Р. Корсині, А. Ауербах. Психологічна енциклопедія

(play) Відношення до гри різне. Це можна пояснити широким різноманіттям проявів Г., що утрудняє виявлення спільності мети або форми у всіх цих варіаціях ігрової діяльності.

Г. використовується деякими терапевтами як спосіб лікування. За твердженням ряду терапевтів, діти зазвичай не здатні виразити своє незадоволення і тривогу вербально, але коли їм дають можливість виразити їх в неструктурованому середовищі, багатому матеріалом, що будить фантазію (напр. іграшки), вони опрацьовують свої відчуття в Г..

Незалежно від своєї форми або структури, Г.. мотивується взаємодією станів гравця із станами середовища. Середовище повинно містити елементи, що допускають чергування елементів мотиваційного стану індивідуума. Це породжує активність, що характеризується задоволенням, інтересом і ослабінням напруги.

Елементи, що породжують ігрову поведінку, аналогічні тим, які будять цікавість і викликають дослідницьку (або пошукову) поведінку. Піаже, заснувавши свою таксономію Г. на власній теорії когнітивного розвитку, стверджував, що на кожній стадії розвитку переважає певний тип І. Так, на сенсормоторній стадії (перші два роки життя) поширені ігри-вправи. Вони полягають в повторенні дій або звуків і, починаючись із смоктання, розвиваються кінець кінцем до рівня реакції на середовище і стеження за ефектами, що викликаються.

Після другого року життя дитя переходить на іншу стадію, набуваючи здібності до оволодіння символічними функціями.

Під час інтуїтивної стадії (4-7 років) діти починають виявляти цікавість І. з правилами, структурованим ситуаціям і соц. взаємодіям з ін.

З часом тип правил міняється з сенсрмоторного на колективний: якщо раніше за правило приймалися постільки, поскільки вони забезпечували структуру і повторюваність, пізніше вони починають прийматися унаслідок соц. обмежень і вимог групи.

Правила з'являються приблизно в 11 - 12 років, коли змагання стають нормою.

С.Ю. Головін. Словник практичного психолога.

Гра - активність індивіда, направлена на умовне моделювання якоїсь розгорненої діяльності.

Для людини - форма діяльності в умовних ситуаціях, направлена на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення наочних дій, в предметах науки і культури.

Іграми називаються і деякі форми життєдіяльності тварин. Поява гри в процесі еволюції тваринного світу обумовлена ускладненням видової життєдіяльності і необхідністю засвоєння досвіду видового співтовариства молодими тваринами.

Вперше німецький учений К. Гросс відзначив, що гра і тварин, і дітей має тренувальну функцію: гра характерна саме для тих тварин, поведінка яких не зводиться лише до автоматичної реалізації інстинктивних актів і яким необхідне пристосування до мінливих умов існування. У тому ж розумінні і дитяча гра, що виникає в ході історичного розвитку суспільства, полягає у відтворенні дітьми дій і взаємин дорослих.

У індивідуальному розвитку дитини гра стає ведучою діяльністю у дошкільному у віці; саме у зв'язку з її розвитком відбуваються найважливіші зміни в психіці дитини і підготовка до переходу на новий ступінь розвитку. У грі як особливому виді суспільної практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання і засвоєння соціальної дійсності, а також інтелектуальний, емоційний і етичний розвиток особи. У дітей дошкільного віку гра - провідний тип діяльності.

Ігри вивчаються в психології, етнографії та історії культури, в теорії управління, педагогіці (гра ділова) й інших науках.

У структуру гри дітей входять:

1) ролі, узяті на себе;

2) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

3) ігрове вживання предметів - заміщення реальних предметів ігровими, умовними;

4) реальні стосунки між тими, що грають.

Одиниця гри і в той же час її центральний момент - роль. Сюжетом гри є відтворна в ній область дійсності; змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і стосунків між дорослими в їх трудовому і суспільному житті. У грі відбувається формування довільної поведінки дитини, її соціалізація.

Характерна особливість гри - двопланність, властива також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі:

1) гравець виконує реальну діяльність, здійснення якої вимагає дій, пов'язаних з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних завдань;

2) ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з її відповідальністю і багаточисельними обставинами.

Словник по профорієнтації і психологічній підтримці.

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, направлена на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення наочних дій, в предметах науки і культури.

Філософський енциклопедичний словник /Ред. Є.Ф.Губський та ін., 2003 р.

ГРА - непродуктивна діяльність, яка здійснюється не ради практичних цілей, а служить для розваги і забави, доставляючи радість сама по собі. Гра відрізняється як від праці, так і від чисто інстинктивних дії. Вона відноситься до певної стадії розвитку вищих істот: ссавців і людини. Існують багаточисельні теорії з питання про значення гри. Найбільшою популярністю користується теорія Др. Гросса, згідно якою гра є ненавмисним самонавчанням (функціональна вправа) організму, особливо необхідною для людини в ранньому віці.

Гра дітей включає різні типові ступені, дослідження яких в дитячій психології роз'яснило багато що з психічного життя дитяти. Але навіть в похилому віці гра є джерелом постійної радості і сприяє підтримці у людини хорошого самопочуття. Ігри переважно грунтуються на народних і місцевих звичаях і традиціях; вони застосовуються також з педагогічними цілями для фізичного і розумового розвитку людини. Виховне значення ігор було визнане вже древніми філософами, пізніше вчення отримало подальший розвиток в працях Руссо, Пестолоцци і Фребеля.

Гра– складне соціокультурне явище, роль якого в житті особистості важко переоцінити. Тривалий час гра була невід’ємною складовою культурно-дозвіллєвої діяльності народів світу. Століттями накопичувалася ігрова культура людства, що стала важливим елементом світових загальнокультурних процесів. Щоправда, довгий час розважально-ігрова діяльність трактувалася як специфічна форма діяльності дітей і вивчалась лише у зв’язку з завданнями їх виховання.

Між тим ігри супроводжують людину протягом усіх вікових етапів її розвитку, і сприймати їх як суто дитячу забавку є глибоко помилковим.

Зрозуміло, що в житті дорослої людини у порівнянні з її дитинством гра займає дещо інше місце. Істотно змінюються її мотиви і функції. Але це не означає, що у дорослих людей зникає потреба у цьому виді діяльності, а сама гра перестає впливати на розвиток особистості. А якщо зауважити, що гра є ефективним рекреаційним засобом, стає зрозумілим її значення для рекреаційної анімації.

У процесі гри задовольняються пізнавальні, комунікативні, естетичні, рекреаційні потреби людини. За допомогою цілеспрямованого використання ігрових форм анімації вирішуються важливі завдання виховання людей та розповсюдження культурних цінностей.

Гра має цілий ряд особливостей, які треба враховувати у процесі організації анімаційної діяльності.

Для гри характерна своєрідна 1)мотивація. Включення в ігрові дійства диктуються не практичною необхідністю чи суспільними обов’язками, а виключно бажанням отримати радість і насолоду. Людина сама вирішує, коли і де починати і закінчувати гру. Вона грає тому, що це їй подобається.

У будь-якої гри є свій 2) зміст. Ігрові заняття пов’язані з досягненням конкретної мети і з подоланням при цьому певних перешкод. Долаючи ці перешкоди, людина виконує ряд розумових і фізичних операцій.

Як і будь-яка інша діяльність, гра передбачає 3) обов’язкове опанування певними навичками і уміннями, які, як правило, допомагають людині і в повсякденному житті.

Сучасне життя з його регламентованістю, що особливо відчувається у процесі виробництва, дає людям мало можливостей для відкритого зовнішнього прояву своїх емоцій. Гра в цьому сенсі є ефективним компенсуючим засобом.

Гравці та уболівальники проявляють свою радість, захоплення, схвалення і засудження, розчарування і навіть образу в емоційній і безпосередній формі. Таке визволення під час гри від усіляких умовностей дає їм справжню насолоду.

4) У будь-якій грі є свої правила. Людина, що грає, добровільно приймає ці правила і тим самим свідомо вводить себе в іншу площину існування.

Важливо не лише розуміти специфіку ігрової діяльності, але й бачити особливості відносин, що виникають під час цієї діяльності. 5) У процесі ігрової практики складається найбільш прийнятний тип спілкування, що характеризується простотою, доброзичливістю, взаєморозумінням. Загальні інтереси і спільні переживання об’єднують людей. Особливо це стосується командних, колективних ігор, коли цей процес відбувається легко і швидко. Частозавдячуючи грі, люди перетворюються з інертних інтравертів на активних ініціативних екстравертів.

Більшість ігор позитивно впливають на естетичний розвиток людини. У процесі ігрової діяльності широко використовується різноманітний художній матеріал: музика, танець, спів, слово.

У процесі рухливих ігор відбувається корисний тренаж опорно-рухового апарату.

Часто анімаційна діяльність передбачає наявність ігрових кімнат (ігротек), в яких рекреанти розважаються самостійно, використовуючи увесь наявний ігровий інвентар.

В ігровій анімації використовується різноманітні форми ігрові діяльності:

- спортивні ігри;

- “дворові” ігри;

- рухливі ігри;

- настільні ігри;

- інтелектуальні ігри;

- рольові ігри;

- ігри з естради;

- віртуальні ігри;

- азартні ігри.

Крім того, ігри можуть розподілятися за принципом віку учасників:

- дитячі (молодшого, середнього, старшого дитячого віку);

- юнацькі;

- молодіжні;

- для людей середнього віку;

- для людей третього віку;

- універсальні (для декількох вікових категорій);

- сімейні.

Ігри також розподіляються за принципом кількості учасників:

- масові;

- групові;

- індивідуальні (парні);

- командні.

Можна виділити чотири основні групи ігор:

- конкурсні ігри (в них є переможці і переможені);

- рольові, або театралізовані ігри (в них кожен грає свою роль, не намагаючись когось перемогти).

- ігри активізації;

- хороводні.

До конкурсних ігор належать:

- усі спортивні ігри, як командні, так й індивідуальні: футбол, волейбол, гандбол, водне поло, теніс, гольф, більярд, шахи, армреслінг тощо;

- більшість рухливих ігор: командні естафети, лицарські турніри, ігри на реакцію, координацію, силу, швидкість тощо;

- “дворові” ігри: каблучка, квач, жмурки, вибивного, довга лоза (чехарда), король, слон, крокодил тощо;

- інтелектуальні ігри: вікторини "Що, де, коли?", "Брейн-ринг", "Поле чудес", "Вгадай мелодію", "міста", "асоціації", "слова" тощо;

-усі азартні ігри: тоталізатор, рулетка, ігри в кості, карти тощо;

- комплексні ігрові програми на кшталт "КВК", "Міс" тощо;

- більшість музичних пісенних і танцювальних, вербальних ігор, створених за принципом "Хто кращий ".

До рольових ігор належать ігри, що передбачають включення гравцями образного, асоціативного мислення, акторських здібностей, міміки, пластики, жесту для створення певного образу: "Дочки-матері", "Козаки-розбійники", "Індіанці", "Ріпка", "Знімається кіно", "Знімається кліп" тощо. Ці ігри можуть бути складовою ігрової програми. Так, більшість рольових ігор стають конкурсними, якщо їх вводять у конкурсну програму (КВК, "Красуня готелю", "Краща пара круїзного теплоходу").

"Активізації" використовуються для пожвавлення пасивного відпочинку і складають суттєву частину ігрової анімації в рекреаційних закладах або на пляжах. До них належать ігри в пляжний бадмінтон, пляжний волейбол (у колі), "бумеранг", "тарілочка" тощо.

До активізацій можна віднести і групу нескладних за змістом і формою ігор, що передбачають використання маленьких переносних атракціонів-щитів. Це мішені для кидання мечей, дротиків (дартс), стріляння з луку, щити і фігури для накидання кілець, вудочки з кільцями тощо.

Ігри хороводного типу проходять під постійним контролем аніматора. Їх головним завданням є одночасне (синхронне) виконання ритмічних рухів танцювального характеру, фігурних кроків, різного роду перебудов, вибору й переміни партнерів ("сороконіжка", "паровозик", "вибери мене" тощо).

Усі ігри можна об’єднати в ігрову програму. Ігрова програма – це комплексний анімаційний захід, в якому різноманітні ігрові форми об’єднуються ідейно-тематичним задумом.

Перш ніж розпочинати роботу по створенню ігрової програми, треба оцінити якісний склад потенційної аудиторії (її вік, освіту, стан здоров’я тощо), розміри і форму ігрового майданчика, наявність і якість необхідних технічних засобів і реквізиту.

Оцінка потенційної аудиторії може відбуватися двома шляхами:

- за принципом спеціалізації рекреаційного чи туристичного закладу;

- методом попереднього спостереження.

Досить легко визначити якісний склад рекреантів (туристів) у дитячому рекреаційному закладі. Тут, як правило, діти розподіляються за віковими групами. Багато що про потенційну аудиторію може сказати, приміром, головний лікар санаторію, що спеціалізується на лікуванні, наприклад, опорно-рухового апарату чи кишково-шлункового тракту. Зрозумілі потреби і можливості мешканців казино-готелів.

Складніше зрозуміти потреби туристів-індивідуалів, що зупиняються в готелі на короткий час, створюючи досить строкату аудиторію. У цій ситуації треба максимально урізноманітнювати зміст і форму анімаційних програм, враховуючи при цьому побажання керівництва готелю. Якщо ж все-таки не вдалося знайти об’єднуючий інтерес для змішаної аудиторії, треба використати популярні, перевірені на інших туристах цього готелю, програми.

Інший варіант – експериментальний. Спочатку влаштовується танцювально-ігровий вечір знайомств, де кожен турист показує свої творчі здібності. Найактивніші складуть той інтелектуально-творчий фундамент, на якому треба будувати інші ігрові програми.

Оцінка ігрового майданчика не займає багато часу, але вона необхідна. По-перше, треба з’ясувати з якого матеріалу зроблено покриття підлоги. На асфальтовому покритті не можна ні танцювати, ні проводити рухливі ігри. Ґрунтове покриття вимагає лише спортивного взуття. Універсальний варіант покриття для ігрового майданчика – це жорстка, без щілин дерев’яна підлога або спеціальне штучне покриття, замовлене під конкретні ігри. Часто оцінка форми і розміру ігрового майданчика, його забезпеченість стаціонарними технічними засобами підказують ідею та тему ігрової програми, а також її форму. Крім того треба визначити акустичні характеристики майданчика. Це дозволить "вибудувати" ефективне звукове оформлення ігрової програми.

Бажано, щоб технічні засоби (світло, звук і апаратура) відповідали завданням, що ставлять перед собою аніматори. Звуковідтворювальна апаратура повинна бути достатньо потужною, щоб озвучити увесь майданчик.

У всьому світі під час масових ігрових програм аніматори користуються радіомікрофонами, оскільки шнури від шнурових мікрофонів обмежують можливості маневру аніматорів і заважають учасникам ігрових програм.

Реквізит підбирається згідно задуму аніматора. Найчастіше в ігрових програмах використовуються м’ячі, обручі, кеглі, надувні кульки, канати, різноманітний (бажано такий, що не б’ється) посуд, меблі (стільці, столи, лави), лантухи, ласти, маски тощо.

Але наявний реквізит не завжди задовольняє автора ігрової програми. У таких випадках замовляється спеціальний реквізит.

Наступним етапом є розробка сценарію ігрової програми. Якщо сценарист пише сценарій як методичну розробку для інших аніматорів-ігровиків, то він обирає форму літературного сценарію. Така форма передбачає детальне викладання усіх дій і тексту ведучих, чітке роз’яснення умов кожної гри, вибір і представлення жюрі, нагородження переможців, музичний супровід, мізансцени тощо.

У разі, коли сценарист виконує також функції і ведучого програми (а це звична практика), то достатньо розробити сценарний план, в якому будуть відображені основні етапи заходу. Але, убудь-якому разі, треба розробляти монтажний лист для звукорежисера, художника по світлу та інших спеціалістів, які створюють програму.

На етапі сценарної розробки треба ретельно підійти до формування мізансцен та до організації прстору ігрового майданчика. Головною метою цього процесу повинна стати комфортність перебування на майданчику глядачів, гравців (конкурсантів), жюрі і самих аніматорів. Глядачі і члени жюрі повинні бачити усе, що відбувається на ігровому майданчику. Гравців треба розташувати таким чином, щоб вони не заважали один одному. Ведучий займає позицію, зручну для роботи в кожному конкретному епізоді, не повертаючись при цьому до публіки спиною. Варіанти ігрових мізансцен можуть бути такі:

- роз’яснення умов гри двом командам (див. рис.):

Рис. Організація простору ігрового майданчика, коли грають дві команди

- проведення естафет з трьома командами (див. рис.):

Рис. Організація простору ігрового майданчика при проведенні естафет з трьома командами

- організація простору глядацького залу під час гри з естради (див. рис.):

Рис. Організація простору залу під час гри з естради

Компонування сценарію ігрової програми залежить від її теми, форми, кількості і якості гравців, особливостей ігрового майданчику.

Так, форма КВК (Клубу веселих і кмітливих) передбачає об’єднання в одній програмі музичних, танцювальних, вербальних, театралізованих конкурсів.

Ігрова форма "Вгадай мелодію" включає лише музично-інтелектуальні конкурси, а програма "Знімається кіно" – асоціативні, творчі ігри.

Під час проведення ігрової програми аніматор повинен не лише слідкувати за сценарною послідовністю конкурсів і ігор, але й дотримувати культури мовлення, техніки спілкування, толерантного, неупередженого ставлення до учасників гри. При наявності жюрі ведучий не повинен проявляти видимих симпатій до жодної із конкуруючих сторін. Незважаючи на розважальний характер ігрових програм, об’єктивність в оцінці ігрових дій гравців має бути максимальною. Інакше ні глядачі, ні учасники гри не отримають задоволення і не досягнуть рекреаційного ефекту від участі в ігровому заході.

Розповсюдженою помилкою аніматорів є намагання "силою" залучити до гри людей, які чи то в силу сором’язливості або недостатньої налаштованості, чи то з причини стану здоров’я не хочуть брати участь у грі як гравці. Навіть якщо аніматору вдасться "витягнути" рекреанта на ігровий майданчик, людина буде почувати себе ніяково і насолоди від процесу не отримає. Якщо у аніматора є сумніви щодо бажання потенційної аудиторії активно грати в запропоновані ігри, він повинен заздалегідь подбати про момент активізації публіки.

По-перше, публіку треба підготувати психологічно. Підготовка починається з розробки афіші заходу. З неї людина повинна отримати своєрідну настанову "Я йду грати". Якщо після ознайомлення з афішею людина прийшла на ігровий майданчик, значить вона хоче займатися саме цим видом анімаційної діяльності. Допоможе відчути себе "у своїй тарілці" яскраве оформлення ігрового майданчика, весела музика і комфортність перебування на території "Країни гри". У цій "країні" всі грають, у ній немає споглядальників чи критиків. У цій країні неможливе існування поза грою.

По-друге, стиль ведучого повинен відповідати ідеї розважального заходу. Його зовнішній вигляд, інтонації голосу, міміка, жестикуляція повинні створювати привабливий, веселий настрій. У цій ситуації важливо не помилитися в розподілі ролей у грі, особливо жіночих і чоловічих.

Переважна більшість жінок не хоче грати ролі на кшталт Баби Яги. У такій ситуації краще заздалегідь знайти виконавицю на цю роль або ж запропонувати виконати її чоловікові.

Багато людей, які мають мінімальний ігровий досвід або тяжіють до інтровертного типу поведінки, ніяковіють під тиском підсвідомого стану психіки, який можуть охарактеризувати на кшталт: "А як я буду виглядати в цій ролі в очах інших людей?", "Чи не смішним я буду?". Але якщо аніматор, поглузувавши з себе, з інших аніматорів, створить невимушену атмосферу, де нібито всі сміються над собою, внутрішній бар’єр невпевненості зникає.

Якщо під час конкурсно-ігрової програми, що відбувається за принципом "хто програв – той вибуває", виникає необхідність вивести з гри тих, хто програв, робити це треба м’яко, з демонстрацією великої втрати для гри.

Ведучий повинен подякувати тим, хто вибуває, за гру, підбадьорити їх, дати їм надію на майбутні конкурси, зініціювати бурю оплесків вдячних уболівальників. А якщо "невдаха" в цій ситуації ще й отримає пам’ятний приз, його життєвий тонус, як мінімум, не знизиться.

Упродовж усієї програми ведучий не повинен забувати про обов’язковий засіб впливу на рекреантів, що отримав назву – активізація публіки.

Після кожного конкурсу чи кожного туру люди, які безпосередньо не беруть участі у грі, мають залучатися до активного вболівання "провокаційними" питаннями, приміром: "Яка команда, на вашу думку, зараз попереду?" або "Хто з учасниць претендує на приз глядацьких симпатій? Учасниця під номером 1, 2, 3,...?" Уболівальники емоційно "голосують" за своїх обранців, не помічаючи, як у цей момент піднімається їх життєвий тонус.

Ще однією умовою, без врахування якої неможливо уявити створення позитивної аури ігрового дійства, є комфортна температура повітря, його вологість і циркуляці я.

Якщо людям холодно чи, навпаки, спекотно, чекати від них адекватної реакції не можна. Оптимальною температурою для організації ігрової діяльності є температура в межах 20-25^оС. У літній сезон ігрові програми просто неба бажано проводити для дітей вранці, відразу після сніданку, для дорослих – ввечері, після вечері. У приміщеннях повинна працювати система кондиціювання.

Узимку не рекомендується проводити просто неба довготривалі ігри, в яких є учасники і вболівальники. Бажано, щоб всі рекреанти були учасниками ігрових дій. Прикладом тут може бути давня слов’янська гра "Фортеця". Правила цієї гри передбачають захоплення командою нападників снігової фортеці, що зсередини захищається іншою командою. Зброя, що використовується і нападниками, і захисниками, однакова – снігові кульки. Захопивши фортецю, нападники міняються ролями з захисниками. Оскільки гра рухлива, гравці не встигають змерзнути.

Завершує ігрову програму підведення підсумків, вручення нагород переможцям і пам’ятних призів іншим учасникам.

У завершальному слові ведучий дякує учасникам і глядачам за активну участь у програмі і запрошує усіх відвідати наступні заходи.

Пляжні активізації рекреантів не мають сценарної розробки або ідейно-тематичного плану. Це обумовлено їх функціональним наповненням, яке передбачає, в першу чергу, зміну виду рекреаційної діяльності.

За допомогою активізацій аніматори ненав’язливо залучають рекреантів до більш активних форм відпочинку. Тут у нагоді стають пляжні ігри. Відбувається процес залучення досить просто. Аніматор чи аніматори виходять на пляж чи до басейну і починають грати у м’яча чи у бадмінтон, або кидати тарілочку, пропонуючи приєднатися до них туристам. Наявність моря, річки чи басейну дозволяє аніматорам запропонувати рекреантам позмагатися у швидкості плавання чи дальності пірнання. У басейні не важко поставити ворота і пограти у водне поло. Жінки залюбки відгукуються на пропозицію зайнятися водною аеробікою або синхронним плаванням. Усі ці ігри і забавки потребують безпосередньої участі в них аніматорів.

Розгалужена спортивна інфраструктура дозволяє організувати місцеві "олімпійські ігри" на призи готелю чи санаторію з тенісу, бадмінтону, більярду, гольфу, командних ігор. Кожний корпус чи поверх закладу може бути представлений своєю командою. Ті туристи, які не потрапили в свої "олімпійські збірні", активно вболівають. Можна організувати веселі змагання серед уболівальників: конкурс на кращу речівку, на кращу групу підтримки тощо. Таким чином ігрова анімація охоплює усі верстви туристів-рекреантів, задовольняючи їх рекреаційні, культурні, комунікативні, естетичні, гедоністичні потреби.

У практиці анімаційної діяльності суттєве місце займає спортивна анімація. Під спортивною анімацією слід розуміти комплекс активізуючих програм, сформованих з використанням спортивних ігор.

Спортивна гра будується на принципі змагальності – "хто кращий?". У ній повинні бути переможці і переможені. Але з точки зору ефективності рекреаційного процесу переможених під час спортивно-ігрової діяльності не буває. Такий, здавалося би, парадокс пояснюється просто. Під час спортивної гри в умовах рекреаційного закладу людина декілька разів змінює свій емоційний стан – від розпачу під час невдачі: "Нам забили!" до бурхливої радості: "Ми перемогли!". Така зміна емоцій призводить до рекреаційного ефекту перш за все у психологічній сфері. Навіть коли людина програла, її життєвий тонус підвищується. А якщо врахувати фізіотерапевтичні властивості спортивно-ігрової діяльності, коли рекреант, турист покращує свої фізичні кондиції, стає зрозумілою популярність спортивної анімації у туристично-рекреаційних закладах.

Організація спортивно-ігрової діяльності передбачає наявність відповідної матеріальної і прокатної бази. Великі курортні готелі, санаторні комплекси, бази відпочинку проектуються з урахуванням різноманітних потреб рекреантів в активному відпочинку, в тому числі – й у спортивно-ігрових його формах. Практично всі вони мають комплекс спортивних майданчиків: від розповсюджених міні-футбольних, волейбольних, баскетбольних, тенісних до елітарних полів для гольфу або ковзанок для хокею та фігурного катання. Усі чотири-, п’ятизіркові готелі обладнані басейнами. Майже всі рекреаційні заклади, незалежно від їх класу мають більярдні кімнати, столи для настільного тенісу, кімнати для настільних спортивних ігор. Щоб урізноманітнити настільні ігри пропонується перенести їх на майданчики просто неба і збільшити ігровий реквізит (фігури – інколи до 1,5-метрових розмірів). У цій ситуації рекреант рухається, переносячи фігури з місця на місце і в той же час тренує інтелект.

Крім того рекреаційні спортивні комплекси можуть мати майданчики для бадмінтону, міні-гольфу, сквошу, городків, боулінгу тощо. Доповнюють комплекс приміщення для аеробіки та шейпінгу, дитячі спортивні клуби, гімнастичні і тренажерні зали. Для ефективного функціонування спортивного комплексу передбачається відповідна прокатна база.

Як приклад формування спортивної бази готелю може послужити чотиризірковий курортний готель "Damina Sultan Beach". Він розташований на березі Середземного моря в м. Хаммамет, що в Тунісі. До послуг туристів готель пропонує тенісний корт, столи для пінг-понгу, баскетбольний і волейбольний майданчики, поле для верхової їзди, полігон для стрільби з луку, міні-гольф. За 6 км від готелю розташовано поле для гольфу на 18 лунок.

Прокатна база готелю дозволяє займатися водними видами спорту – серфінгом, дайвінгом, снорклінгом, катанням на човнах.

Україна поки що не має подібних спортивно-рекреаційних комплексів, хоча тенденція до покращення справ у цій сфері є.

Так, санаторії "Женева" і "Карпати", що в Трускавці, пропонують своїм гостям різноманітне спортивне "меню" з плавання, настільного тенісу, більярду, тренажерних залів. "Карпати" має універсальний спортивний зал розміром 36×18, а "Женева" – відкритий 25-метровий басейн з підігрівом.

Щоправда ефективність роботи цих центрів недостатньо висока.

Наявність відповідної матеріальної бази – це важливий чинник спортивної анімації. Але справжньою рушійною силою анімаційної діяльності є професійно підготовлені кадри. Команда спорт-аніматорів, як правило, складається зі спеціалістів командно-ігрових видів спорту, плав-аніматорів, інструкторів з аеробіки і шейпінгу. Якщо дозволяє матеріальна база, у штаті спорт-аніматорів можуть бути інструктори з гри в гольф, теніс, бадмінтон, більярд тощо. Очолює команду капітан-аніматор, який у свою чергу підпорядковується шеф-аніматору рекреаційного підприємства.

Специфіка роботи спорт-аніматорів полягає в тому, що вони не лише інструктори зі свого виду спорту, а й організатори анімаційно-ігрових дій, активізацій, спортивно-розважальних видовищ і змагань. Їх завдання – не чекати рекреантів у певних місцях для занять спортом, а "йти в народ" і активізувати його, залучаючи до спортивної діяльності. Так, рекреант біля басейну може годинами лежати на тапчані, а може взяти участь у змаганнях на швидкість або синхронність плавання, дальність пірнань, з підводного орієнтування (аніматор непомітно кидає приз на дно басейну, а потім пропонує відпочиваючим його знайти). Популярними видами спортивно-водної анімації є змагання між товстунами, що намагаються здійняти якомога більше бризок під час пірнання з 3-метрового трампліну, або гумористичні турніри між закоханими під назвою "найдовший поцілунок під водою".

Активізують відпочинок біля басейну водна аеробіка і водне поло, причому поло може бути з елементами аквабуфонади.

Пляжна спорт-анімація передбачає залучення рекреантів до пляжних турнірів з футболу, волейболу, бадмінтону, кидання тарілок.

Більярдний клуб теж потребує спеціаліста-організатора змагань між відпочиваючими з цього демократичного виду спорту і розваг.

Спортивна анімація передбачає активізацію рекреантів на всіх спортивних майданчиках і в клубах (у тому числі і шахово-шашковому). Подібні "агони" повинні забезпечуватися необхідним реквізитом і призами для переможців.

Апогеєм спортивного життя туристично-рекреаційного центру може стати місцева "Олімпіада" з усіх можливих видів спорту як серед команд корпусів, поверхів, палуб, курортних вулиць, дитячих загонів, так і серед їх кращих представників-одиночників.

В імпровізованих театралізованих церемоніях відкриття і закриття міні-олімпіад беруть участь не лише спорт-аніматори, а й аніматори-актори, музиканти-"ігровики".

Дата добавления: 2014-01-11