Українська церква в гетьманську добу

Найважливішу, організуючу роль в українській культурі цього періоду продовжує відігравати Церква, що консолідує духовний пошук суспільства, виробляє його світогляд і ідеали, опікується мистецтвами й сприяє розвиткові науки. У досліджуваний період Церкві випадає стати і берегинею національної спадщини, розвивати споконвічні начала народної культури, охороняти її самобутність.

Однак Церква в Україні в цю пору переживала непрості часи. По-перше, під ударами турків упала в XV ст. Візантія — оплот православ'я. Православна церква України продовжувала залишатися під владою константинопольського патріарха, але виявилася через занепад грецької церкви у важких умовах; розвиток церковної культури тут сповільнився.

По-друге, майже всі українські єпископи звернули свої погляди до Риму як до останньої надії зберегти християнство і залишитися в лоні Європи. Внаслідок цього виникає союз двох Церков — унія, або греко-католицька церква (1596 р.). Вона догматично й адміністративно приймає владу римського папи, але зберігає православну обрядовість. Унія була компромісом не лише з Римом, але і з Польщею, бо припинялися гоніння на візантійський обряд. У відповідь на звинувачення в «ополяченні» уніатська церква інтенсивно розвиває національні українські начала в культурі, стає охоронницею цієї спадщини. Замість сліпого наслідування греків приходить широке використання національної традиції у музиці, живописі, проповіді тощо.

Православ'я в Україні виявилося у важкому стані, не стало своїх єпископів, без яких Церкву не можливо уявити. А польська влада забороняла призначати нових православних князів Церкви. Лише таємна посвята ряду єпископів в 1620 р. єрусалимським патріархом, що відвідав Україну, вдихнула життя в майже загасле українське православ'я тієї пори.

Водночас ця ситуація стимулювала релігійно-духовне вільнодумство і церковну полеміку. Як відомо, розвиток друкарства сприяв виданню Біблії різними мовами, це своєї черги призвело до Реформації, розколу римської церкви.

Проникали в Україну й ідеї Реформації, лютеранство, кальвінізм і відроджене з небуття аріанство («соціанство», або ж «антитрінітаризм») ‑ вчення, що відхиляло Трійцю. Українці-протестанти на свій лад збагатили національну культуру. Зокрема принцип епохи Реформації — подавати народові Св. Письмо рідною мовою — визначив певну українізацію церковних книжок, які писалися церковнослов'янською мовою (напр., «Пересопницьке Євангеліє»),

Полемічність, що прийшла на зміну колишній однодумності, сприяла розвиткові освіти, відкривала шлях новим віянням у культурі. Ситуація свідчила, при всій її непевності, що Україна є частиною європейського світу, тобто суспільством, де інтенсивно ведеться пошук істини і потроху вимальовується почуття плюралізму. Середньовічна епоха, коли всі поляки були католиками, а всі українці — православними, минула безповоротно. Подібна «конкуренція» пішла саме на користь українському православ'ю (реформи Петра Могили). По цій ситуації, одначе, боляче вдарило приєднання України до Москви після 1654 р. та, зокрема, підпорядкування українського православ'я новоствореному після падіння Візантії Московському патріархату (від часів християнізації українське православ'я безпосередньо підпорядковувалося Константинополю). Досягнення української церковної культури цієї пори — оновлення богословської думки, широке використання стилю бароко в мистецтві та інше викликали у Москві недовіру й підозру. Траплялося, що й палилися українські книжки, як «заражені латинством».

Дата добавления: 2014-01-11