Духовний рівень

Вищий рівень людського спілкування - духовний - важко укласти в точні визначення. Точно так само не можна «передати» сутність поеми або сонати, розповідаючи про них, а не читаючи або виконуючи твір. Тут характерно наступне: партнер сприймається як носій духовного начала.

Вступаючи в духовний контакт з літнім співрозмовником ми, звичайно, віддаємо собі звіт в тому, що він не більше ніж людина; одні вгадувані особливості його особи і біографії викликають повагу, інші залишають нас байдужими, треті, може бути, насторожують або рішуче не подобаються. Але він постає перед нами як втілення роду людського, і його доля «читається» як доля Людини взагалі, а особливо - Людину певної епохи. В дійсності партнером духовного спілкування може стати будь-яка людина, якщо в ньому хоча б на час спалахує, за старовинним висловом, «іскра божа». Ні вік, ні стать, ні освіта, ні ступінь начитаності ролі не грають.

Можна вступити в контакт на духовному рівні з маленькою дитиною, коли його займають не цукерки та іграшки, а загадки світобудови, проблеми добра в зла, таємниці мови, поетичні або музичні образи. Контакти на духовному рівні нерідкі між підлітками і між юними людьми обох статей,. Духовне спілкування між жінкою та чоловіком, що лежить в основі істинної любові між ними, оспівується поетами від найдавніших часів до нинішніх.

Духовне спілкування не може бути одностороннім: або його немає, або в нього втягнуті обидва партнера. І це створює особливу довірливо-натхненну, можна сказати, трепетну атмосферу контакту.

Співрозмовники надзвичайно чутливі до душевного стану один одного, до найменшого «повороту» думки один одного. Вони настільки розчинені один в іншому, що один здатний закінчити фразу, розпочату іншим. Обидва високо спонтанні (відкриті, поривчасті) і спонукають один одного до спонтанності. Тому при раптово прийшла в голову важливої ​​думки один гарячий перебиває іншого, але іншому це не здається безцеремонністю; він, навпаки, радий охопило співрозмовника натхненню. Свобода самовираження для обох безмежна: той, кого перебили, усвідомлює своє право перебити партнера при такому ж власному пориві.

Завершення спілкування може бути дуже затрудненим. Стільки хочеться ще сказати один одному, що розлучитися, здається, неможливо При цьому люди вдячні один одному і за взаєморозуміння, і за розбіжності. Як бачимо, духовне спілкування поєднує в собі найпривабливіші риси ігрового та ділового (живий інтерес до особистості партнера, взаємна спонукання до спонтанності, спільний пошук істини, шляхетне прагнення до одностайності і згоди). Але до цього воно додає ще щось своє, надзвичайно сильне, що робить контакт незабутнім.

Важливим аспектом спілкування є стосунки, які формуються та реалізуються в ньому. Міжособистісні стосунки мають широкий діапа­зон як в плані їхньої полярності, так і в плані їхньої характеристики.

Особливе значення набуває адекватне сприйняття та оцінка людьми одне одного як в соціальному, так і в приватному житті.

Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати як статичні, які вони є в даний момент, так і в динаміці, в процесі їх розвитку. В психології існує безліч механізмів формування позитивних міжособистісних стосунків, які мають найвищу соціальну цінність. Такі стосунки позитивно впливають на мікроклімат в будь-якій групі, колективі, в спілкуванні двох осіб.

Міжособистісні стосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають одне одного. Серед багатьох факторів, які відіграють особливу роль у процесах міжособистісного сприйняття, виділяють два (за Т. Лірі):

1) домінування — підлеглість;

2) дружелюбність — агресивність;

В результаті дослідження Т. Лірі виділив 8 якостей особистості, які характеризують її поведінку у міжособистісних стосунках:

I. Домінантність — характеризує схильність до лідерства, домінування.

II. Впевненість у собі — характеризує незалежність, впевненість, непохитність в міжособистісних стосунках.

III. Вимогливість — характеризує прямолінійність, наполегливість, конфліктність.

IV. Скептицизм — характеризує недовірливість, підозрілість, образливість, впертість, негативізм.

V. Поступливість — характеризує сором’язливість, скромність, критичне відношення до себе, поступливість.

VI. Довірливість — характеризує залежність, слухняність, вдячність, інертність.

VII. Добросердечність — характеризує здатність до взаємодопо­моги, товарискість, доброзичливість, конформізм, несамостійність.

VIII. Чуйність — характеризує делікатність, ніжність, терпимість до недоліків, альтруїзм, бажання допомагати іншим.

Кожна якість має 3 ступені вираження:

а) помірний (адекватна поведінка);

б) високий (екстремальна поведінка);

в) екстремальний (дезадаптивна поведінка).

Всі 8 якостей особистості у міжособистісних стосунках можна об’єднати у 2 групи:

1 група (I, II, III, IV) — характеризується схильністю до домінування, лідерства, незалежності;

2 група (V, VI, VII, VIII) — характеризується схильністю до підкорення, невпевненістю в собі, конформної поведінки.

Як бачимо, відношення — це позиція особистості до всього, що її оточує, і до самої себе. Людина по-своєму відноситься до явищ, подій соціального життя, людей. Їй щось подобається, дещо її хвилює, а дещо залишає байдужою. Почуття, інтереси, увага — ось ці психічні прояви, які характеризують відношення особистості, її позицію. У групах, у колективах, в процесі спілкування реалізуються відносини, взаємовідносини, міжособистісні стосунки. Вони можуть бути: позитивними, негативними, формальними, неформальними. Взаємодія між людьми завж­ди має предметний зміст, вона включає у себе різного роду ситуації, які можуть бути і конфліктними.

Конфлікт у колективі являє собою зіткнення інтересів, поглядів, установок, прагнень особистостей і включає всю сукупність причин і умов, які передували конфлікту і викликали його. Конф­лікти можуть виникати на діловій або особистісній підставі. Вони можуть бути також конструктивними або деструктивними. У роз­в’язанні конфліктів важливе значення має розуміння стратегії взаємодії суб’єктів, тобто вироблення тактики поведінки у конфліктній ситуації.

У 1972 році К. Н. Томас і Р. Х. Кілмен запропонували модель поведінки особистості в конфлікті, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та настирність (рис. 11).

Рис. 11. Схема стратегій та тактик поведінки в конфлікті

Перша стратегія — «Кооперація» — орієнтація на інтереси, на потреби партнерів, стратегія згоди, пошуку та примноження загальних інтересів.

Друга стратегія — «Настирність» — реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога — поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав’язати власну думку.

Кожна з цих стратегій може мати певну міру прояву — від мінімального до максимального. Усередені 2-х стратегій існує 5 так­тик поведінки особистості в конфлікті:

1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації, прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішен-
ня, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, думаючи, що він безпечний, прагнення вийти із ситуації не поступаючись, при цьому не наполягаючи на своєму, утримуючись від дискусій.

2. Пристосування — прагнення зберегти чи налагодити сприятливі відносини, забезпечити інтереси партнера шляхом зняття розбіжностей. Готовність поступитись, нехтуючи власними інтересами, ухилитись від обговорення спірних питань, згодитися з вимогами, претензіями. Прагнення підтримати партнера, щоб не торкатися його почуттів шляхом підкреслення загальних інтересів, замовчування розбіжностей.

3. Змагання — прагнення наполягти на своєму шляху відкритої боротьби за свої інтереси, прийняття жорсткої позиції непримиримого антагонізму в випадку відпору. Використання влади, примусу, тиску, використання залежності партнера. Тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

4. Компроміс — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись кому-небудь на користь іншого. Пошук середніх рішень, коли ніхто багато не витрачає, але й багато не виграє. Інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво — пошук рішень, що повністю задовольняють інтереси обох сторін по ходу відкритого обговорення.
Спільний та щирий аналіз розбіжностей по ходу прийняття рішення. Ініціатива, відповідальність та виконання розподіляються за взаємною згодою.

Тактика співробітництва приводить до найефективніших рішень при зберіганні дружніх стосунків.

Оптимальною стратегією поведінки суб’єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі п’ять тактик (в інтервалі 5—7 балів), в залежності від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо).

Необхідно зазначити, що змістова сторона спілкування здійснюється через способи, заходи.

За заходами спілкування може бути:

а) вербальне — за допомогою мови та мовлення;

б) невербальне — за допомогою міміки, жестів, манери триматися.

Спілкування та міжособистісні стосунки в групах та колективах досліджуються методами: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетним опитуванням, соціометрією. При використанні того чи іншого методу необхідно спиратися на конкретні умови, в яких здійснюється дослідження.

Міжособистісні стосунки проявляються в сумісності людей.

Сумісність — це оптимальне сполучення якостей людей в процесі спілкування, які сприяють успіху виконання сумісної діяльності. Виділяють чотири види сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та соціально-політичну. Фізична сумісність відображається в гармонійному сполученні фізич­них якостей двох чи декількох людей, котрі виконують сумісну діяльність (сумісність в силі, витривалості). В основі психофізіологічної сумісності лежать особливості сенсорної та перцептивної систем особистості, а також типу її темпераменту. Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємовідношення людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. Соціально-політична сумісність передбачає єдність ідейних поглядів, схожість в соціальних установках та ціннісних орієнтаціях.

Дата добавления: 2014-01-11