Собівартість продукції, товарів, робіт, полуг

Класифікація витрат за рівнем регульованості

Повністю регульовані витрати виникають перш за все в сферах виробництва і розподілу продукції.

Довільні витрати мають місце в основному в НДДКР (науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт), маркетингу та обслуговуванні клієнтів.

Слаборегульовані (задані) витрати виникають у всіх функціональних областях.

Порівняння повністю регульованих і довільних витрат

Параметри порівняння	Повністю регульовані витрати	Довільні витрати
Ресурси	Матеріальні й трудові ресурси	Трудові ресурси
Технології	- Стандартний, добре вивчений процес - Висока повторюва­ність операцій	- «Чорний ящик» (не­повна інформація про процес) - Нестандартний, непо­вторюваний процес
Основний результат	- Продукція або кіль­кісно вимірювані послуги - Легко виміряти ве­личину - Легко перевірити якість	- Інформація - Важко виміряти ве­личину - Важко перевірити якість
Рівень невиз­наченості	Середній або невели­кий	Високий

Рівень регульованості витрат буде різним в залежності від таких умов:

- тривалості періоду часу (в довгостроковому періоді з’являється можливість впливати на ті витрати, які в короткостроковому періоді вважаються заданими);

- повноважень особи, яка приймає рішення (витрати, які є заданими на рівні начальника цеху, можуть виявитися регульованими на рівні директора підприємства).

У зв’язку з цим класифікація витрат за рівнем урегульованості використовується у поєднанні з поділом на центри відповідальності.

Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.

Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства.

Собівартість продукції (робіт, послуг)— це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат.

Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він:

— комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва;

— є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;

— є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);

— є базою для визначення прибутку підприємства.

Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому.

Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).

До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:

— витрати на підготовку і освоєння виробництва;

— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;

—витрати по обслуговуванню виробничого процесу, забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

—витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

—відрахування на соціальні заходи;

—витрати по управлінню виробництвом тощо.

Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку.

Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:

— технологічна — включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;

‑ виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;

—маржинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;

—фабрично-заводська — собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;

—повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;

—індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;

—середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.

Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.

Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію.

За ознакою часу собівартість поділяється на планову (нормативну) і фактичну. Для розрахунку планової (нормативної) собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Дата добавления: 2014-01-11