Методи керуванням власним поводженням

Будь-яка діяльність учня стає одночасно й, процесом самовиховання, коли вона переслідує свідомо поточні цілі розвитку своїх сил і здатностей, формування себе як особистості. Для цього необхідно свідоме керування власним поводженням. Важливими методами такого керування є самовладання, самонавіяння й самонаказ.

Самовладання - це використання волі для того, щоб володіти своїми почуттями й настроями, утримуватися від небажаних дій або підсилювати, активізувати правильну діяльність у складній ситуації.

Запальність, дратівливість, байдужість - це не тільки моральні, але й вольові недоліки, які нерідко ведуть до конфліктів з навколишнім середовищем, до відчуження й взаємного нерозуміння.

Для вироблення самовладання необхідно вчитися контролювати своє поводження, стримувати безпосередні спонукання й пориви, обмірковувати й обґрунтовувати вчинки.

Треба організувати своє життя так, щоб у ній не було місця безладдю. Режим і чітка організація праці, побуту, відпочинку - важлива умова для виховання в себе самовладання. Такими ж умовами є єдність педагогічних вимог і правильна організація життя колективу.

Самонавіювання як метод самовиховання застосовувалося ще стародавніми греками. Формула самонавіяння, по суті, проста: повинен - хочу - можу - є! Скажемо, запальна людина знає, що він зобов'язаний зберігати спокій. Це перший етап самонавіяння - розуміння необхідності жити й надходити інакше, чим звик. На другому етапі розуміння переростає в бажання стати іншим. Людина уявляє собі, як буде поводитися в тих або інших умовах, як зміниться відношення до нього близьких, рідних, товаришів по роботі, малює радісні перспективи, які його очікують. І тоді необхідність змінитися перетворюється в могутнє завдання собі: «Хочу стати таким!». Починається третій етап самонавіяння - виховання впевненості в собі, переконаності в тім, що можна стати таким, яким хочеться. Людина згадує, як у минулому він уже виходив зі скрутного стану із честю. Він аналізує свої сили, волю, набудовує себе на рішуче: «Дій! Будь іншим!» Наступає останній етап самонавіяння - людина починає поводитися там, начебто він уже став іншим. «Ти ж витримана людина, - говорить він собі у важку хвилину. Подумай, чи коштує через це тріпати нерви собі й іншим! Молодець! От ти вже й взяв себе в руки. А тепер залишилося останнє: що сказати, як прореагувати. Подумай, ти ж розумна людина! Ні, це не годиться. От це, здається, краще. Представимо, що може із цього вийти. Так, все правильно. Дій!» У цьому випадку самонавіяння містить у собі самонаказ.

Оволодіння методом самонавіяння вимагає поступовості, послідовності, спеціального психічного тренування. Наприклад, ранком людина прокинулася, тіло розслаблене, думки течуть повільно, в'януло. Треба починати із приємних думок, послідовно вселяти собі: «Добре лежати так. Прекрасно відпочив. Скільки сил і енергії нагромадилося. З ранку багато можна зробити. А справ на сьогодні в мене багато цікавих. Із чого ж почати? Отже, справа є. Сили є. Енергія в кожній клітинці. Увага! Устати!» Ні секунди після цього лежати в ліжку не можна. Після двох-трьох тижнів подібного тренування людина встає з постелі бадьоро й відразу ж включається в ритм трудового дня.

Такої ж формули самонавіяння можна приготувати для кожної справи. Не слід прибігати до негативних самонавіянь. «Я не дратуюся. - говорити не треба, краще сказати: «Я спокійний»,- тому що слово «дратуюся» сильніше, ніж негативна частка «не». Корисні ради, як опанувати методом самонавіяння, можна знайти в літературі (В. Л. Лев і. Мистецтво бути собою. М., «Знання», 1973; С. В. Гиппиус. Гімнастика почуттів. М., «Мистецтво», 1967; Ю. А. Макаренко. Мудрість почуття. М., «Радянська Росія», 1970; И. Е. Шварц. Вселяння в педагогічному процесі. Перм. Із ПГПИ, 1971).

Самонаказ вимагає розвитий волі. Він полягає в тім, щоб зібрати всі свої сили для виконання ухваленого рішення, змусити себе діяти активно в потрібний момент. Особливо важливий самонаказ у боротьбі з пороками, недоліками, коли вихованець щось собі забороняє робити.

Щоб опанувати технікою самонаказу, треба виробляти волю й розвивати самодисципліну.

Воля необхідна для боротьби за краще в навколишньому світі й у собі самому. Той, хто хоче виховати сильну волю, повинен насамперед доводити до кінця почата справа, не братися за багато справ відразу, зробити скачала одне, потім починати інше; якщо узявся за діло, робити його на совість, якнайкраще; при невдачі не сумувати (не вийшло раз - прийматися знову, не вийшло в другий - приступати в третій; взагалі треба вміти з поразок створювати перемогу, з невдач - успіх); тримати у вузді свої примхи й капризи, працювати над усуненням своїх Пороків і недоліків; утримуватися від спокус.

Дата добавления: 2014-01-11