Аналіз і синтез

Основи методології теоретичних досліджень.

Індукція та дедукція. Індукція є формою наукового пізнання, що спрямоване на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на основі логічних висувань від конкретного до загального, від відомого до невідомого.

Індукція відкриває шлях розвитку знання від емпіричного до теоретичного рівня, виступає способом створення педагогічних концепцій, які є результатом узагальнення одиничних спостережень.

Дедукція виводиться шляхом висувань від загального до конкретного, і тому дає вірогідні знання, а не імовірні. Основою дедуктивного методу виступають наукові положення і постулати, що не вимагаються дослідно-експериментального підтвердження, а сприймаються як аксіоми.

У педагогічних дослідженнях, крім аксіоматичного дедуктивного методу використовується гіпотетично-дедуктивний, специфіка якого полягає у зіставленні висунутих загальних положень з емпіричними фактами, які підтверджують правильність зроблених висновків. Саме так будується пояснювальна частина гіпотези, яка є дедуктивним припущенням про наслідки досліджуваних педагогічних явищ, що потім емпірично перевіряються в процесі експерименту.

У реальному педагогічному процесі індукція і дедукція завжди взаємодіють між собою як діалектична єдність пізнання загального та конкретного. Індукція виявляє окреме як загальне, а дедукція виводить окреме із загального. В індукцію проникають елементи дедукції, а дедукція спирається на результати індукції.

Ці два методи наукового пізнання, так само, як індукція і дедукція, не існують ізольовано один від одного. Аналіз – це уявне або фактичне розкладання цілого на частини, синтез, відновлення цілісного розглядуваного предмета в усьому розмаїтті його виявлень.

За допомогою аналізу виділяються і досліджуються окремі ознаки предмета чи явища. Це дає можливість вивчити його структуру, відокремити суттєві риси від несуттєвих, розкрити різнобічні зв’язки розглядуваного предмета з іншими предметами педагогічної реальності, з’ясувати властиві йому протиріччя.

Але виділені в такий спосіб ознаки є недостатніми, оскільки вони досліджуються окремо і не зіставляються між собою для того, щоб розглянути їх як елементи цілого. Використовуючи синтез, встановлюється єдність складових предмета.

Методи аналізу і синтезу застосовуються в теоретичних дослідженнях під час визначення проблеми пошуку, наукової концепції, розробки гіпотези тощо. Вони відіграють суттєву роль і в процесі експерименту, висновки про результати якого формуються на основі аналізу і доводяться теоретичним шляхом за допомогою синтезу, що є не просто складанням частин предмету, а досить непростою логіко-конструктивною операцією наукового пізнання.

Порівняння. Метод, за яким відбувається зіставлення досліджуваних предметів та встановлення їх подібності або відмінності, називається порівнянням.

Для досягнення правильних результатів у процесі порівняння необхідно дотримуватися таких вимог:

· зіставляти тільки однорідні об’єкти;

· порівнювати предмети за такими ознаками, які мають суттєве значення.

Класифікація. Цей метод використовується на початкових стадіях дослідження і дає можливість упорядкувати та класифікувати педагогічні явища на основі визначення їх однорідності. Тим самим класифікація відкриває шляхи подальшого наукового пізнання.

Абстрагування та конкретизація. Під абстрагуванням розуміють процес уявного відокремлення певної властивості або ознаки предмета з метою більш глибокого його вивчення.

Існує два види абстракцій: узагальнююча та ізолююча. Узагальнюючий вид абстракцій здійснюється шляхом виділення у багатьох предметах загальних однакових рис. Ізолюючий вид абстракцій не потребує вивчення багатьох предметів, бо дослідний аналітично вирізняє потрібну властивість одного з предметів і фіксує на ній увагу.

Граничним випадком абстрагування є ідеалізація. Вона ґрунтується на послідовному максимальному ізолюванні досліджуваної властивості від супутніх факторів, внаслідок чого створюються уявні ідеальні об’єкти, які не існують у педагогічній реальності.

Конкретизація є процесом сходження від абстрактного до конкретного, що дає можливість більш точно охарактеризувати об’єкт, що вивчається, урахувати структурні та функціональні зв’язки його компонентів.

Моделювання. Модель – це штучна система, як відображає з певною точністю властивості об’єкта, що досліджуються. Побудова моделі, як правило, спрощує оригінал, узагальнює його. Це сприяє упорядкуванню і систематизації інформації про нього. Кожна модель має фіксувати найголовніші риси об’єкта вивчення.

У залежності від засобів побудови моделі розподіляються на матеріальні та уявні.

До матеріальних належать моделі, що втілені у металі, склі тощо. За їхньою допомогою вивчається структура, характер, сутність об’єкта.

До ідеальних віднесено наочно-образні, вербальні, знакові (символічні) та математичні (перфокарти, програми, формули, графіки) моделі.

При уявній побудові моделі на основі теоретичних і емпіричних знань створюється ідеальний об’єкт. Уявна ідеалізація долає просторові, структурні й часові межі реального експерименту, що дає можливість глибше проникнути у сутність дійсності, що вивчається, зрозуміти її внутрішні рушійні сили. Уявний експеримент є ефективним методом планування та осмислення дослідної роботи, що дозволяє виявити найважливіші для наукового пізнання зв’язки об’єкта вивчення.

В уявному експерименті виділяють три етапи:

1. Формулювання завдань і створення експериментальної ситуації.

2. Формування уявної моделі експерименту.

3. Прогнозування та аналіз можливих експериментальних результатів.

Дата добавления: 2014-01-15