Стародавній Рим

Стародавня Греція

Стародавній Китай

Стародавня Індія

Головні її ідеї:

- політика вільна від моральних застережень і моральних отримань;-

- авторитет Вед високий, але політики не завжди повинні керуватися релігійно-догматичними настановами;

- політичні знання спираються на узагальнення і систематизацію історичного та емпіричного досвіду;

Конфуцій. Розвиток патріархально-патерналістську концепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім'ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні відносини, де молодші залежать від старших. Правитель є "сином неба", його влада має божественне походження, але вона залишається божественною доти, доки він править "розумно", наслідуючи шлях, вказаний Богом.

Моїзм. Засновник Мо Цзи (Vст. До н.е.),засновник казарменного рівноправ’я, прибічник жорстокої адміністративної структури. Теорія Феда.,обґрунтував принципи державного управління, започаткував егалітаризм (урівнювання).

Легізм. Провідник Шан Ян (IV ст.. до н.е.). В своєму трактаті він обґрунтував державу- як абсолютний інститут; найвища мета і венець діяльності людини; це машина примусу,а право та закон- це найефективніший засіб досягнення такої мети.Головні риси закону:

- верховенство

- жорстокість

- універсальність

- обо’язковість

Основна форма побудови держави – деспотія. Справжній правитель має бути справедливим, передбачливим. Він відстоював принцип матеріального стимулювання власників.

Представники: Клеобул, Солон, Хілон, Фалес, Піттак, Біант,Періандр,Піфагор, Геракліт, Протагор, Антіфонт, Фрасімах, Гіппій, Сократ.

У центрі цієї боротьби було питання встановлення тієї чи іншої форми державного правління:

-аристократії (влади знаті, привілейованих, "кращих")

-олігархії

(влади небагатьох, багатих)

-демократії (влади народу, всіх дорослих і вільних членів полісу). У центрі вчення перебувають проблеми походження, сутності та форми держави.

Представники: Сенека, Епіктет, Марко Аврелій. Свєтоній, Епікур, Зенон, Клеанф, Хрісіпп,Полібій, Цицерон.

Римські філософи інтерпретували ідеї своїх давньогрецьких попередників у дусі умов своєї країни. Цицерон (106-43 р. до н.е.) створив вчення про державу як публічно-правової спільності, запровадив поняття юридичної особи. Політична ідеологія Древнього Рима, що складала під сильним впливом ідей грецьких мислителів, розробила ряд своєрідних конструкцій, що залишили помітний слід в історії політичних вчень. Серед них - знамените визначення держави («справа народна»), дане Цицероном. Проблема подолання політичного відчуження в політичній ідеології Древнього Рима виражена слабко. Термінологічно вона намічена визначенням держави як «справи народної», теоретичним виправданням системи стримання і противаг, що попереджають виродженю республіки в тиранію.

Дата добавления: 2014-01-11