Потенціал підприємства як об’єкт управління

Формування потенціалу підприємства

Потенціал підприємства як об’єкт управління

Питання.

3. Управління розвитком потенціалу підприємства

Важливою умовою успішної діяльності підприємства вважається організація управління його потенціалом як складовим елементом менеджменту.

Управління потенціалом підприємства – це упорядкована сукупність управлінських дій по формуванню потрібного потенціалу, його розвитку та ефективному використанню в ході діяльності підприємства по виконанню встановлених цілей та завдань.

Управління як системне утворення включає чотири головні групи елементів: механізм управління, структуру управління, процес управління, розвиток управління.

Механізм управління будується на таких вихідних, фундаментальних елементах як: принципи, цілі, функції і методи управління. Принципи управління - це основоположні засади, які притаманні всім компонентам системи управління в процесі її функціонування на всіх етапах її розвитку. Принципи ділять на загальні та часткові, специфічні.

Загальні принципи управління мають універсальний характер і поширюють свою дію на всі сфери управління та галузі економіки. До них відносять: цілеспрямованість, планомірність, стимулювання, ієрархічність, дисципліна, компетентність.

До загальних принципів управління підприємством відносять: принцип поєднання демократизму і доцільного економічного централізму, принципом досягнення високої економічної ефективності, принципу стимулювання, принципу науковості, принципу правильної підготовки і розстановки кадрів.

Часткові принципи управління мають локальний характер і регулюють лише окремі управлінські процеси.

Цілі управління визначають бажаний стан системи управління в майбутньому. Функції управління - це ті відносно самостійні, спеціалізовані види діяльності, які відокремлюються в процесі розподілу управлінської праці. Методи управління - конкретні способи досягнення цілей.

Структура управління включає такі елементи, як організаційна структура, кадри і технічні засоби управління. Організаційна структура управління формується в процесі розподілу формальних ролей в організації і встановлення зв'язків між ними, а також між частинами структури. В системі управління працюють люди (кадри управління), які використовують у своїй роботі відповідні технічні засоби.

Процес управління - це динамічна характеристика системи управління. Він включає взаємодію зазначених вище елементів структури з метою прийняття рішень, визначення технології і процедур роботи, організації праці робітників управління тощо. Рішення - це основний продукт (результат) управлінської діяльності. Рішення обов'язково передбачає стадію реалізації. Технологія управління - це система правил, методів, процедур, які використовуються в процесі управління.

Розвиток системи управління - обов'язковий компонент її функціонування. Він реалізується через механізм, який має змістову, організаційну та процедурну сторони.

У сучасній теорії та практиці використовують наступні підходи до управління.

Підхід до управління як до процесу визначає управління як процес, в якому діяльність направлена на досягнення цілей організації і розглядається не як одночасна дія, а як серія безперервних взаємопов'язаних дій - функцій управління (планування, організація, розпорядчий вплив, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу).

При системному підході керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання і технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середовища, яке змінюється.

При ситуаційному підході придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує багато факторів як в самій організації, так і в оточуючому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління організацією. Найефективнішими в конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в даний час. Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найкращими шляхами діяти, щоб досягти цілей організації в конкретній ситуації. Для практичних цілей менеджери розглядають тільки ті фактори, які впливають в кожній конкретній ситуації

Управління за цілями - один з методів управлінської діяльності, що передбачає випередження, передбачення можливих результатів діяльності та планування шляхів їх досягнення. У загальному випадку. Управління за цілями може бути реалізовано трьома способами: просте цільове управління; програмно-цільове управління; регламентне управління.

Просте цільове управління передбачає розробку керівником тільки термінів і кінцевої мети управління без вказівки механізму її досягнення. При цьому мета може бути досягнута в передбачені терміни або раніше, а може і не бути досягнута. Просте цільове управління дає великий простір для ініціативних рішень підлеглими, але досягнення мети не гарантується.

Програмно-цільове управління передбачає розробку керівником цілей управління і механізму реалізації, термінів і станів проміжних значень процесу. При цьому мета буде досягнута в передбачені терміни.

Регламентне управління передбачає розробку керівником кінцевої мети управління і обмежень за параметрами та ресурсів. При цьому мета буде обов'язково досягнута, але у строки, які заздалегідь важко визначити.

Управління за слабкими сигналами – це стратегічний інструмент управління в умовах швидких змін у зовнішньому середовищі, коли фірма збільшує свою активність у міру отримання більш точної інформації про ринку. Це щось бігу з попередніми розгоном ще до лінії старту: попередній розгін використовується, наприклад, в естафетних змаганнях при передачі естафетної палички.

Управління за відхиленнями - управління, при якому орган управління фіксує відхилення від заздалегідь наміченого плану, програми та вживає заходів до усунення відхилень.

Сучасний менеджмент розділяє мету підприємства на дві групи: оперативні (короткострокові) і стратегічні (довгострокові). У зв’язку з цим і розрізняють оперативне і стратегічне управління.

Оперативне управління спрямоване на використання потенціалу підприємства для досягнення його поточної мети і ухвалення оперативних рішень по недопущенню кризового стану, стратегічне управління – не тільки на використання, але і на розвиток потенціалу з урахуванням майбутнього стану середовища.

На цей час поряд із завданням раціонального використання потенціалу в поточній діяльності, важливим стає здійснення такого управління, яке забезпечить адаптацію підприємства до коливань навколишнього середовища. При цьому управлінські дії спрямовані в основному на фактори внутрішнього середовища.

Найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства три складових, які дозволяють досягти поставленої цілі – ресурси, система управління та діяльність персоналу.

Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати.

У системи управління формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. Система включає три підсистеми:

1) планування – націлена на формування майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2) реалізації – має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху.

3) контролю виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентна позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) і постійного контролю за вірогідністю планових передумов.

Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, який містить три складові:

1) аналітична діяльність персоналу – містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

2) виробнича діяльність персоналу – охоплює безпосередньо діяльність, пов’язану зі здійсненням виробничого процесу;

3) комунікаційна діяльність персоналу – діяльність, спрямована на взаємодію з ринком.

На основі вихідних наукових положень управління формується методичний апарат управління потенціалом. Він повинен забезпечити оперативну оцінку внутрішніх можливостей і слабостей підприємства і його підрозділів, знаходити приховані резерви і підвищувати ефективність їх діяльності.

Дата добавления: 2014-01-11