Українські портали – кілька прикладів

AtlasUA (www.atlasua.net), Avanport (www.avanport.com), Bigmir.net (www.bigmir.net), "Воля" (www.volia.com), Gala.net (www.gala.net), <Мета> (www.meta-ukraine.com), "НуВсё" (www.nuvse.com), TopPing (www.topping.com.ua), Uaport (www.uaport.net), Український портал (www.uaportal.com), "Укроп" (Український об’єднаний портал, www.ukrop.com).

Найбільш поширеними елементами порталів є канали (категорії, за якими можна здійснювати пошук даних), електронна пошта, дискусії, розділ електронної купівлі. Усі портали мають аналогічну архітектуру.

2.5. Забезпечення анонімності роботи в Інтернет

Одна з найважливіших проблем, пов’язаних з Інтернет, полягає в тім, щоб забезпечити конфіденційність користувачів, тобто запобігти прихованому збиранню персональних даних, до якого вдаються переважно комерційні фірми, нагромаджуючи відомості про своїх споживачів (реальних і потенційних).

Насправді Інтернет за своєю суттю не передбачає забезпечення анонімності. Навпаки, сім’я комунікаційних протоколів TCP/IP базується на тому, що кожний підімкнений до Інтернет комп’ютер має постійний або тимчасовий ідентифікатор – IP-адресу, яка дає змогу відправляти і приймати інформацію. У разі звернення до будь-якого Web-сайту IP-адреса комп’ютера, з якого робиться запит, обов’язково заноситься до лог-файла – спеціального текстового файла протоколу роботи серверу, на якому розміщено цей сайт, – звідки його легко можна вибрати.

Ще одна проблема щодо забезпечення конфіденційності пов’язана з "cookies"[4] – невеликими файлами зі службовою інформацією, які на комп’ютер користувача без його дозволу може записати будь-який сервер Інтернет. Файли cookies не дають змоги встановити особу користувача, але під час їх використання можна відстежити його поведінку в Інтернет. Броузери мають опції відмови від одержання файлів cookies, але це унеможливлює роботу з деякими сайтами.

Одним із підходів до вирішення зазначених проблем є встанов­лення контролю над чужим комп’ютером і робота в Інтернет від його імені. Це незаконний спосіб, до якого вдаються хакери під час своїх атак у Мережі. Але цим принципом можна скористатися й цілком легально.

Широко застосовується доступ до Інтернет з локальної мережі через проксі-сервер – посередник між комп’ютером користувача і сайтами, до яких він звертається. Однією з його функцій є анонімізація – персональна інформація не передається далі проксі-сервера. Крім проксі-серверів корпоративної ІС або Інтернет-провайдера можна використовувати спеціальні служби забезпечення анонімності. Використовуючи сервери таких служб як пер­ший крок для входу в Інтернет, користувач дістає гарантії, що всі сайти, які він відвідуватиме, одержуватимуть не його персональні дані, а характеристики сервера-"анонімайзера", який працює через власний проксі-сервер. Прикладами таких служб є http://www.anonymizer.com/, http://www.onion-router.net/, http://aixs.net/aixs/, http://www.rewebber.com/, http://www.private-server.com/.

На жаль, як показують дослідження, зазначені служби не забезпечують абсолютної анонімності і можуть видати IP-адресу у відповідь на спеціально зорієнтовану атаку. Найдосконаліший сервіс надає нині служба Freedom Network (Мережа свободи, http://www.freedom.net/). Клієнт має повідомити номер кредитної картки, з якої було здійснено оплату, а далі він може завантажити програму-клієнта, що дає можливість створити кілька псевдонімів для роботи. Усі пакети з даними надійно шифруються і передаються через множину серверів, якими керують провайдери-партнери, приховуючи маршрути передавання.

2.6. Організація корпоративних комп’ютерних мереж. Інтранет

Характерною ознакою корпоративних (відомчих) комп’ютер­них мереж є те, що для їх побудови слід з’єднати локальні (регіональні) обчислювальні мережі, а для деяких з них – ще й розв’язати задачу підімкнення віддалених користувачів.

Удосконалення технологій Інтернет і засвоєння їх широким колом користувачів сприяло їх упровадженню в корпоративні (відомчі) мережі навіть у тому разі, коли вони не підімкнені до Internet-мережі.

З 1995 року почав застосовуватись термін "інтранет" (intranet, інтра­мережа). Інтранет – це внутрішньокорпоративна мережа, побудована на основі стандартних технологій Інтернет (TCP/IP, Web та ін.).

Концепція повнофункціонального інтранет (Full Service Intranet, FSI) передбачає в інтрамережі такі сервіси:

· користувацькі – створення і публікація документів; координація робіт і взаємодія користувачів (системи електронної пош­ти і засоби підтримки колективної роботи); навігація (швидкий пошук і доступ до інформації); доступ до додатків;

· мережні – єдина довідкова служба (управління інформацією про людей та ресурси); реплікація (прозорий розподіл даних по мережі); безпека; управління.

Інтранет як корпоративна мережа має такі переваги:

· уніфікований, простий і зручний доступ до інформації. І для перегляду загальнодоступних відомостей про компанію на Web-сервері в Інтернет, і для роботи з внутрішньою інформацією на Web-сервері інтранет потрібна одна програма – Web-броузер;

· полегшення розширення корпоративної мережі та збільшення обсягу доступних інформаційних ресурсів за рахунок природного сполучення інтрамережі з Інтернет;

· кардинальні зміни внутрішніх комунікацій. Крім миттєвого доступу до повної актуальної інформації в масштабі всієї організації (підприємства) співробітники одержують можливість спілкуватись, проводити групові дискусії та колективний аналіз тощо. Усі офіційні комунікації підтримуються системою електрон­ного документообігу на базі Web-серверу, а неофіційні – засобами електронної пошти і телеконференцій;

· порівняна простота проектів з упровадження інтранет, які є економічно вигідними і дають швидку віддачу, оскільки базуються на відкритих технологіях і стандартному інструментарії. Це знижує витрати як на створення та експлуатацію ІС, так і на навчання співробітників.

[1] Із включенням агентства ARPA до структури Міністерства оборони США (DoD, Department of Defence) його назва змінилась на DARPA (Defence Advanced Research Project Agency).

[2] Тепер активно впроваджується нова версія IP-адресації — 128-бітна, що пов’язано з очікуваним лавиноподібним збільшенням кількості користувачів Інтернет.

[3] Це запозичене слово має два варіанти написання — «броузер» і «браузер».

[4] Основна мета використання файлів сookies — ідентифікація користувача і персональне настроювання Web-сторінок. Такі файли, одержані від певного Web-сервера, записуються на комп’ютер користувача і надсилаються цьому серверові під час подальших запитів інформації з нього. При цьому сервер точно знає, «хто до нього прийшов і що йому треба показати».

Дата добавления: 2014-01-11