Протоколи Інтернет – TCP/IP

Інтернет – міжнародна взаємодія і розробка політики розвитку

Найвища влада в Інтернет належить ISOC (Internet SOCiety, Всесвітнє співтовариство Інтернет, http://www.isoc.org/) – міжнародній організації з добровільним членством, метою якої є сприяння глобаль­ному обміну інформацією через Інтернет та розвитку всебічного використання Мережі – від комерції та освіти до соціальних питань.

2.3.2. Адресація в Інтернет

Одним із найважливіших елементів спадщини, що перейшла до Інтернет, є протокол маршрутизованого доставляння пакетів TCP/IP, на який було переведено ARPAnet у 1983 році, що уможливило розширення мережі до світового масштабу.

TCP/IP – це набір протоколів, серед яких TCP і IP є основними.

TCP (Transmission Control Protocol) – протокол управління передаванням даних у вигляді пакетів – TCP-сегментів, які складаються із заголовків TCP і даних. Саме передавання здійснюється за допомогою протоколу IP. TCP забезпечує високу надійність передавання даних, оскільки передбачає використання контрольних сум для перевірки їх цілісності і відправлення підтверджень того, що передані дані було прийнято без перекручувань.

IP (Internet Protocol, протокол Інтернет) – протокол низького рівня, який відповідає за переміщення пакетів даних по окремих мережах, пов’язаних між собою маршрутизаторами. Дані передаються у вигляді пакетів, що називаються IP-датаграмами.

В основу маршрутизації в Інтернет покладено IP-адресу. IP-адреси – це 32-бітові числа, що розбиваються на октети (вось­мибітові числа), які записують у вигляді десяткових чисел, наприклад 124.44.186.11. Перші три частини адреси позначають належність до певного класу мереж, а остання є унікальною для окремого комп’ютера. Коли формується мережа, їй присвоюється номер, який визначає кількість машин у межах цієї мережі[2]. IP-адреси окремим машинам призначають із заданого так діапазону. Інформація, що передається, розбивається на пакети, у кожному з яких вказується адреса. Пакети доставляються незалежно один від одного і збираються у вузлі-одержувачі.

Для зручності користувачам надається інша система, що ґрунтується на символьних ідентифікаторах, – так звана доменна адресація – за таким шаблоном:

ім’я_користувача @ назва_системи. домен

Більшість імен короткі (до 8 символів), вони не можуть містити пропусків і звичайно записуються буквами в нижньому регістрі. Двоє користувачів, які працюють на одному комп’ютері, не можуть мати однакових імен. Домен, який вказується слідом за крапкою, може складатися з кількох піддоменів, назви яких також відокремлюються крапками, наприклад.kiev.ua або.com.ua.

Відповідність адреси, відомої користувачеві, IP-адресі, що її використовують внутрішні механізми передавання даних, забезпечується службою імен доменів DNS (Domain Name System), яка виконує їх двосторонню трансляцію.

Доменна структура Інтернет є ієрархічною. Найвищий (кореневий) рівень не має назви. Далі йде обмежена кількість доменів верхнього рівня, в яких може бути практично необмежена кількість доменів 2-го рівня і т. д.

Найпоширенішими є родові домени, які визначають прикладний напрямок мережі:.com – комерційні організації,.edu – освітні установи,.gov – урядові установи,.int – міжнародні організації,.mil – військові установи,.net – мережні організації,.org – організації, які не належать жодній іншій категорії.

З 1997 року було впроваджено нові домени верхнього рівня, серед яких:.aero – авіатранспорт,.arts – культура і розваги,.biz – бізнес,.coop – кооперативи,.firm – бізнес (фірми),.info – інформаційні послуги,.museum – музеї,.name – приватні особи,.nom – персональні,.pro – професіонали (юристи, економісти і т. п.),.rec – відпочинок і розваги,.shop – магазини,.web – WWW-діяльність.

Імена географічних доменів завжди подаються як двобуквене скорочення назви країни, зазвичай, згідно зі стандартом ISO-3166-1 (звідси їх позначення – ccTLDs, country-code Top Level Domains, домени верхнього рівня з кодами країн). Приклади: uа – Україна, ca – Канада, eu – Європейський Союз, uk – Великобританія, us – США.

За призначенням домени поділяють на публічні (спільного користування) – такі, що адмініструються в інтересах певної спільноти, та приватні, що адмініструються певною фізичною або юридичною особою у своїх власних інтересах. Так, домен.UA адмініструється в інтересах української Інтернет-спільноти – спіль­ноти всіх громадян і/або резидентів України, фізичних та юри­дичних осіб, органів державної влади та управління України, органів місцевого самоврядування, які використовують мережу Інтернет та Інтернет-технології, незалежно від мети та способів такого використання.

У публічному домені можуть бути як публічні, так і приват­ні піддомени згідно з правилами публічного домену попереднього рівня, а у приватному домені публічні доменні імена неможливі.

2.3.4. Сервіси Інтернет

Служби (сервіси) – це види послуг, що надаються серверами мережі Інтернет.

· World Wide Web – всесвітня павутина –служба пошуку і перегляду гіпертекстових документів, що включають у себе графіку, звук і відео.

· E-mail – електронна пошта –служба передачі електронних повідомлень.

· Usenet, News – телеконференції, групи новин –різновид мережевої газети або дошки оголошень.

· FTP –служба передачі файлів.

· ICQ –служба для спілкування в реальному часі за допомогою клавіатури.

· Telnet –служба віддаленого доступу до комп'ютерів.

· Gopher –служба доступу до інформації за допомогою ієрархічних каталогів.

· WAIS (Wide Area Information Servers, широкомасштабні інфор­маційні сервери) –для пошуку даних за ключовими словами, що вводяться у вікні спеціальної клієнтської програми і передаються на WAIS-сервер для обробки.

Серед багатьох інших можливостей Інтернет велику популярність здобули:

· чати (від англ. "to chat" – базікати) – спілкування в реальному часі двох і більшої кількості користувачів, коли текст, уведений з клавіатури одного з них, практично відразу відображається на моніторах інших учасників. Так створюються "кімнати нарад";

· ICQ (від англ. "I seek you" – "я шукаю тебе") – комунікаційна програма, головною функцією якої є "миттєве доставляння повідомлень" між користувачами, кожний з яких має свій унікаль­ний номер.

2.4. Використання сервісу World-Wide Web

World-Wide Web (WWW, Web, W3, Всесвітня павутина) є найбільш популярним сервісом Інтернет і дуже зручним способом роботи з інформацією. Автор – Тім Бернерс-Лі з Європейської лабораторії фізики елементарних частинок (Centre Europeen des Recherches Nucleaire, CERN) у Женеві (Швейцарія) – разом зі своєю командою розробляв систему WWW як спосіб організації інформації для наукових співробітників. В основу WWW покладено технологію гіпертексту, основні ідеї якої було розроблено ще на початку ХХ століття. Батьком концепції гіпертексту в сучасному розумінні вважають Теодора Хольма Нельсона. Сьогодні повноваження з реалізації можливостей Web належать Міжнародному консорціуму W3C (http://www.w3.org/).

Гіпертекст (гіпер- від англ. "hyper-" – "над-") – це звичайний текст, який містить посилання як на власні фрагменти, так і на інші тексти. Такий метод подання інформації дає змогу переглядати її незалежно від способу її початкової організації, за довільним маршрутом. Найпростішим прикладом гіпертексту є книга, зміст якої – це посилання на її розділи, користуючись якими можна не читати книгу від самого початку і до кінця, а відразу перейти на сторінку з потрібною інформацією.

У WorldWide Web одиницею зберігання гіпертексту є Web-сторінка – електронний документ, підготовлений за допомогою мови розмітки гіпертексту HTML (HyperText Markup Language). Відповідно, базовий протокол для пересилання гіпертекстів – HTTP (HyperText Transfer Protocol).

Web-сторінка може містити не тільки текст, а й графіку, звук, відеозображення, елементи програмного коду (наприклад, мовою Java) та ін. Тому такі документи називають гіпермедійними. До того ж за допомогою WWW можна дістати доступ до telnet, e-mail, ftp та інших сервісів Інтернет.

Комплекс пов’язаних за темою Web-сторінок називають Web-сайтом (від англ. "site" – місцерозташування). Часто, але не завжди файли, що входять до складу сайту, зберігаються на одному Web-сервері – комп’ютері, підімкненому до Інтернет, який має IP-адресу, зберігає Web-сторінки та інші файли і надає їх користувачам у відповідь на запити. Послуги з розміщення сайту в WWW називають хостингом.

Для запитування та відображення Web-сторінок призначено спеціальні прикладні програми – Web-броузери (або просто броузери[3], від англ. "browser", "browse" – перегорнути, переглянути). Найбільш популярними броузерами є Microsoft Internet Explorer, Netscape Communicator, Opera.

Кожна сторінка має свою адресу у форматі URL (Universal Resource Locator, універсальний координатор ресурсів): спочатку вказується протокол (тип зв’язку, який потрібно встановити – http://, ftp://, gopher://), далі йде доменне ім’я, що визначає місцезнаходження файла (сервер/шлях/файл), наприклад, http://www.informjust.kiev.ua/info.html. У цьому контексті словосполучення "домашня сторінка" може позначати не тільки сторінку персонального характеру, а й "титульну", початкову сторін­ку Web-сайту, яку користувач одержує, вказуючи URL-адресу цього сайту.

За логікою навігації в середовищі Інтернет розрізняють дві основні групи Web-серверів: пошук ресурсів, необхідних користувачеві, та кінцеві сервери, що містять такі ресурси.

Умовно пошукові служби можна поділити на дві групи:

Пошукові машини (власне пошукові служби) - це служби, що переглядають простір IP-адрес за допомогою спеціалізованих програм, які ще називають "павуками" (spider) або роботами, й індексують знайдені web-сторінки.

До найпотужніших і найпопулярніших пошукових машин відносять:

Google (http://www.google.com), AltaVista (http://www.altavista.com),

HotBot (http://www.hotbot.com), Yandex (http://www.yandex.ua);

російськомовні пошукові машини:

Rambler (http://www.rambler.ru); Aport (http://www.aport.ru).

Пошукові каталоги (директорії, рубрикатори) - кожна служба має свою базу даних (каталог) Web-сторінок і пошук здійснює у своїй базі. При виникненні нового web-вузла його вивчають експерти і відносять до відповідної тематичної категорії.

До найбільш популярних та потужних пошукових каталогів відносяться:

Yahoo! (http://www.yahoo.com/);

до українських можна віднести: Мета (http://meta.ua); UAport (http://uaport.net)

Кінцеві Web-сервери:

· сервери присутності, які забезпечують віртуальну присутність фірм (організацій, підприємств) у середовищі Інтернет. Їх називають рекламними, або інформаційними;

· інформаційні сервери, призначені для надання інформації за певною тематикою;

· інтерактивні магазини – Web-сервери, призначені для організації продажу товарів і надання послуг.

Портал – це Web-сайт, призначений для специфічної аудиторії, який об’єднує інформаційне наповнення і доставляння важ­ливої інформації, забезпечує спільну роботу, надає персоналізований доступ до послуг і додатків. Кожний із порталів можна розглядати як відправну точку навігації в Інтернет, але повнота їхніх послуг часто виключає необхідність переходу на інші сайти.

Дата добавления: 2014-01-11