Виготовлення внутрішньої інформації

Вища

Вища освіта є тією ланкою, яка не лише сприяє підготовці висококваліфікованих фахівців, підвищенню продуктивності праці, а й Наповненню їх змістовності. Здебільшого працівники з високим рівнем освітньої підготовки здатні до інтелектуальної праці, яка потребує стандартного підходу до вирішення поставлених завдань. Особи з вищою освітою, як Правило, не прості виконавці, а новатори, генератори ідей. Саме праця цієї категорії економічно активного населення суттєво впливає на темпи соціально-економічного розвитку як конкретного підприємництва, так і держави в цілому.

Фахівці Світового банку стверджують, що продовження тривалості навчання всього на один рік забезпечує зростання валового суспільного продукту майже на 10%

Разом із тим сьогодні вітчизняна економіка не потребує такої кількості випускників вищої школи, яку маємо. Після того, як держава майже вийшла із сфери професійної підготовки, система вищої освіти практично втратила зв'язок замовником підготовки фахівців з вищою освітою - ринком праці самостійно оцінює свою ефективність. Зосередивши увагу на "зароблянні грошей", вища освіта стає все більше неадекватною часу, виробництву, технічним технологіям, способу життя.

Останнє зумовлено і тим, що гроші за навчання платять одні (студенти, держава), а ефект отримують інші (роботодавці). Підготовка кадрів здійснюється практично без бізнесу, незважаючи на те, що в Україні формується бізнес-суспільство. І саме воно має стати головним експертом якості освіти, активно брати участь у розробці перспектив її розвитку. Останні пов'язані перш за все з приєднанням України де Болонського процесу у травні 2005 року.

Тому МОН України ключової ваги надає вирішенню комплексу питань розвитку системи "дошкільний заклад - загальноосвітня школа - вищий навчальний заклад", а також переходу вищої освіти на якісно новий рівень в умовах реалізації завдань Болонського процесу.

У 2007/08 н.р. майже 60% студентів - першокурсників навчаються за кошти державного бюджету. Збільшення цього показника уможливило зростання ВВП і бюджетних відрахувань на освіту.

Стан вищої освіти в Україні протягом останніх 15 років викликає помітний інтерес громадськості. Нині вища освіта - це формування сьогоднішньої і майбутньої еліти країни, системи відтворення кадрового потенціалу.

ринок праці перенасичений випускниками вищих навчальних закладів. Це знижує ефективність підготовки кадрів, призводить до небажаних наслідків; наразі відзначається надлишок на ринку праці фахівців найбільш "вигідних" для вищих навчальних закладів і популярних, широко розрекламованих спеціальностей - таких як юрист, економіст, менеджер, маркетолог. А це означає, що спостерігається дисбаланс між підготовкою спеціалістів і потребами економіки. Причиною цього є невідповідність масштабів і структури підготовки кадрів з реальною потребою У ^ниХ' негнучкість вищої освіти. Водночас на це впливає і відсутність останнім часом професійної орієнтації серед молоді, іцо призводить до невпевненості молоди* людей у виборі професій.

Це ненормальне явище. Як результат - великий попит на ринку праш на робітничі професії з освітою, що зумовлює невиправдано завищені зарплати таким працівникам. Міграція ж робітників масових професій суттєво знижується через нерозвиненість ринка житла.

Збільшення чисельності студентів в умовах падіння виробництва - це свого роду відомий прийом стерилізації надлишкової робочої сили серед молоді. Саме таким чином скористались у США після Другої світової війни, коли ті, хто повернулись із фронту, побачили, що їх робочі місця зайняті жінками. Практично в усіх європейських країнах нині навчання триває 18 років (школа + університет).

Однак в Україні не спостерігається надлишок робочої сили, скоріше навпаки. З кожним роком кількість населення працездатного віку зменшується. Людський капітал стає головним дефіцитним ресурсом країни та основою її економічного зростання.

Негативна демографічна ситуація поглиблюється і тим, що підготовка спеціалістів у більшості ВНЗ не відповідає потребам економіки ні за якістю, ні за кількістю. Іншими словами у роботі вищої школи спостерігається невідповідність випускників вимогам роботодавців як за кваліфікацією, так і чисельністю підготовлених спеціалістів. Випускники вищих навчальних закладів України не витримують конкуренції з випускниками ВНЗ західних країн.

Зарубіжні ВНЗ конкурують з українськими за більш здібну молодь, а підготовка українських абітурієнтів за рубежем сприяє в першу чергу відтоку мізків.

Вітчизняна вища освіта, на жаль, є негнучкою, не задовольняє нинішні потреби і не здатна відповідати змінам у структурі економіки. В такій ситуації на перший план виходить створення гнучкої та ефективної системи освіти в Цілому і вищої зокрема. Освіта - це ключ до економічного зростання. За останні десятиріччя більшість Нобелівських премій з економіки отримано саме за розробки, присвячені впливу освіти на економічне зростання. Якщо система освіти гнучко реагує на ринок праці, то вона сама здатна впливати і на його кількісний та якісний рівень економічного зростання.

Поліпшення ситуації на ринку праці неможливе без зміни структури підготовки кадрів і підвищення якості підготовки. Тобто подальше економічне зростання України пов'язано з якісними змінами у підготовці робочої сили та спеціалістів.

Однак незважаючи на наявність реального попиту на спеціалістів технічного профілю, кількість бажаючих не зростає. Контингент студентів технічних факультетів формується за залишковим принципом - із тих, як правило, хто не поступив на більш престижні спеціальності. Така ж картина характерна і для педагогічних ВНЗ. Звідси можна зробити висновок, що в багатьох випадках ринок не здатний сам по собі забезпечити баланс між попитом і підготовкою спеціалістів різних професій.

Подоланню цієї проблеми має сприяти перш за все відродження системи професійної орієнтації учнівської молоді. Такий підхід повинен забезпечити усвідомлений вибір майбутньої спеціальності з урахуванням бажання, власних здібностей і можливостей у подальшому працевлаштуватись. Більшість студентів дуже слабко орієнтуються в майбутній спеціальності. Це свідчить про те, що нині практично відсутня профорієнтаційна діяльність.

Профорієнтаційна робота повинна здійснюватись з урахуванням прогнозу потреби спеціалістів тих чи інших спеціальностей. Проте такі прогнози як на рівні держави, так і окремих регіонів практично відсутні. Це підтверджує і той факт, що менше половини випускників ВНЗ працевлаштовуюгься відповідно до отриманої фахової підготовки.

Для поліпшення якості підготовки кадрів важливим є використання потенційних можливостей Інтернету, який відкриває нові перспективи вдосконалення освітньої системи і дозволяє по-новому підійти до розв'язання таких проблем, як:

· забезпечення викладачів і студентів (слухачів) відкритим і зручним Доступом до інформації і комунікаційних ресурсів усіх видів. Інформаційно- технологічна база освіти в цілому і вищої, зокрема, не відповідає сучасним ^вимогам і потребам студентів;

· розв'язання проблем інтерактивного спілкування при взаємодії викладача ¹ Учня, студента і викладача, окремого учня та навчальної групи;

· здійснення постійного контролю за ступенем засвоєння навчального матеріалу;

· розвиток в учнів навиків самостійного навчання;

· створення умов для розвитку інтелектуальних здібностей студентів і творчої праці викладачів;

· забезпечення варіативного навчання шляхом моделювання матеріалів навчальних курсів;

· використання індивідуальних освітніх програм;

· розширення змісту навчання стосовно конкретної професійної діяльності;

· інтегрування вітчизняної і зарубіжної системи освіти, з наданням учням можливості отримання освіти як в Україні, так і за рубежем;

· можливість навчання незалежно від віку, кваліфікації, стану здоров'я, умов праці, віддаленості від центру навчання тощо.

Остання зумовлена впровадженням науково-технічного прогресу, необхідністю "доучування" випускників. Ще в радянські часи, коли говорили, Що наша освіта є найкращою у світі, популярна була фраза "забудьте, чому Вас учили". Сьогодні вона стала особливо актуальною. Випускників ВНЗ доводиться перенавчати. За даними російських фахівців, на "допідготовку" нового співробітника затрати становлять 40% вартості підготовки спеціаліста, тоді як у країнах, скажімо, Західної Європи цей показник не перевищує 15% [227, с.79]. ца основі формальної базується безперервна освіта (рис. 7.41).

Рисунок 7.41. Складові елементи безперервної освіти

Безперервна освіта позитивно впливає як на інтелектуальний потенціал суспільства, так і на результативність виробництва. Безперервна освіта, скажімо, на виробництві включає насамперед навчання по підвищенню кваліфікації. Скажімо, на багатьох великих зарубіжних підприємствах функціонують вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку фахівців, надають послуги з підвищення кваліфікації власними силами.

Перспективна розвитку вищої освіти в Україні - це університетові комплекси. Вони можуть функціонувати як на галузевому, так і регіональному рівнях. Створення таких центрів посилить їх наукових потенціал, навчальну складову, підвищить економічну їх ефективність за рахунок об'єднання та професійного управління. Університетські комплекси можуть функціонувати на основі організаційної, навчально-методичної, наукової та інформаційної взаємодії між усіма елементами, що увійшли до складу структури.

Нині у світі діє три типи університетських комплексів:

• перший - університетський комплекс, що включає університет (єдина юридична особа), створений шляхом інтеграції різних освітніх, наукових, конструкторських, технологічних, виробничих, інноваційних соціальних та інших закладів й організацій як структурних підрозділів університетів. Структурними підрозділами можуть бути заклади, яким надано повноваження юридичної особи (за договором). Входження освітніх, наукових, конструкторських, технологічних, виробничих, соціальних та інших закладів й організацій у склад університетського комплексу в якості структурних підрозділів здійснюється за рішенням уряду;

• другий — університетський комплекс (регіональний, міжрегіональний, галузевий) як асоціація освітніх, наукових, інноваційних, виробничих, соціальних та інших закладів й організацій різного профілю, відомчої приналежності і форм власності, є некомерційною організацією з правами юридичної особи. Університетський комплекс-асоціація створюється її членами шляхом узгодження з регіональними органами управління в добровільному порядку. Члени асоціації зберігають самостійність і права юридичної особи. Можлива передача членами асоціації частини своїх повноважень університетському комплексу з дозволу відповідних регіональних і місцевих органів управління, в підпорядкуванні яких вони перебувають. При цьому ліцензія і свідоцтво про державну акредитацію видається вищому навчальному закладу - члену асоціації за рішенням Ради асоціації:

• третій - асоціація - університетський освітній комплекс, що не статусу юридичної особи, в якому університет відіграє роль центру навчально- етодичного забезпечення освітніх закладів, що реалізують програми різних рівнів незалежно від профілю, відомчої підпорядкованості та форм власності. Всі освітні заклади та організації входять до складу освітнього університетського комплексу, зберігають свою самостійність і статус юридичної особи. їх відносини з університетом здійснюються на основі договорів про спільну діяльність.

Переваги університетських комплексів полягають у тому, що в них можна

успішно вирішувати завдання підготовки кадрів і виконувати масштабні наукові проекти.

План

1. Публіцистика як серцевина, стрижень журналістики.

2. Об’єкт і предмет публіцистики.

3. Виявлення проблемної ситуації в публіцистиці.

4. Вимисел у публіцистиці.

5. Головні елементи структури публіцистичного твору: оповідач, публіцистична ідея, публіцистичний конфлікт.

Дата добавления: 2014-01-11