і високогір'я, що дозволяє інтенсифікувати процеси адаптації до факторів тренувального впливу, підвищити ефективність безпосередньої підготовки до головних змагань.

Шостий напрям - орієнтація всієї системи спортивного тренування на досягнення оптимальної структури змагальної діяльності. Це передбачає не тільки удосконалення всіх її компонентів, що мають значення на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, але й створення відповідного функціонального фундаменту на ранніх етапах багаторічної підготовки. При цьому необхідно враховувати, що в структурі змагальної діяльності на рівні вищої спортивної майстерності значущими часто виявляються компоненти, що на ранніх етапах, у силу вікових особливостей спортсменів і закономірностей становлення спортивної майстерності, не впливають істотно на рівень результату. Тому при створенні функціонального фундаменту на етапах попередньої і спеціалізованої базової підготовки необхідно орієнтуватися на ті складові, які забезпечують успіх на рівні вищих спортивних досягнень. Помилки, допущені в цьому відношенні, дуже важко компенсувати на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Сьомий напрям — удосконалення системи керування тренувальним процесом на основі об'єктивізації знань про структуру змагальної діяльності і підготовленості з урахуванням як загальних закономірностей становлення спортивної майстерності в конкретному виді спорту, так і індивідуальних можливостей спортсменів. Тут передбачається орієнтація на групові й індивідуальні модельні характеристики змагальної діяльності і підготовленості, що відповідає системі відбору і планування засобів педагогічного впливу, контролю і корекції тренувального процесу.

Аналіз показує, що цей напрямок, який спирається на можливості сучасної діагностичної й обчислювальної техніки, у даний час є одним з основних резервів удосконалення створення необхідних умов для раціонального керування станом спортсмена і протікання адаптаційних змін, що забезпечують відповідність рівня підготовленості запланованій структурі змагальної діяльності і заданому спортивному результату.

Література:

1. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте, Киев.: Олимпийская литература, 1997. – 583 с.

2. Платонов В.Н. Подготовка квалифицированных спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 288 с.

3. Петровский В.В. Организация спортивной тренировки. – К., Здоровье, 1987. – с.52.

4. Холодов Т., Кузнецов В., Кирюхин Д. Методы обучения, их классификация и дидактическое назначение. – М.: ГЦОЛИФК. – 1986. – с.28.

5. Матвеев Л.П. Модельно-целевой подход к построению спортивной подготовки // Теория и практика физ. Культуры. – 2000. -№2. – С. 28-37.

6. Плавание // Под. Общ. Ред. Платонова В.Н. – К.: олимпийская литература, 2000. - 496 с.

7. Матвеев Л.П. Модельно-целевой подход к построению спортивной подготовки // Теория и практика физ. Культуры. – 2000. - №3. – С. 28-37.

8. Біомеханіка спорту. – Київ, Олімпійська література, 2001 – 318 с.

Лекцію підготував

Ст. викладач Шегімага В.Ф.

Дата добавления: 2014-01-11