Методи самопереконання

МЕТОДИ САМОКОНТРОЛЮ ТА САМОСТИМУЛЮВАННЯ

МЕТОДИ КЕРУВАННЯМ ВЛАСНИМ ПОВОДЖЕННЯМ

ПЛАН

1. САМОПІЗНАННЯ ЯК МЕТОД РОБОТИ НАД СОБОЮ

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Видавницький центр «Академія», 2003. – 576 с.

2. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Краткий психологический словарь: Личность, образование, самообразование, профессия. – Мн.: «ХЭЛТОН», 1998. – 399 с.

3. Кочетов А.И. Педагогические основы самовоспитания. М.: «Знание», 1974.- 64 с.

4. Кузьмінський А.І., Вовк Л.П., Омеляненко В.Л. Педагогіка: завдання, ситуації: Практикум. – К.: Знання – Прес, 2003.- 429 с.

5. Мазуха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навчальний посібник.- Київ, Центр навчальної літератури, 2005.- 232 с.

6. Педагогика: Учебн. пособие для учащихся пед. уч-щ по спец. № 2009 «Муз. воспитание» / Л.Р.Болотина, С.П. Баранов, Л.Г.Семушина и др.; Под ред. Л.Р.Болотиной и др. – М.: Просвещение, 1987. – 288 с.

7. Трихін І.О. Шпак О.Т. Основи шкільного виховання: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004 – 368 с.

8. Фіцула М.М. Пед-ка: Навчальний посібник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене. К.: «Академвидав», 2005

9. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник.- К.: Либідь, 2003.- 560с.

1.САМОПІЗНАННЯ ЯК МЕТОД РОБОТИ НАД СОБОЮ

Методи самовиховання — це сукупність прийомів і способів педагогічного впливу вихованця на самого себе з метою формування й розвитку бажаних і необхідних особистісних яко­стей та усунення негативних.

Робота над собою жадає від людини чітких і ясних цілей, твердої організації всього свого життя, постійного вольового зусилля й уміння користуватися методами самовиховання. Звичайне самовиховання починається, з того моменту, коли людина твердо визначив, що він буде робити (ціль) і яким стати, щоб досягти мети (ідеал, образ самого себе в майбутньому). При цьому він повинен добре знати, яким він є в даний момент.

Самовиховання починається із самопізнання. Процес самопізнання неминучий внаслідок самої сутності людини, що повинен знати себе й навколишній світ, щоб його перетворювати. Характер будь-якої діяльності людей визначається в значній мірі поданням про свої сили й здатності.

Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.

Девіз «пізнай самого себе» був викарбуваний на арці Дельфійського храму в V ст. до н. є. в Греції. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували його як необхідність пізнати своє призначення, розкрити свої можливості, передбачити свою поведінку.

Важливу роль виконує самопізнання й у самовихованні, постійно даючи людині інформацію про те, що і як у ньому змінюється, які якості виховуються або розвиваються успішно, які - невдало, повільно. Самопізнання служить також спонукальним поштовхом до початку самовиховання, а коли ціль досягнута, сприяє перемиканню сил людини на нові завдання самовдосконаленні.

Самопізнання включає самоспостереження, порівняння себе з іншими, самокритику, самоаналіз і самооцінку.

Самоспостереження. При самоспостереженні необхідна висока вимогливість до себе. Треба враховувати, що отут можливо завищене подання про свої можливості й здатності, поблажливе відношення до своїх недоліків. Тому результати самоспостереження треба завжди перевіряти, зіставляти з думкою про себе інших людей, порівнювати себе з іншими, рішуче боротися із самозаспокоєнням і самообманом.

Виявляє себе як спостережен­ня індивіда за своїми діями, вчинками, думками, почут­тями. Ґрунтується на загальній спостережливості. З ура­хуванням цього педагог повинен формувати в учнів здат­ність бачити переживання людей (як проявляється горе, радість, задума та ін.), розуміти їх.

Види самоспостереження:

—ретроспективне — відновлення в пам'яті подій, що відбулися. Оскільки повнота враження зберігається 3—4 години, а потім відбувається спотворення пам'яттю пере­житого і почутого, під час самоспостереження слід звер­нути увагу на те, що доведеться згадувати.

—пряме — спостереження подій, що відбуваються. Воно найбільш суб'єктивне, потребує вміння прогнозува­ти діяльність, подію, передбачати перебіг розмови, зустрічі, конфлікту тощо;

—повторне — відновлення подій з метою уточнення, доповнення вражень особистості від своїх дій.

З метою досягнення чіткості в процесі самоспостере­ження використовують самоопитування (відповіді на за­питання: «Що відбулося?», «Коли саме?», «В якій послі­довності розвивалися події?», згадування (порівняння того, що запам'яталось, із нотатками у щоденнику, спогада­ми), самоанкетування. самотестування (відповіді на власні запитання), порівняння (зіставлення сказаного ін­шими із власними спогадами і нотатками), уявне повто­рення того, що відбулося (уявне моделювання ситуації, подібної до тієї, за якої відбулася подія).

Легше з'ясувати й оцінити ті свої риси, які об'єктивно виражені, проявляються в конкретних результатах (наприклад, охайність людини свідчить про його охайність). Сутужніше по зовнішніх проявах судити про моральні якості. Наприклад, поруч із мною всі почувають себе просто, але це може свідчити про самі різні мої якості - делікатності, культурі поводження, високої коммунікативності й т.д. Мовчазність може свідчити й про серйозність людини, і про його безпорадність в обговорюваному питанні, про замкнутість або про обережність.

Щоб людина могла адекватно судити про себе, варто включати його в різноманітні види діяльності. Учень, що хоче довідатися себе, зобов'язаний сам шукати собі поле діяльності, активно включатися в усі справи школи, громадських організацій. Поступово він визначить ті види діяльності, у яких досягає успіхів. Це свідчить про якісь якості, здатності, які треба далі розвивати й удосконалювати.

Зіставлення, порівняння себе з іншими значно підвищує адекватність суджень про себе.

Правила порівняння отут такі:

· порівнювати треба не зовнішні дані, а духовний мир людей;

· про іншу людину й про самому себе судити не за словами, а по справах;

· порівнювати себе необхідно не з тими, хто свідомо слабкіше тебе в якомусь відношенні, а хто краще багатьох інших;

· варто перевірити себе в справі, щоб зрівняти з тими, хто для тебе є зразком поводження;

· критерієм порівняння себе з іншими повинна бути насамперед критика товаришів, їхня думка про тебе.

Самокритика. Означає вона процес опрацювання ре­зультатів самоспостереження за допомогою самоаналізу і самооцінки. Дитина не тільки розмірковує, а й критично оцінює себе, своє становище в суспільстві, природі, ко­лективі, в сім'ї, у стосунках з учителями. Критична само­оцінка буває емоційною, недостатньо об'єктивною. В од­них випадках вона взагалі відсутня, в інших переважає комплекс неповноцінності. Діти критично осмислюють свою поведінку та внутрішній світ за допомогою внутріш­нього монологу (інтроверти), задушевної бесіди з друзями (екстраверти). Внаслідок самокритики відбувається набли­ження індивіда до об'єктивної самооцінки

Результати самоспостереження й порівняння дають матеріал для самоаналізу.

Самоаналіз полягає в уявному розчленовуванні свого поводження, здійсненої діяльності, у виділенні в них істотних компонентів, які визначаються сильними або слабкими сторонами особистості. Самоаналіз - це й аналіз своєї діяльності, і аналіз внутрішнього миру, що виявився в цій діяльності. Але це ніяк не пасивне самоспоглядання. Важливо зуміти подивитися на себе очами іншої людини, але не стороннього спостерігача, а лікаря, що ставить діагноз, щоб перемогти слабості й зміцнити здорові сили. Охоплює аналіз власних думок, почут­тів тощо. Він є ефективним методом з'ясування причин-но-наслідкових зв'язків у діях і вчинках. Адже одна і та сама дія може бути результатом різних спонукальних сил (якостей особистості, способу життя, стресового ста­ну). Людина завжди має зосереджуватись на головній причині, яка зумовлює певну поведінку. Прагнення до самоаналізу допомагає особистості орієнтуватись у життєвому середовищі, самостверджуватись, посилює у пове­дінці владу розуму над емоціями, комплексами, інстинк­тами.

Самоаналіз є засобом самоконтролю й розумної організації свого поводження.

При самоаналізі необхідно:

· зіставляти те, що планував, з тим, що вийшло;

· знаходити причини, які породили невідповідності;

· представляти, що можна було б змінити до кращого, якби була можливість повторити зроблене;

· аналізувати свої невдачі, зіставляти їх з аналогічними випадками в минулому й задавати собі питання: «Чи не говорить це про якісь стійкі недоліки моєї волі, характеру, якостей особистості?»;

· визначати, що позитивне досягнуто, що раніше вдавалося здійснити так само добре, про які позитивні якості це говорить, у чи досить повній мері були використані в даній ситуації мої сильні сторони, досвід, здатності.

При цьому варто брати до уваги тільки те, що було і є насправді, не приймати бажане за дійсне, судити про себе насамперед по тому, що досягнуто, що зроблено. Треба мати про вид, що невдачі можуть свідчити й про мої недоліки, і про неправильно поставлені завдання, і про важкі умови роботи.

Самоаналіз повинен завершитися критикою й самокритикою, у результаті якої й народжується самооцінка. Досить адекватна самооцінка - необхідна умова самовиховання й саморегулювання.

Будучи наслідком розумових операцій (аналізу, син­тезу, порівняння), вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, став­лення оточуючих, виявляється в самооцінці.

Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можли­востей, якостей та місця серед інших людей.

Вона є важливим регулятором поведінки. Від само­оцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її само­критичність, самовимогливість, ставлення до своїх успі­хів і невдач. Впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Самооцінка буває правильною (адекватною, коли дум­ка людини про себе збігається з тим, ким вона насправ­ді є) і неправильною (неадекватною, коли людина оцінює себе не об'єктивно, її думки про себе різко розходяться з тим, якою її вважають інші). За ступенем адекватності самооцінка буває об'єктивною, заниженою, завищеною.

Знаючи тип самооцінки, вчитель може її регулюва­ти, а учень набувати навичок саморегуляції. Людина із заниженою самооцінкою відчуває себе нездатною на сер­йозні справи, невдахою, не хоче братися ні за що нове, оскільки боїться, що у неї нічого не вийде. Вона уникає ризику, не вірить в успіх, не намагається щось змінити у своєму житті. Таких людей характеризують занижен­ня почуття власної гідності, боязнь помилок, мрійли­вість про фізичну досконалість. У спілкуванні з інши­ми турбуються про враження, яке вони справляють, бу­вають інколи надмірно балакучими і зарозумілими, інколи пригніченими і несміливими, схильними до самозгубної поведінки (вживання наркотиків, алкоголю). Багато з них нездатні сприймати критику, впадають від неї в розпач.

Людина з високою самооцінкою бачить себе господа­рем становища, вважає себе неповторною особистістю. Вона часто зважається на ризик, тому що прагне насиченого життя, нових знань, вражень, досвіду, що допоможе їй самоствердитись на новому якісному рівні. її важко обра­зити, вибити з рівноваги, збити з обраного шляху. Вона цілеспрямовано і наполегливо йтиме до мети. Знаючи со­бі ціну, вона врівноважено ставиться до чиїхось успіхів. Суперництво особистостей розглядає як засіб для само­розвитку, самомобілізації на вищому рівні, що неминуче забезпечить нові результати. Характерні особливості: впев­неність у своїй винятковості, здатність вчитися на влас­них і чужих помилках, врівноважене сприйняття комплі­ментів і критики, безпосередність у спілкуванні з іншими, відчуття внутрішньої гармонії, турбота про своє фізичне й емоційне здоров′я, духовне зростання.

Способи виявлення самооцінки поділяють на:

— прямі: ранжування учнів класу на основі їх значу­щості (за успішністю, особистісними якостями), визначен­ня учнем свого місця серед однокласників. Правильність самооцінки визначають, зіставляючи результати ранжу­вання й оцінювання вчителя;

— опосередковані: незалежне оцінювання (вчитель або однокласники оцінюють учня за певною шкалою, після цього пропонують йому зробити самооцінку, одержані ре­зультати порівнюють), визначення рівня претензій (роз­кладають картки із завданням різного ступеня складнос­ті — найлегші, середні, найскладніші). Учневі пропону­ють вибрати будь-яке із завдань, виконати його, результати продемонструють рівень претензій і самооцінки.

На основі загальної оцінки своїх позитивних і негативних якостей складається програма самовиховання

Дата добавления: 2014-01-11