Композиційний центр

Ритм

Лекція 1.4. ЗАСОБИ І ПРИЙОМИ СТВОРЕННЯ КОМПОЗИЦІЇ

1. Ритм як основний засіб організації композиції

2. Композиційний центр

3. Прийоми гармонізації композиції

- Контраст та нюанс

- Симетрія та асиметрія

- Статика і динаміка

Чергування будь-яких елементів (звукових, мовних тощо), яке відбувається з певною послідовністю, частотою, називається РИТМОМ.

У сучасному одязі ритм оздоблення, рисунків тканин та трикотажу, драпіровок та складок застосовується досить широко.

В музиці, танці, поезії ритм існує в часі. В архітектурі, образотворчому та декоративно-прикладному мистецтві враження ритму досягається чергуванням елементів у просторі. Ритм слугує для вираження впорядкованості, динаміки і краси, є одним із засобів гармонізації композиції.

Відмінною ознакою ритму є повторювання елементів форми та інтервалів між ними на площині або у просторі. Ритмічні повтори одного й того ж мотиву або форми можуть бути рівномірними чи нерівномірними (наростаючими, спадаючими).

Найбільш часто використовується повторювання двох типів: просте (статичне) та складне (динамічне).

Статичний ритмічний ряд (метричний ритм) – це простий прояв ритму з повторенням в композиції однакових форм при рівних інтервалах між ними.

Динамічний ритмічний ряд – це складний прояв ритму, що полягає в зміні розмірів елементів (мотивів) та інтервалів між ними на основі математичної закономірності. Арифметична прогресія: однакова різниця між сусідніми інтервалами (1+2=3, 3+2=5, 5+2=7, 7+2=9 і т.д.). Геометрична прогресія: добуток із величини елемента чи інтервалу та постійного числа (1х2=2; 2х2=4; 4х2=8; 8х2=16 і т.д.).

Динамічний ритмічний ряд передбачає наступні зміни:

Збільшення і зменшення величини елементу при рівних інтервалах

Збільшення чи зменшення величини інтервалу при рівних елементах;

Зростання чи спадання величини елементів та інтервалів.

Закономірність побудови ритмічного ряду має бути легко помітною, «читаємою». Основне правило прочитування ритмічного ряду – обов’язковий, нав’язливий повтор елементів чи інтервалу не менше 3-5 разів. Число «три» є мінімальним числом, яке дозволяє достатнього точно та чітко визначити будь-яке різноманіття. Ритмічна організація навіть простих геометричних елементів підсилює художню виразність і здатна створювати певний настрій. Емоційний вплив ритмічної композиції буде сильнішим, коли застосування різноманітних ритмічних побудов є активним і різноманітним.

Чергування рівних з величини елементів виражає рівномірний рух. У цьому русі деякі елементи виділяються зоровим «наголосом» - акцентом. Елементи, на які припадають акценти, називаються акцентованими; елементи, що не мають акцентів, - пасивними. Рівномірне чергування активних і пасивних елементів називається метром. Відстань між одним та іншими активним елементом називається динамічним кроком.

Швидкість нарощування руху елементів називається темпом. Темп може бути уповільненим, помірним і швидким. Для надання композиції більшої виразності застосовують різні способи пришвидшення руху, підсилення динамічності.

Ритм має величезне значення, оскільки визначає динаміку форми, її організованість і характер образу. У той же час виразні можливості ритмічних систем мають свої межі. Якщо в музиці безкінечно повторювати одну й ту ж ноту чи акорд або ж в архітектурі будувати архітектурну композицію на повторенні одного й того ж елементу, то неможливо уникнути монотонності, яка втомлює глядача. Тому в композиції поряд із застосуванням ритмічних систем може застосовуватися елемент випадковості. Використання контрасту між закономірностями ритму та випадковим скупченням елементів надзвичайно посилює виразність композиції.

Ритми в костюмі можуть бути різного виду: променеві, радіальні, спіральні, зустрічного спрямування. На ритмі в костюмі будується багато елементів:

- складки, фалди, волани, зборки;

- тканина смугаста, картата, з орнаментом, рапортна;

- оздоблення кантом, защипами, буфами, оборками, строчками, вишивкою, бахромою, склярусом;

- ритмічні повтори шарів тканини;

- застібки на ґудзики, кнопки, різноманітну фурнітуру, «блискавки», зав’язки, банти;

- рельєфи, орнаменти, еластичну тасьму.

Композиція форми одягу будується на лініях різного виду: силуетних, конструктивних (шви), конструктивно-декоративних (рельєфи, підрізи, акцентовані шви), декоративних (підкреслених оздобленням). У композиційному вирішенні недопустиме перевантаження моделі лініями різного характеру, яке може вносити дисгармонію, у той же час надмірна насиченість моделі однорідними (нюанс ними) лініями втомлює своєю монотонністю.

При створенні силуету будь-яка лінія може стати важливою і вирішальною.

Засоби досягнення цілісності композиції

Неподільність, наявність конструктивної об’єднуючої ідеї, зв'язок і взаємна узгодженість усіх елементів – все це створює цілісність композиції: спів розмірність і супідрядність елементів, наявність композиційного центру.

Спів розмірність елементів композиції між собою та з фігурою людини завжди була в центрі уваги художників, архітекторів, дизайнерів. Спів розмірність частин та елементів в одязі має бути вирішена як гармонійне сполучення пропорцій, де враховані співвідношення об’ємів (кількісні та якісні), кольори, форми, передача ритму і пластики, руху або стану відносного спокою, симетрії чи асиметрії. Органічний зв'язок частин і цілого – одна з відмінних рис мистецтва.

Супідрядність – підпорядкування другорядних елементів композиції головному, або композиційному центру.

Композиційним центром називають таку частину, яка достатньо ясно виражає основну ідею. Композиційний центр несе на собі все смислове навантаження. Виділення головного в композиції пов’язане з особливостями зору людини, що фіксує свою увагу на найперше на сильнодіючому подразнику. Такими подразниками можуть бути рух, світлові ефекти, контрасти величини, форм, кольору. Цим визначається характер чуттєво-образного мислення художника, який має враховувати особливість зорового сприйняття. Особливість нашого зору – зосереджувати його на об’єкті розглядання. Око людини бачить тільки у певному радіусі (так званому полі ясного бачення) і в той же час смутно сприймає ті предмети, що є поза районом фокусу. В композиції повинні бути враховані особливості справжнього зору. Втілюючи цілісність, художник повинен логічно обґрунтовувати зв'язок композиційного центру з іншими (другорядними) елементами композиції.

Усі компоненти, що складають композиційний центр (акцент) у вирішенні композиції моделі, розділяються на два види: головні, до яких відноситься усе те, що утворює обємну форму певного виду одягу (обємна форма з контурними обрисами ліфа, рукавів, спідниці, брюк тощо) та декоративно-конструктивні компоненти, крій, а також різноманітні деталі, декоративне оздоблення, фурнітура та прикраси.

Кожен із названих компонентів може бути єдиним в якості головуючого композиційного центру або ж бути об’єднаним з іншими компонентами. Як правило, сукупність двох-трьох компонентів у якості головного акценту композиції сприяє більш чіткому розкриттю задуму художника та образності моделі.

В залежності від напрямів моди встановлюється умовна схема побудови композиції, що передбачає розташування головних акцентів. У відповідності до цього дизайнер зосереджує свою увагу на тих компонентах, які можуть найбільш чітко можуть виявити провідні тенденції та характерні риси даного напряму моди.

Істотну роль у виборі компонентів, що стануть головним акцентом костюму відіграє стиль художнього вирішення костюму (спортивний, класичний, Етно, романтичний), а також особливості творчої індивідуальності модельєра.

Крім того, великий вплив на вибір тих чи інших компонентів в якості центру композиції виявляє мета дизайнерського пошуку. Так, розробка моделей перспективної моди, що називається «от кутюр» (висока мода), як правило, пов’язана із пошуками нових силуетних форм та їх обємного вираження, нових способів формоутворення (покрою) із новітніх матеріалів, з певною видозміною пропорцій окремих предметів одягу і костюму в цілому. Розробка моделей для промислового виробництва (прет-а-порте) здійснюється на основі уже знайдених силуетних форм, об’ємів та усталених пропорцій. Створення колекцій одягу для промислового виробництва пов’язано переважно із розробкою різних варіантів деталей, оздоблення та їх розташування в одязі.

Основними правилами у процесі створення костюму є:

1) вияв центрального акценту композиції та підпорядкування йому інших компонентів;

2) врівноваженість композиції.

Це означає, що характер головних компонентів, що утворюють композиційний центр, визначає форму, розміри та стиль оформлення другорядних, тобто декоративно-костюмних компонентів.

Дата добавления: 2014-01-11