Методологія й методи роботи з конкретними випадками

Соціальна робота в галузі “конкретних випадків” передбачає повагу до таких, якими вони є, визнання за людьми права на конфіденційність, на самовизначення й вираження почуттів.

Методологія й метод “конкретного випадку” в соціальній роботі може бути визначений як динамічна взаємодія установок і емоцій між працівником з конкретними випадками і клієнтом з метою допомогти клієнту досягти своєї кращої пристосовності до навколишнього середовища.

Тут необхідно володіти таким категоріальним апаратом:

«Конкретний випадок» – окрема людина або група клієнтів у визначеній ситуації. Тут основна проблема методу – встановлення того, хто є клієнтом. Звідси виникає поняття

«Клієнт» – особистість, з якої соціальний працівник у галузі конкретного випадку встановлює стосунки, взаємодіє і від імені якої він діє.

Серцевинним поняттям роботи з конкретним випадком є повага.

У значенні дієслова “шанувати” словник включає компонент “ставитися з увагою”. Працівник зазначеного напрямку ставиться до кожного клієнта з увагою, шанобливо й нікого не дискримінує за кольором шкіри, приналежністю до певного класу, соціальної групи тощо. Проте соціальні працівники беруть до уваги всі можливі відмінності, оцінюючи те, як спланувати роботу з клієнтом, щоб найкращим способом його задовольнити.

Ефективність “задоволення” залежить від дотримання семи принципів-понять відносин роботи з конкретним випадком. Це індивідуалізація, конфіденційність, прийняття, порядне ставлення, контрольоване емоційне залучення, цілеспрямоване вираження почуттів і самовизначення клієнта.

«Індивідуалізація» – визнання того факту, що людські істоти об'єднані тим, що всі вони мають внутрішню гідність і гордість, але всі різні за своїми унікальними рисами особистості й ситуаціями. У цьому значенні працівники з конкретними випадками повинні уникати багатьох стереотипів і ярликів. Визнаючи, наприклад, що всі жінки поділяють загальну історію їхньої дискримінації, вони також повинні розуміти, що кожна жінка має свій власний досвід і сприйняття дискримінації.

«Конфіденційність» – основне правило збереження приватної інформації працівника з конкретними випадками. Основні правила розголошення інформації такі: клієнту повинні говорити, що підлягає розголошенню, коли, як і чому; розголошення поширюється тільки на тих людей, котрим це необхідно знати; розголошується тільки суттєва інформація.

«Прийняття» – здатність працівника з конкретними випадками зберігати повагу до клієнтів, незважаючи на їхні негативні установки й поведінку, терпиме розуміння й визнання реальних почуттів клієнта, навіть якщо працівник не може їх дійсно розділяти. Воно виявляється в теплоті і співпереживанні.

«Співпереживання» – це спроможність розуміти світ іншої людини й відображати це розуміння, активно слухаючи й виявляючи чуйність.

«Порядне ставлення» – вивчення й оцінка моральних якостей і потенціалу клієнта, що не суперечить закону і служить для задоволення його потреб.

«Ефективний вияв почуттів» – поняття, що об'єднує разом такі два принципи: “цілеспрямоване вираження почуттів” і “контрольоване емоційне залучення”. Перше пов'язане з порядним ставленням у тому плані, що клієнти мають право говорити про свої почуття й виявляти їх, у тому числі й негативні, без осуду працівником; друге – працівник повинен виявляти такт стосовно почуттів клієнта, намагатися зрозуміти їх і цілеспрямовано, адекватно реагувати на них.

“Самовизначення клієнта” – це повага бажання, права, спроможності клієнта до самопізнання й відповідальності за свої власні дії.

Існують і інші методологічні підстави й методи соціальної роботи на Заході, що знаходяться на тому чи іншому ступені становлення й розробки.

Дата добавления: 2014-01-11