Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства використовують різні методи.

За напрямком формування інформаційної бази виділяють кількісні та якісні (експертні) методи.

Кількісні методи за інформаційну базу беруть абсолютне значення ключових показників підприємств-конкурентів. Вони вважаються найбільш точними. Це теорія конкурентних переваг Портера, SPACE – аналіз, LOTS –аналіз, модель аналізу Мак-Кінсі.

Експертн методиі прості у використанні, не потребують збирання повної інформації, базуються на думці фахівців, їх недолік – суб’єктивізм експертів (SWOT – аналіз, STEР – аналіз, метод Американської асоціації управління, метод порівнянь).

В загальному вигляді процес оцінки конкурентоспромож­ності потенціалу підприємства складається з наступних етапів:

1. Визначення мети оцінки конкурентоспроможності (обґрунтування претензій на зовнішні інвестиційні ресурси, виявлення резервів економічного зростання, інші цілі по­точного управління);

2. Вибір групи підприємств-конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності;

3. Визначення груп ключових показників конкуренто­спроможності, які підлягають оцінюванню. Групування доцільно здійснювати за складовими для оцінки потенціалу підприємства. Наприклад, для квадрату потенціалу це показники за групами: виробництво, розподіл та збут продукції, організаційна структура та менеджмент, маркетинг, фінанси;

4. Розрахунок одиничних, групових, інтегральних показ­ників конкурентоспроможності для кожного підприємства;

5. Обґрунтування висновку про рівень конкуренто­спроможності об'єкта оцінки та розробка заходів, спрямованих на поліпшення або утримання конкурентних позицій.

Комплексний характер поняття конкурентоспроможності потенціалу обумовлює необхідність обґрунтування системи індикаторів (критеріїв), які можуть розглядатися як ключові показники конкурентоспроможності та охоплюють найбільш важливі аспекти якості та ефективності використання потен­ціалу підприємства. Склад показників залежить від конкретних умов ринкового середовища, наявності інформації і визначається як правило експертним методом.

Крім того, можливе їхнє групування за структурними елементами потенціалу: показники розвитку техніко-технологічного, кадрового, інформаційного, фінансового потенціалу і т. д. У цьому випадку на початку дається кількісна оцінка інди­відуальним показникам, що входять до складу групи, а потім обчислюються інтегральні групові показники. На їхній основі, залежно від методу оцінки конкурентоспроможності, може розраховуватися загальний показник конкурентоспроможності потенціалу підприємства або шляхом зіставлення з показ­никами підприємств-конкурентів даватися пряма оцінка рівня конкурентоспроможності за кожним напрямком.

Останнє пов'язано з використанням таких індикаторна методів як методу різниць і методу рангів.

Суть методу різниць полягає у прямому визначенні переваг і недоліків підприємств-конкурентів за окремими індикаторами - показниками конкурентоспроможності, що мають бути визначені на етапі ідентифікації ключових інди­каторів конкурентоспроможності.

Застосування даного методу передбачає порівняння підприємства, що оцінюється, тільки з одним підприємством - конкурентом. За кожним ключовим показником конкуренто­спроможності визначається не тільки позиція оцінюваного підприємства, а й кількісний розрив у досягнутих значеннях

Метод рангів, на відміну від попереднього методу, передбачає порівняння об'єкта оцінки з групою підприємств- конкурентів та дорволяє визначити його місце в конкурентній боротьбі, випереджальні чинники успіху, а також такі, результати за якими гірші, ніж у конкурентів.

Даний метод передбачає визначення місця підприємств - конкурентів за кожним ключовим індикатором конкурентоспроможності потенціалу шляхом ранжування досягнутих значень показників. Ранжування здійснюється за правилами, однаковими для всіх оцінних індикаторів. Так, наприклад, максимальний ранг може призначатися індикаторам за тими позиціями, значення яких найкращі, або, в зворотному порядку: коли найкраще значення індикатора отримує мінімальний ранг.

Загальна сума рангів за всіма ключовими індикаторами дозволяє визначити підприємство-лідера досліджуваної групи, рівень конкуренто- спроможності якого найвищий за критерієм мінімуму (максимуму) рангів, і аутсайдерів групи, які посіли останні місця за рівнем конкуренто спроможності.

Даний метод є досить простим і не вимагає застосування спеціального математичного апарату. Індикаторами конкурентоспроможності тут можуть бути як кількісні, так якісні показники, порівняння яких відбувається за абсолютими значеннями. Водночас метод рангів усереднює ступінь впливу кожного з ключових індикаторів на рівень конкурето­спроможності, не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.

У тому випадку, якщо на основі індивідуальних (інтегральних або групових) показників розраховується загальний показник конкуренто- спроможності, то застосовуються матричні методи, які дають більш об'єктивні результати оцінки.

Сутність матричних методів полягає у визначенні кількісного значення інтегрального рейтингового показника конкурентоспроможності окремого підприємства або у графічиому визначенні його конкурентної позиції у матриці конкурентоспроможності за певними параметрами. Кожна вісь матриці у графічній інтерпретації розбивається па декілька рангів і характеризує один із параметрів конкурентоспроможності (однокритеріальна вісь) або декілька параметрів, об'єднаних інтегральним критерієм їхнього вимірювання (багатокритеріальна вісь). В результаті отримується низка комбінацій, кожна з яких відповідає певній позиції в конку­рентній боротьбі.

Один з поширених матричних методів - метод балів. Його застосування передбачає виконання наступних етапів:

1. Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входять т ключових показників конкуренто­спроможності для поб'єктів. Кожен і-й показник (1 < і < т) на j-му об'єкті (1 < j < п) задається величиною відповідного ко­ефіцієнта: Кіj. У результаті одержуємо матрицю X, рядки якої характеризують аспекти конкурентоспроможності об'єкта за т різними показниками.

2. Ранжирування оціночних показників за ступенем вагомості.

Результатом цього етапу є побудова деякого вектора ( к ₁, к₂,...,к_т), де к_і - коефіцієнт вагомості кожного показника. У вітчизняній аналітичній практиці вагомість показників прийнято визначати експертним шляхом з урахуванням уявлення про важливість того чи іншого показника саме для оцінки конкурентоспроможності об'єкта.

3.Побудова вектора, що складається з максимальних значень за кожним з тпоказників. Цей вектор становить додатковий рядок чисел (Ктахi,) - показників підприємства- еталона, де

(1)

К_тахi=тах Кj(1 <і<п).

4.Складання нормалізованої матриці X шляхом стандартизації показників вихідної матриці (Кіj) відносно відпо­відного показника еталонного підприємства за формулою:

К_іj= К_іj/ К_тахi

Слід зазначити, що стандартизація дозволяє уникнути неявного ран-

жирування показників, коли мала варіація окремого показника може вплинути на результати оцінки.

5. Розрахунок балів, отриманих підприємствами за певним оціночними показником шляхом порівняння їх фактичних значень

з найкращими в даній сукупності:

Б _іj = К _іj ·Б махі, (2)

де Б махі - максимально встановлений бал оцінювання окремого показника.

6. Отримання узагальненої бальної оцінки конкурентоспроможності та ранжнрування підприємств у порядку зростання інтегрального показника з використанням наступної іормули:

К_спрj = Σ Б_іj · k_і. (3)

Визначення конкурентних позицій кожного підприємства проводиться за максимальним значенням величини Ксп.

Слід зазначити, що інформація про КЧУ в кількісному виразі насить в основному закритий конфідиціальний характер. Тому доцільно формувати показники експертним методом, наприклад в рамках певної шкали балів Б мах за ознакою «чим краще, тим більше балів».

Дата добавления: 2014-01-11