Методологічні основи кількісної теорії

Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Методологічні основи кількісної теорії

Теоретичні проблеми розвитку грошових відносин завжди посідали чільне місце в системі наукових досліджень практично всіх шкіл і течій економічної науки, проте досі грошова теорія не може розглядатися як цілісна і загальноприйнята концепція, у ній лишається ще багато суперечливого. Разом з тим у світовій економічній науці можна виокремити два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей.

Представники одного з них перебільшують значення внутрішніх аспектів грошей, шукаючи відповіді на питання, що таке гроші, чому вони з’явились та існують у суспільстві, як вони розвиваються і чому набувають тієї чи іншої форми, у чому полягає та як формується вартість грошей тощо. Такий підхід до вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими її складовими є номіналістична, металістична, державна, функціональна, марксистська та ін. теорії.

Представники другого напряму шукають відповіді на питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: чи впливають гроші на розвиток і структурні зміни реальної економіки та на які саме її процеси, яким є передатний механізм цього впливу, чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці та як саме. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем називають прикладною теорією грошей (у західній літературі вона відома як монетаристська теорія). Монетаристська теорія не лише займає провідне місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, але створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками.

Монетаристська теорія має кілька напрямів, ключовим з яких є кількісна теорія. Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками.

Головним у кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами маси (кількості) грошей в обороті: чим їх більше, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча. І навпаки. Впливаючи на ціни, кількість грошей впливає також на зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін.

Ідея про те, що зміни цін пов’язані з грошовою пропозицією, є однією зі старіших у економічній теорії. Ще у ІІІ ст. н. е. видатний римський юрист Юлій Павел висловив тезу, що цінність грошей залежить від їх кількості.

Методологічні принципи кількісної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин та багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошей, у тому числі її сучасних напрямів.

Залежно від того, як пояснюється механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, кількісну теорію поділяють на декілька напрямів:

- класичну кількісну теорію;

- неокласичну кількісну теорію;

- кейнсіанський напрям;

- сучасний монетаризм;

- кейнсіансько-неокласичний синтез.

Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому відповідно до трьох постулатів класичної кількісної теорії(«причинності» – зміна цін визначається зміною кількості грошей; «пропорційності» – ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу; «однорідності» – у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним) вважається, що вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і однаковим для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

Повністю сприйнявши класичні постулати, американський економіст І. Фішер спробував математично довести їх справедливість. Трансакційний варіант І. Фішера базується на рівнянні обміну, що описує товарообмінну операцію, в якій сума грошового платежу дорівнює грошовій оцінці проданого товару. В сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (МV) відповідає товарному компоненту (PQ):

М V = P Q,

де M – кількість грошей в обороті;

V – швидкість обігу грошей за певний період;

P – середній рівень цін товарів і послуг;

Q – фізичний обсяг товарів і послуг, реалізованих за цей період.

Неокласична кількісна теорія почала формуватися на початку ХХ ст. Вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін на виробництво, неокласики визнають цей вплив не прямо пропорційним, не однаковим на різних часових інтервалах, що залежить від багатьох чинників, які слід враховувати у практиці грошово-кредитного регулювання.

Найбільш яскравими прикладами неокласичного варіанту кількісної теорії грошей є кембриджська версія А. Маршалла, А. Пігу, Д. Робертсона, а також кон’юнктурний варіант М. І. Тугана-Барановського.

Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу та його значення.

Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та циклічність відтворювального процесу, а це зумовлює низьку ефективність монетарних чинників економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах. Таким чином, існує необхідність більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси через механізм фіскально-бюджетної політики.

У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов’язаний з нею інвестиційний процес: якщо норма процента підвищується, тоді інвестиційна активність знижується, а у разі зниження норми процента остання підвищується.

Економічна теорія Дж. М. Кейнса, що формувалася у 20–30-х рр. ХХ ст. в умовах Великої економічної депресії та масового безробіття, була домінуючою протягом кількох десятиліть, а її рекомендації застосовувалися урядами більшості західних країн. Саме завдяки їй вдавалося активно впливати на зайнятість і обсяги виробництва у 30-60-ті роки ХХ ст.

Послідовники Кейнса у своїх дослідженнях не вдалися до простого відтворення його наукових ідей. Як наслідок, у розвитку кейнсіанства сформувалося декілька течій: ортодоксальний варіант кейнсіанства (його підвалини заклали лауреати Нобелівської премії Дж. Гікс та П. Самуельсон), посткейнсіанство (автори цієї течії – Р. Клакер, А. Лейонгувуд та ін.), а також неокейнсіанство.

Сучасний монетаризм виник у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції у 60-х рр. ХХ ст. Його представники відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання, поставивши на цій підставі в центр уваги кількісний чинник і монетарну політику, спрямовану насамперед на контроль грошових агрегатів та регулювання грошової пропозиції.

Теоретичні пошуки науковців 70-80-х років минулого століття активізує необхідність вирішення таких проблем ринкової економіки, як хронічна інфляція та безробіття. Адже ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді не дають можливості запобігти цим загрозам. Як новий етап у розвитку монетаристської теорії виникає кейнсіансько-неокласичний синтез.

Сьогодні більшість економістів визнає активний вплив кількісного фактора на перебіг процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах, а також на рівень цін та інфляцію на довготермінових. Визнаючи роль держави в регулюванні економіки, одні з них більше уваги приділяють активному прямому впливу на реальний сектор економіки заходами фіскально-бюджетної політики, інші надають перевагу монетарному механізмові.

На початку ХХІ ст. з аналітичного інструментарію грошових владних структур поступово зникають грошові агрегати, а інфляція, ВВП і безробіття в довгострокових моделях вже не визначаються грошовою пропозицією. Сучасна регулятивна практика поєднує прихильність довгостроковим цілям економічного розвитку (що походить з монетаристських ідей) та обережне застосування регулюючих заходів держави на короткотермінових інтервалах.

Кожна держава, розробляючи економічну політику, дотримується тих чи інших теоретичних моделей. Загальноекономічна та грошово-кредитна політика в незалежній Україні поступово трансформувалася від суто кейнсіанського до монетаристського спрямування та кейнсіансько-монетаристського синтезу.

Дата добавления: 2014-01-15