Суспільно-громадська структура і правова система найдавнішою слов'янства

Зазвичай стародавні слов'яни селилися на межі лісу та степу, до того ж ‑ на березі ріки, що сполучала поселення.

Кожен рід селився окремо. За свідченням грецького історика Прокопія, пасовище, косовиці, ліс — усе було зосереджене біля двору хазяїна. Так і нині живуть гуцули в горах. А в поліщуків зберігся інший релікт: у межах однієї будівлі розміщено було один за одним в ряд і житло людей, і комори і хліви для худоби. Подальше збільшення родини приводило до обростання старого дворища подвір'ями синів і онуків. Іноді вони будувалися радіально, колами, як у трипільців.

Простір був чималий — у ті часи припадало до 1 км 2 на людину. Але поступово утворювалися великі міста. Для оборони від ворога зводили огородження — «город» (пор. сучасне українське город), або місто, в недоступному місці, серед лісу і болота. У центрі такого міста стояв дитинець (замок князя), оточений острогом, куди стікалися жителі навколишніх сіл у часи ворожих навал. Міст вже в давні часи було багато: скандинави (варяги) називали Стародавню Русь «Гардарикою», країною міст.

Навколо центрів, що привертали увагу купців (гостей), стали виникати ремісничі райони — слободи (від свобода), які спочатку мислилися як неза­лежні від основного міста.

Ремісники становили більшість населення міста. На території давнього Києва, наприклад, знаходять серпи, шкіряне взуття, прикраси, скляні кубки, зроблені їх руками.

У межах древнього роду всі були рівними, хоча, очевидно, вирішувала врешті-решт назрілі проблеми влада батька — «патріарха». З розростанням роду виникали старшини, які координували життя і працю угруповання, що поступово перетворювалося на плем'я.

Слов'янських племен відомо чимало: поляни, древляни, в'ятичі, радомичі, кривичі Одні, за свідченням Нестора-літописця, були більш цивілізовані (поляни), інші — менш. За Нестором, древляни, наприклад, дозволяли собі лихословити при старших родичах, брали наречену силоміць тощо, тоді, як поляни цінували добре виховання й поважали особистість.

У селищі, де жили кілька родів або плем'я, спочатку правили старшини. Однак громадське життя було, очевидно, невлаштованим до появи князів, які виступають, по суті, спочатку як племінні вожді.

Інститут князів формувався серед самого слов'янства — неправильно було б думати, що роль князя принесли до слов'ян варяги. Іноземні (варязькі) князі епохи становлення Київської держави швидко ослов'янилися, і лише родові імена нагадували про їхнє неслов'янське походження (щоправда, варяги на Русі трималися як окрема спільнота до часів Володимира Хрестителя).

Відомо, що переважно виокремлювалися кращі люди, обдаровані певним талантом, які збагатилися після війни або «старшинства». Вони утворили аристократію — болярство (боярство) — від слова «болій», тобто більший. Бояри стали підніматися над чорними людьми.

Князі успадковували владу легітимно, бояринові не можна було «покняжитися». Рано сформувався герб київських князів — тризуб (можливо, стилізоване зображення сокола). У галицькій землі гербом був лев.

Чорні люди — це стан соціальних низів у давньослов'янському суспільстві. Так називалися спільно міщани та селяни. Останні мали також назву смерди — найвірогідніше від іранського слова, що означало «землероб». Смерди були вільними, на відміну від напіввільних ізгоїв (або сябрів).

Траплялися й продані за борги, тимчасові раби — закупи, але рабства як такого не було. Однак полонені холопи були неповноправними членами суспільства — фактично на положенні домашньої худоби.

Суд і право спочатку були усними, і в кожній місцевості діяло своє законодавство. Існувало окреме право для «русі» (варягів) і для «слов'ян». Був, врешті, божий суд — якщо людина не могла довести свою правоту через, скажімо, відсутність свідків, вона брала до рук розпечене залізо; коли не обпікалася — визнавалася її правота.

Дата добавления: 2014-01-11