Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи в Україні

З появою в Україні нової суспільної професії – соціальна робота – з’являється й потреба у вивченні й усвідомленні її історії, що пов’язано з проблемою її періодизації.

Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи пов’язані: 1) з точкою відліку практики суспільної допомоги і взаємодопомоги; 2) з виділенням етапів допомоги і взаємодопомоги в Україні; 3) з визначенням особливостей феномена допомоги і взаємодопомоги.

Проблема точки відліку практики суспільної допомоги і взаємодопомоги полягає в тому, що майже до кінця ХІХ ст. процес допомоги й підтримки не був термінологічно визначений і його опис відбувався у двох культурно-історичних парадигмах: суспільної опіки й християнської добродійності. Таким чином, і у світських, і в конфесіональних підходах не спостерігалося єдиної ідентифікації процесу допомоги. До початку ХХ ст. суспільна опіка й християнська добродійність розглядаються вже в єдності як суспільна допомога, а державне піклування й приватна добродійність, представлені світською й конфесіональною історичною практикою, – як складові єдиного соціально-історичного процесу. Саме в цей період з’являються фундаментальні праці, присвячені питанням добродійності; виникає новий науковий жанр – історичний нарис; відбувається національне самовизначення шляхів розвитку суспільного й приватного піклування; з’являється тенденція до вивчення „умов життя” різних верств і груп населення, причому „задовго до оформлення” в західноєвропейській історичній науці як окремого розділу соціальної історії. У перші роки радянської влади вивчення історичного досвіду соціальної допомоги й захисту інтерпретується в контексті ідей класової боротьби з критичних позицій. Паралельно йде процес формування нових традицій в освітленні не історичного минулого, а історичного сьогодення, коли „історія повсякденності” є основою усвідомлення існуючої практики соціальної допомоги. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. починаються системні дослідження історичного досвіду допомоги й підтримки, у результаті яких виробилася сучасна єдина позиція розуміння історії соціальної роботи: історія соціальної роботи – цілісний культурно-історичний процес, що має певні етапи свого самостійного розвитку.

Виходячи з такого розуміння історії соціальної роботи, можна виділити наступні основні етапи допомоги і взаємодопомоги в Україні:

І. Архаїчний період. Родоплеменні й суспільні форми допомоги і взаємодопомоги в слов’ян до Х ст.

ІІ. Період князівської й церковно-монастирської підтримки з Х до ХІІІ ст.

ІІІ. Період церковно-державної допомоги з ХІV до другої половини ХVІІ ст.

ІV. Період державної опіки з другої половини ХVІІ ст. до другої половини ХІХ ст.

V. Період суспільної й приватної опіки з кінця ХІХ до початку ХХ ст.

VI. Період державного забезпечення з 1917 р. до 1991 р.

VII. Період соціальної роботи з початку 90-х рр. до нашого часу.

Кожен етап зміни парадигми допомоги і взаємодопомоги пов’язаний зі зміною суб’єкта й об’єкта, інститутів допомоги, її ідеології, понятійної мови. Він пов’язаний і з пандемічними процесами, такими, як зміна ідеології, з руйнуванням геополітичного або соціокультурного простору, наявністю регіональних, етнічних, соціально-економічних війн і конфліктів, масового голоду, глобальних епідемій. Таким чином, ця періодизація дозволяє не тільки виділити специфічну „соціальну історію” процесу допомоги і взаємодопомоги в її одиничності, але водночас „побачити” її в контексті глобальних історичних чинників.

Культурно-історична парадигма соціальної роботи дозволяє визначити такі особливості феномена допомоги і взаємодопомоги.

По-перше, цей феномен має соціогенетичну обумовленість, яка представлена своєю історією й генезисом індивідуального розвитку в соціально-історичній перспективі.

По-друге, він має історичні, матеріальні й діяльнісні форми існування зі своїми суб’єктами допомоги, об’єктами допомоги, ідеологією допомоги, що визначає його соціально-генетичну типологію як явища, процесу й феномена культури.

По-третє, він становить собою те особливе „соціальне поле”, де окреслюються різні типи взаємодій між суб’єктами зі своїми соціальними, етичними, економічними законами й принципами. Піклування про злидарів і юродство, інфатицид і організація дитячих притулків, навчання глухонімих і трудова допомога, добродійність і страхування – явища, які мають свою логіку історичного розвитку, свою систему існування, своє місце в історичному процесі.

По-четверте, у процесі свого розвитку цей феномен знаходить інтерпретацію в структурних сценаріях і закріплений у масовій свідомості в мовних формах і структурах.

Дата добавления: 2014-01-11