Антропосоціогенез

У виникненні людського суспільства провідну роль відіграла праця: свідоме виготовлення та використання знарядь праці з метою задоволення нагальних потреб, в першу чергу в їжі та захисті від ворогів. Людське суспільство виникло не відразу з появою перших знарядь праці. Цьому передував тривалий період еволюції, протягом якого одночасно і паралельно відбувалось формування людини як біологічного виду (антропогенез) і становлення людського суспільства (соціогенез). Вважають, що процеси антропогенезу і соціогенезу так тісно перепліталися і взаємно обумовлювали один одного, що слід говорити про єдиний процес формування людини, становлення людського суспільства – антропосоціогенез. Становлення суспільства – формування не тільки соціально-економічних, але й усіх соціальних відносин взагалі. Завдання реконструкції процесу становлення людського суспільства, тобто формування суспільних відносин, є непростим. Від самих цих відносин нічого не збереглося, бо вони, як відомо, не є чимось речовим, не мають фізичного існування. Будь-яка реконструкція процесу становлення суспільства неминуче є гіпотетичною. В умовах, коли даних мало і всі вони непрямі, першочергового значення набувають загальнотеоретичні положення.

Найважливішою проблемою є питання про те, що таке суспільство і що потрібно розуміти під соціальним. Встановлення природи соціального передбачає з’ясування його відношення до біологічного. Чи притаманне суспільство лише людині, чи воно існує і в тваринному світі?

Якщо під суспільством розуміти просто сукупність індивідуумів, які живуть у постійній взаємодії один з одним, то зоологічні об’єднання (тварин) неминуче доведеться визнати суспільствами. Саме такої позиції дотримуються деякі дослідники. З такої точки зору соціальне притаманне й тваринам. Однак у тваринному світі панують біологічні закономірності. Якщо соціальне існує і в тваринному світі, то це означає, що воно є одним з проявів біологічного.

Зоопсихологи, які говорять про наявність у тварин інтелекту, мислення, обмежуються описом тих чи інших актів поведінки тварин і тлумачення їх по аналогії з людськими. Коні, собаки й корови можуть пізнавати, пам’ятати, любити, ненавидіти, сумувати, веселитися та страждати, як і люди, хоча життєва сфера тварин обмеженіша. Вражають трюки дельфінів та тюленів, які свідчать про неабияку кмітливість тварин. Кожне створіння від природи наділене інстинктом збереження і знає, як захищати своє життя. В літературі з’явилися твердження про наявність у вищих тварин «самосвідомості», «альтруїзму», «орієнтації в минулому і майбутньому» та ін. Окремі автори вважають, що питання про те, чи є у тварин культура, це лише питання дефініції, що різниця між людиною і твариною має лише кількісний характер. Однак інші автори вказують, що важко уявити усвідомлення твариною себе учасником історичного процесу. На їх думку, не виглядає переконливим свідченням культурних досягнень у вищих тварин аналогія з бобрами, котрі подібно людині, будують житло і риють канали; вони не вбачають альтруїзму в захисті собакою свого господаря і взаємодопомоги у виштовхуванні пораненого чи хворого дельфіна на мілководдя чи на берег. Практично всі форми так званої взаємодопомоги у тварин залишаються незмінними протягом безлічі поколінь, прояви їх не залежать від віку тварини, тобто вони є інстинктивними. Про виробничу діяльність можна говорити тільки в тому випадку, якщо має місце виготовлення знарядь за допомогою знарядь. У сучасних тварин в природних умовах такої діяльності не виявлено. У них зустрічаються, як правило, лише спорадичні дії по використанню готових природних предметів як знаряддя.

Поведінка людей, що входять до складу різних суспільств, нерідко суттєво відрізняється. Цілком зрозуміло, що ці відмінності мають свою основу не в структурі організму людей і не в біології людини взагалі, а в чомусь іншому, відмінному від біологічного.

Чимало дослідників оголошують такою основою культуру. Народжуючись і виростаючи в тому чи іншому суспільстві, людина засвоює його культуру, яка і робить людину тим, чим вона є. Саме культура, а не структура організму, не біологія визначає поведінку людей. Свою біологічну енергію людина має здатність трансформувати у різні культурні цінності. Суперорганічний, надбіологічний характер культури яскраво проявляється в особливостях її розвитку. І тут, як і в біологічному розвитку, має місце спадкоємність, наслідування, передавання інформації від одного покоління до другого. Однак у даному випадку вона закріплюється в свідомості і передається через приклад, показ і мову. В результаті еволюція культури може йти незалежно від біологічного розвитку. У наявності в людини позагенетичної форми передавання інформації з покоління в покоління дехто вбачає суть відмінності людини від тварини. За іншими поглядами таку відмінність вбачають у наявності в людини культури, або свідомості, хоча останнє й притаманне лише людині.

Якщо тварина лише біологічна істота, то людина – перш за все соціальна, і в цьому полягає її сутність, відмінність від тварин. Система соціально-економічних відносин детермінує свідомість і волю людей, визначає мотиви і стимули їх діяльності, а тим самим усю їх поведінку та всі інші їх відносини.

На думку відомого вченого П. Тейяр де Шардена[3], для остаточного вирішення питання про «перевагу» людини над тваринами є лише один засіб – розглянути центральний феномен – рефлексію. Останню він розуміє як набуту свідомістю здатність зосередитись на самому собі, здатність уже не просто пізнавати, а пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш. Звичайно, тварина знає. Однак вона не знає про своє знання – інакше б давно примножила винахідливість і розвинула систему внутрішніх побудов, яка не уникла б наших спостережень.

Ставши соціальною істотою, людина не перестала бути біологічним організмом; у неї існують певні біологічні потреби. Якщо у тварин вони є єдиними і тому панівними стимулами її поведінки, то у людини вони підпорядковані іншим мотивам. Соціальні стимули і мотиви, як правило, панують над біологічними, і ними визначається поведінка людини. Задоволення біологічних потреб завжди контролюється суспільством і відбувається в певних рамках, з дотриманням певних норм і правил. Біологічне у людини опосередковане соціальним і перебуває під його постійним впливом і контролем.

Період антропосоціогенезу характеризується не лише удосконаленням трудової діяльності, але й подоланням, приборканням «зоологічного індивідуалізму». Останнє мало чи не вирішальне значення для колективів людей, було одним з провідних механізмів соціогенезу, що забезпечував колективну працю і розподіл, тобто основні умови, за яких первісний колектив міг вижити. Однак панування тваринних інстинктів і є відображенням природного відбору: сильнішому дістається здобич, сильніший відтворює потомство.

Вважають, що на ранній, найтривалішій стадії історії первісного суспільства діяли і природний відбір, і соціальні процеси у формі становлення та розвитку колективної праці, і подолання біологічних інстинктів. Роль природного відбору протягом цієї стадії поступово зменшувалася, роль соціального фактору зростала, поки врешті-решт він не досяг провідного становища. Виживання багато в чому залежало від зосередженості кожного на дотриманні інтересів колективу, навіть якщо вони суперечили інтересам індивідуальним.

Виробнича діяльність, розвиваючись, неминуче вступила у протиріччя із зоологічним індивідуалізмом і перш за все зажадала обмеження такого біологічного інстинкту, як харчовий. Результатом був початок становлення повної власності колективу на продукти споживання та засобів праці. Харчовий інстинкт був приборканий і поставлений під контроль колективу.

Настала черга статевого інстинкту, нерегульована дія якого була джерелом напруженості та конфліктів. Поступово зоологічні інстинкти підпорядковувалися інтересам колективу на основі запровадження статевих обмежень. Статеві відносини із зв’язків всередині колективу перетворилися у зв’язки між членами різних колективів. З виникненням дуально-родової організації статеві відносини перестали бути невпорядкованими. Вони були повністю введені у соціальні рамки.

Отже, усі інстинкти були поставлені під контроль суспільних відносин, які стали панівними в усіх сферах людського життя. Тим самим був завершений процес становлення людського суспільства. Цей соціальний організм був родом – об’єднанням, членів якого пов’язували виключно лише соціальні відносини. На відміну від праобщин, рід був справжньою сформованою первісною общиною, людським суспільством.

Розпочалася історія справжнього людського суспільства, першим періодом якої є історія сформованого первісного суспільства.

Дата добавления: 2014-01-15