Ввести вільний ринок зерна і не стримувати природного зростання цін на товари

Ці реформи П. Буагільбер вважав необхідною умовою підйому і підвищення добробуту країни і народу. Тільки таким шляхом можна збільшити прибутки держави - переконував він уряд. Але не маючи з його боку підтримки, він намагається донести ці ідеї до широкого загалу, анонімно видавши в 1695 - 1696 рр. книгу "Детальний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення, або як за один місяць доставити королю всі гроші, яких він потребує, і збагатити все населення".

Перша книга П. Буагільбера залишалась майже непоміченою, незважаючи на появу в ній різкої критики економічної політики меркантилізму, лідером якої на той час був міністр фінансів при королі Людовику XIV Жан Батіст Кольбер. Останній, як зазначалося вище, сприяв державній протекції щодо розширення мережі мануфактур (у тому числі привілейованих королівських мануфактур, яким виділялися урядові субсидії), узаконив положення, що стимулювали експорт французьких товарів при обмеженні ввезення у країну іноземних товарів, обкладення непомірне високими податками товарів сільськогосподарського виробництва, що негативно відбилось як на рівні промислового виробництва, так і національного господарства в цілому.

Пошук шляхів подолання негативних явищ в економіці залишався основним завданням і в наступних творах П. Буагільбера, надрукованих на початку XVIII ст. В них, як і раніше, він продовжував критику меркантилізму, обґрунтовував необхідність реформ, приділяючи найбільше уваги проблемам розвитку сільськогосподарського виробництва, в якому вбачав основу економічного росту і багатства держави. П. Буагільбер оголосив себе "адвокатом сільського господарства" і саме з цих позицій підходив до розгляду економічних питань. Він висловлювався за високі ціни на хліб, які відповідали б інтересам селян і земельних власників, покривали витрати виробництва. Він пропонував необмежене вивезення хліба за кордон і заборону ввезення його з-за кордону. Аналогічний тенденційний підхід зберігався в економічній думці Франції аж до початку другої половини XVIII ст, коли тут процвітав фізіократизм, який закликав надавати вирішального значення у соціально-економічному розвитку суспільства фермерському укладу сільськогосподарського виробництва.

Свій поновлений реформаторський твір під назвою " Звинувачення Франції" П. Буагільбер видав у двох томах у 1707 р. За різку критику на адресу уряду книга була заборонена. Але невгамовний суддя тричі перевидавав її, майже повністю вилучивши випади проти уряду, проте залишивши обгрунтування необхідності проведення реформ. Але ні визнання, ні розуміння своїх ідей з боку міністрів уряду, на що він розраховував, до останніх днів життя так і не знайшов.

Теоретичні досягнення П. Буагільбера. Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної думки і формування ринкових відносин у Франції важко переоцінити. Саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій "французької школи" наукової політичної економії. Він незалежно від У. Петті також дійшов до концепції про те, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а у всій багатоманітності благ і речей.

Другим важливим досягненням П. Буагільбера, як і У. Петті, є обгрунтування трудової теорії вартості, до розуміння якої він прийшов через аналіз механізму мінових відносин між товарами на ринку з урахуванням кількості затраченої праці або робочого часу. Незважаючи на певну недосконалість такої концепції (в її основі лежить витратний принцип), вона для свого часу була, безперечно, прогресивною, оскільки, на відміну від меркантилістської, не виходила з так званої природної ролі грошей при ціноутворенні.

Прагнення знайти закон утворення і зміни цін проходить через усю економічну теорію, починаючи з Арістотеля. П. Буагільбер зробив у цей багатовіковий пошук свій своєрідний внесок. Він підійшов до цього питання з позицій, за словами сучасників, "оптимального ціноутворення". П. Буагільбер писав, що найважливішою умовою економічної рівноваги і прогресу є пропорційні, або нормальні ціни.

Що це за ціни? Передусім - це ціни, що забезпечують у середньому в кожній галузі покриття витрат виробництва і певний прибуток, чистий доход. Потім, це ціни, при яких буде підтримуватися стійкий споживчий попит. Нарешті, це такі ціни, при яких гроші "знають своє місце", обслуговують платіжний обіг і не набувають тиранічної влади над людьми.

Розуміння закону цін, тобто по суті - закону вартості як виразу пропорційності народного господарства - було цілком новою і сміливою думкою. З цим пов'язані інші основні теоретичні ідеї П. Буагільбера.

Він зробив спробу дізнатися, за яких умов обмін здійснюватиметься на справедливих засадах. П. Буагільбер вважав, що за допомогою вільної конкуренції встановлюються правильні пропорції у розподілі праці між різними галузями виробництва. Він розрізняв "істинну вартість ", в основі якої лежить кількість затраченої праці, і ринкову ціну, яка відхиляється від цієї вартості внаслідок обігу грошей, що опосередковують обмін товарів. Отже, гроші є причиною того, що товари обмінюються не за "істинною вартістю". Тому він пропонує замінити метал у ролі грошей паперовими грішми, сподіваючись таким чином повернутися до справедливого обміну. Він був єдиний серед усіх представників наукової політичної економії, хто вважав можливим і необхідним скасування грошей, які порушуюють, на його думку, обмін товару за "істинною вартістю". Будучи "всезагальним податком", гроші, за його словами, "оголошують війну всьому роду людському".

Більше як через 100 років ідею протиставлення товару і грошей розвинув у своїх працях французький економіст-соціолог П. Ж. Прудон. Зберігаючи товарне виробництво і обмін, він намагався замінити гроші звичайними папірцями, на яких була б зазначена кількість затраченої праці, або так званими робочими грошима.

Разом з тим, багато в чому справедливо засуджуючи меркантилізм, П. Буагільбер умисне абсолютизував роль сільського господарства в економічному рості країни, недооцінював роль грошей як товарів, заперечував їх реальне значення у примноженні майнового багатства промисловості і торгівлі. Ідеї П. Буагільбера далі розвинули фізіократи.

Отже, найголовнішими ідеями економічної системи Буагільбера є:

1. Основна умова рівноваги і прогресу - так звані нормальні ціни, тобто ціни, які задовольняють такі умови:

• забезпечують кожній галузі покриття витрат виробництва і деякий прибуток;

• забезпечують безперебійний процес реалізації товару і підтримують стійкий попит;

• за яких "гроші знають своє місце".

2. Принцип свободи торгівлі і підприємництва "1аіssez faire" (лессе фер). На думку Буагільбера, "треба лише дозволити діяти природі...". Проте він не заперечував економічних функцій держави.

Така система поглядів для того часу була новою і досить сміливою.

2. Фізіократи. Економічні погляди і "Економічна таблиця" Кене

Слово "економіст" для позначення вченого-дослідника еконо­мічних питань почало використовуватися в середині XVIII ст. Еко­номістами називала себе група мислителів Франції, що згуртувалася навколо доктора Кене, зокрема, Мірабо, Нємур, Ларів'єр та близькі до них за своїми поглядами Гурне і Тюрго. Всі вони розвинули нову теорію під назвою фізіократія (від грец. - влада природи), назву для якої придумав Дюпон.

Першим фізіократом можна назвати Річарда Кантільйона (1680-1734). Єдина його праця: "Дослідження про природу торгівлі взагалі". Його ідеї заклали фундамент фізіократії і були розвинуті згодом Кене та Смітом. Одним із засновників школи фізіократії є Вепсан де Гурне (1712-1759), основні погляди якого викладені у статті пам'яті Тюрго. Встановлено, що його ідеї вплинули на Кене.

Фізіократи критично ставилися до меркантилістів та політики Кольбера, які перешкоджали вільній торгівлі і свободі підприєм­ництва. Період первісного нагромадження капіталу закінчився, а тому відбувся поворот до вивчення сфери виробництва. На думку фізіократів, багатство нації залежить від рівня розвитку землеробст­ва. Звідси випливає концепція чистого продукту, яка має центральне значення в поглядах фізіократів. Чистий продукт, тобто надлишок над витратами виробництва, є даром природи, а отримати його можна, лише приклавши працю до землі. Решта галузей лише пере­робляють те, що створене землею, враховуючи й корисні копалини.

Кене писав, що "багатство, яке створюється промисловою пра­цею, виникає за допомогою доходів, що їх дає земля, і є багатством безплідним, яке відтворюється тільки за допомогою доходів від земельних угідь".

Суспільство, на думку фізіократів, являє собою природне явище, розвиток якого відбувається відповідно до законів природ­ного руху, встановленого Богом.

Фізіократи поділяли суспільство на три класи:

1. Продуктивний клас, який створює чистий продукт - працівники землеробства.

2. Клас землевласників, які отримують ренту, король і церква.

3. Безплідний клас (усі решта).

Фізіократи вперше розмежували капітал на основний і оборотний. Основний капітал (початкові аван си) містив витрати на сільськогосподарську техніку, будівлі, робочу худобу. Оборотний капітал (щорічні аванси) - це витрати на насіння і заробітну плату. Щорічні аванси входили до витрат виробництва повністю, а початкові - частинами. Цей поділ є великою заслугою фізіократів.

Дата добавления: 2014-01-11