Формування потенціалу підприємства

В умовах ринкової економіки актуальною постає проблеми планування й оптимізації потенціалу підприємств із завданням миттєво реагувати на зміни у навколишньому середовищі, тобто формування потенціалу.

Формування потенціалу підприємства це процес створення й організації взаємодії його елементів для досягнення визначених цілей діяльності підприємства.

Основні підходи до формування потенціалу:

1. Системний підхід є одним з основних у процесі фор­мування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу - товару або послуги: що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними.

Потім визначаються параметри входу, тобто потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів. Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці, управління) та параметрів зовнішнього середовища (полі­тичного, економічного, технологічного, соціально-демогра­фічного, культурного середовища країни й інфраструктури даного регіону).

Зворотний комунікаційний зв'язок між постачальниками (входом), клієнтами (виходом), зовнішнім оточенням і потенціалом підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи до зміни вимог клієнтів до продукції, параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок.

2. Функціональний підхід передбачає визначення функцій, які потрібно виконати для її задо­волення потреб (наприклад, маркетингові, наукові дослідження, постачання, виробництво, фінансування і т. д.). Визначається кілька альтернативних варіантів форму­вання потенціалу для їхнього виконання та вибирається той з них, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат.

3. Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів.

4. Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.

5. Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.;

ефективності використання ресурсного потенціалу

6. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соці­альних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства.

7. Оптимізаційний підхід реалізується через визначення найкращих варіантів потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

8. Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, пов'язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

9. Структурний підхід у процесі формуванні потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

Спираючись на загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства, обґрунтовуються параметри його окремих елементів, складових, а також умови їх взаємодії.

Властивість цілісності потенціалу як системи означає, що в результаті взаємодії всіх її елементів, з'являються нові якості, яких не має кожний окремий елемент. Це прояв одного з найбільш вагомих загальних законів організації – закон синергії. Він стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або більшим простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або меншим.

В цілому, процес формування потенціалу підприємства включає наступні етапи:

Етап 1 – формування системи цілей підприємства (стратегічні, тактичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів, а також окремих видів діяльності);

Етап 2 – визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів, тобто елементів потенціалу. Цей етап обов'язково треба узгоджувати з першим;

Етап 3 – формування альтернативних варіантів набору елементів потенціалу з метою вибору найкращого з них;

Етап 4 – визначення потрібних коштів (інвестицій) для формування потенціалу за кожним варіантом і вибір раціонального з них за визначеним критерієм для забезпечення потрібного рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства;

Етап 5 – аналіз отриманих результат для прийняття управлінських рішень.

У найбільш загальному вигляді, елементами потенціалу можна вважати всі економічні ресурси, які залучені чи реально можуть бути залучені до господарського обороту, у єдності з можливостями їх цільового використання.

Базою загального потенціалу підприємства вважається виробничий (операційний) потенціал.

Характер виробничих (операційних) процесів визначає відповідну роль живої праці, споруд, устаткування, фінансових ресурсів і сировинних матеріалів при формуванні потенціалу сучасних підприємств, яку слід враховувати при формуванні потенціалу.

У залежності від ролі певного ресурсу в діяльності підприємств, всі її види можна ділять на капітало-, трудо-, матеріало- та енергодомінуючі.

Ядром капіталодомінуючих виробництв являються процеси на основі використання машин і обладнання, а працівники займаються обслуговуючими, контрольними та іншими операціями. Прикладом такого типу виробництва може служити добувна та хімічна промисловість, підприємства важкого машинобудування тощо.

В трудодомінуючих виробництвах основу потенціалу підприємств становить чисельність та якість персоналу. Елементи основних фондів служать допоміжними засобами для ручних виробничих процесів. До цих підприємств можна віднести більшість організацій сфери обслуговування: ресторанного бізнесу, побутових послуг тощо.

Матеріалодомінуючі виробництва характерні для підприємств з унікальними характеристиками матеріалів і сировини, які безпосередньо обумовлюють конкурентоспроможність продукції на ринку. В якості прикладу можна навести підприємства харчової промисловості.

Енергодомінуючі виробництва формують специфічну групу організацій, розвиток яких залежить від їх забезпечення енергоносіями. Всі інші компоненти підприємницької діяльності по суті не відіграють активної ролі, але створюють умови для найкращого використання енергоносіїв. Наприклад, електроенергетика, нафтохімічна промисловість тощо.

При формуванні потенціалу сучасних підприємств слід враховувати фактор розташування, який відіграє вирішальну роль у деяких сферах бізнесу (наприклад, туристичному, ресторанному, ринкової інфраструктури).

У цілому проблема територіального розташування підприємства вирішується на основі врахування: 1) витрат на поставку сировини; 2) витрат на збут готової продукції; 3) специфіки технологічного процесу. Причому конкретне місце розташування підприємства — ближче до споживача чи до постачальника сировини — обумовлюється технологічним процесом. Оптимальним місцем розташування підприємства буде те, що забезпечить найкращий компроміс між перевагами та недоліками цих основних факторів. Для вибору такого місця застосовують математичні методів та експертні методи.

Формування потенціалу підприємства повинно забезпечувати ефективність його використання та розвиток. Тому виділяють фактори, що впливають на елементи потенціалу і які підлягають врахуванню при управлінні потенціалом.

Усі фактори відносно формування та розвитку потенціалу поділяють на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежу­вальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил і т. ін. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил.

Крім того, важливим зовнішнім фактором є також ринкові умови на вході (умови конкуренції на ринках ресурсів) і виході із системи (умови конкуренції безпосередньо в галузі). Перший фактор пов'язаний з вартістю забезпечення кожного елемента потенціалу ресурсами. Другий фактор означає, що для завоювання міцних ринкових позицій потенціал підприємства повинний відповідати необхідним конкурентним властивостям продукції (ціні, якості, технічним характеристикам, сервісу, гарантіям).

До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу, якими керуються на підприємстві, моральні цінності й амбіції керівників, а також загальноприйняті в рамках підприємства цінності та культура.

Рішення щодо формування потенціалу орієнтовані на майбутнє і тому базуються на попередніх умовах розвитку релевантних факторів, тобто на певних передумовах. Особливе значення мають передумови, які визначаються потребами клієнтів і впливають на якість «виходу», пріоритет якого в процесі формування потенціалу був визначений вище. Крім того, дуже важливі передумови, пов'язані з конкурентами, тому що ресурсний потенціал підприємства втрачає свою цінність саме під їх тиском. Також повинні бути враховані і внутрішні передумови, пов'язані з загальноприйнятими настановами всередині підприємства.

Таким чином, структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують, і компетенцій.

Дата добавления: 2014-01-11