Лікування у первісному суспільстві

Відповідно до історичних етапів умовно визначаються три періоди в розвитку первісного лікування:

1) становлення первісного лікування (найтриваліший період), коли узагальнювалися емпіричні знання про прийоми лікування й природні лікувальні засоби (рослинного, тваринного й мінерального походження);

2) лікування в період розквіту первісного суспільства, коли розвивалося й утверджувалося цілеспрямоване застосування емпіричного досвіду лікування в соціальній практиці;

3) лікування в період занепаду первісного суспільства, коли йшло становлення культової практики лікування, тривало нагромадження й узагальнення емпіричних знань з лікування як колективного досвіду громади й індивідуальної діяльності цілителів.

Питання про час виникнення медицини не можна вважати остаточно вирішеним. Не підлягає сумніву, що у первісної людини була потреба в допомозі при хворобах і травмах, однак немає достатніх підстав вважати, що на початку існування первісних людей до задоволення цієї потреби підходили свідомо.

Початки народної медицини викликані інстинктивними спробами самозбереження. Перше випадкове страждання повинно було пробудити у людей інстинкт самозбереження, спонукати її до пошуку засобів для відновлення розлагодженого організму. Виходячи з цього, можна стверджувати, що надання медичної допомоги (спочатку на рівні самодопомоги) надзвичайно давнє.

Спостереження над поведінкою диких і домашніх тварин свідчать, що представники тваринного світу уміють виділяти в природі та використовувати корисні засоби при тих чи інших стражданнях. У тварин є певні інстинктивні прийоми самодопомоги, що передбачають здійснення цілеспрямованих дій (відшукування і використання лікарських рослин, уберігання ушкоджених ділянок тіла, зализування ран, полегшення болю тощо). Загальновідомо, що собаки, коти та інші тварини з метою позбавлення від страждань відшукують і поїдають відомі їм рослини. Мають місце випадки, коли бегемоти для полегшення страждань роблять собі кровопускання шляхом розтинання поверхні тіла шипами колючих кущів, а потім зупиняють кровотечу мулом. Відзначено використання тваринами грязьових і мінеральних джерел та ін.

Отже, не підлягає сумніву, що прагнення полегшити страждання належить до найелементарніших особливостей живих істот.

У людей, безперечно, теж закладені подібні інстинкти. Однак не можна говорити про медицину первісної людини до того часу, поки в її основі лежать інстинктивні прагнення біологічного характеру.

Зародження медицини можна відносити до того моменту, коли закладені в людині інстинкти до самозбереження і полегшення страждань входять у колективну свідомість людей. Первісна людина змушена була надавати собі допомогу при різних травмах і захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі і насамперед – в світі рослин, що давало можливості пізнавати їх властивості, дію на організм людини.

Вживаючи рослинну їжу, люди мали широкі можливості на особистому досвіді познайомитися з властивостями рослин. Були можливості розпізнати і поживні, і отруйні, і цілющі властивості рослин. Почалося виділення цілющих рослин. Упевнившись, наприклад, у болезаспокійливій, збуджувальній, снодійній, потогінній, блювотній, проносній та інших діях деяких рослин, які використовувалися для втамування голоду, люди почали згодом при потребі застосувати їх для полегшення того чи іншого страждання. Деякі рослини увійшли в арсенал лікарських на основі спостережень над тваринами, які при нездужанні споживають певний вид рослин. Отже, у зв’язку з добуванням необхідної для існування їжі були відкриті та увійшли до вжитку лікарські речовини рослинного походження.

Досвід накопичення знань про хворобу і лікарські рослини здійснювався стихійно всіма людьми, але переважно жінками, адже вони збирали плоди, коріння і ягоди, і згодом навчились готувати ліки та протиотрути. Отже, початковим у формуванні медико-гігієнічної діяльності було збирання рослинних ліків.

Є відомості про цілеспрямоване використання лікарських рослин. Аналіз поховання чоловіка (Шанідар-4, Ірак) показав, що він похований на ложі з гілок дерев та лікарських квітів восьми видів (деревій, золототисячник, алтей та ін.). Це так звані «квіткові» люди.

З розвитком виробничих сил, у якому освоєння вогню та винайдення луку стали визначними подіями, людина переходить до активного добування засобів до життя, і, перш за все, до полювання. Тепер арсенал харчових продуктів незмірне збагачується, а разом з тим і арсенал лікарських засобів, у якому м’ясо, кістковий мозок, жовч, жир, кров, окремі органи тварин та інші речовини тваринного походження займають все значніше місце.

Догляд за тваринами, допомога їм при травмах, пораненнях, пологах, розладах травлення, ураженнях шкіри, спостереження пастухів над дією різних рослин на тварин збагачували відомості з медичної допомоги. З’являлись нові надбання, пов’язані з використанням знарядь праці, наприклад, застосування прив’язної палиці для фіксації кінцівки при переломі.

Згодом з лікувальною метою, поряд із засобами рослинного і тваринного походження, почали застосовувати й мінеральні речовини.

Отже, досвід і повсякденна трудова практика дозволяли первісним людям пізнавати цілющі й токсичні властивості рослин, органів і частин тварин, мінералів і використовувати їх у боротьбі з недугами, впроваджувати нові прийоми. Серед запобіжних і лікувальних заходів певне значення мало використання сил природи (сонця, води, повітря).

У безпосередньому зв’язку з умовами життя первісних людей були елементарні заходи захисту від несприятливих зовнішніх умов (холоду, непогоди тощо) влаштування найпростішого житла, поява одягу, зародки примітивної народної гігієни.

З розвитком виробничої діяльності, здатності до сприйняття та передачі досвіду, моральних норм відбувалася трансформація інстинктивних дій із самодопомоги у людську медико-гігієнічну діяльність. Очевидно, що рубежем, який відділяє інстинктивну самодопомогу від початкових форм медико-гігієнічної діяльності, була свідома взаємодопомога. З того часу, коли об’єктом допомоги стала інша людина, коли допомога при хворобах і травмах перетворюється у засіб збереження життя, здоров’я і працездатності інших членів колективу, мабуть, і виникає первісна медицина (медицина, що формується), зароджується медико-гігієнічна діяльність. Дії з надання допомоги при хворобах і травмах мали визначальне (після добування їжі) значення для самого існування первісних колективів.

Давні люди виявляли піклування про родичів при хворобах і травмах. Свідченням взаємодопомоги є археологічні знахідки в печері Шанідар – рештки людей з слідами травм, загоєння яких було б неможливе без надання відповідної допомоги і належного догляду.

Отже, ідея допомоги хворому виникла з основного біологічного закону – закону боротьби за існування, боротьби за продовження роду.

Зародження розумної медико-гігієнічної діяльності, що передбачало перетворення взаємодопомоги при хворобах і травмах у засіб збереження життя, здоров’я та працездатності колективу, сталося, вірогідно, наприкінці давньокам’яного віку – сорок тисяч років тому – на відносно високому ступені первісного суспільства.

Накопичення медико-гігієнічних відомостей та індивідуального досвіду перетворилося в колективний досвід, що заклав основи народної (емпіричної) медицини.

Первісна медицина була емпіричною; практика передувала теорії. Цю зародкову медико-гігієнічну діяльність можна також назвати раціональною, народною, традиційною. Вона мала подвійний характер: емпіричний досвід і вироблені з його допомогою раціональні прийоми лікування, з одного боку, і магічні дії, замовляння тощо, з іншого.

Є ще одна важлива обставина. На відміну від інших форм суспільної практики до числа основних умов виникнення і розвитку медико-гігієнічної діяльності належить і наявність відносно розвиненої системи моральних норм. Причому ця умова має визначальну роль: історично періоди кризових ситуацій у медицині співпадають з періодами падіння суспільної моралі, зниженням морального рівня суспільства. Вимоги суспільства до осіб медичної професії з дотримання певних моральних норм є не тільки віддзеркаленням природної потреби хворої людини у співчутті. Поза моральністю, поза милосердям медична діяльність втрачає сенс, стає неефективною.

Отже, першою формою медичної діяльності була народна медицина, риси якої полягали у практичній спрямованості, коли цінність конкретної медичної допомоги визначалася досягнутою метою, в емпіричному характері знання, само- і взаємодопомозі, безпосередньому передаванні досвіду. Народна медицина первісного періоду забезпечувала необхідний рівень медичної допомоги, гігієни.

Адаптивна еволюція є серйозним аргументом того, що людина нарощувала здоров’я серед популяцій, з яких згодом розвинулися перші цивілізації.

Вирішуючи практичні питання життя і виробництва, наші предки досягли в тривалому процесі праці чимало успіхів. Ці успіхи не тільки збагатили життя людства – вони заклали основи культури та науки наступних поколінь. Серед численних блискучих досягнень наших попередників значне місце належить досягненням у галузі медицини.

***

В період розкладу первісного суспільства виразно виявились відмінності у темпах історичного прогресу людства в різних регіонах світу. У найбільш сприятливих економічних зонах (родючі алювіальні долини найбільших річок) прогрес розкладу первісного суспільства завершився в IV тис. до н. е. (Месопотамія і Єгипет). У найменш сприятливих для землеробства районах Океанії, Австралії, Африки він триває до теперішнього часу.

Деякі вчені (Л. І. Мечников, Е. Хантінгтон) вважали, що природне середовище було основним фактором становлення цивілізацій. На їхню думку, цивілізації виникла там, де були сприятливіші умови для всебічного розвитку людства. В наш час більшість дослідників розглядають природний чинник лише як сприятливий або несприятливий фон для проходження тих чи інших історичних процесів, у тому числі й становлення цивілізацій. В цілому на сучасному етапі розвитку історичної науки переважає соціально-економічний напрям у вивченні епохи розкладу первісного суспільства і виникнення цивілізацій. Отож, наступний період в історії людства настав з появою перших цивілізацій Стародавнього Світу – Месопотамії та Єгипту.

[1] Бородій М. К. Данило Самійлович Самойлович. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 140.

[2] Грандо О. А. Подорож у минуле медицини / Грандо О. А. – К.: РВА «Тріумф»,. – С. 99.

[3] Сточик А. М. Избранные лекции по истории медицины и культурологии. Вып. 1 Становление человека и человеческого общества. Возникновение медицины. – М.: Эрус, 1991. – С. 16-17.

Дата добавления: 2014-01-15