Голод 1921-1923 pp

Внутрішнє становище.

УСРР у роки нової економічної політики (1921-1928 pp.).

Україна у міжвоєнний період 1921-1939 рр.

Перехід до мирного будівництва. Міжнародне становище. У березні 1921 р. Україна і Росія уклали Ризький мир з Польщею. Державним кордоном було визнано лінію фактичного розмежування військових сил.

Навесні 1922 р. в італійському місті Генуя відбулася конференція глав урядів європейських держав для врегулювання післявоєнних фінансово-економічних проблем. Делегація радянської Росії, у складі якої був X. Раковський, під час роботи конференції уклала в Рапалло сепаратну угоду з Німеччиною.

Узимку 1922-1923 pp. Україна, Росія і Грузія у складі єдиної делегації брали участь у роботі Лозаннської конференції з питань роботи чорноморських проток. Велика Британія домоглася прийняття несприятливого для радянських республік рішення про відкриття проток для військових кораблів нечорноморських держав.

Воєнні дії, що точилися майже безперервно протягом семи років, завдали величезної шкоди народному господарству України. За цей період найбільше постраждала важка промисловість. Працювала лише одна доменна піч – на Петровському заводі в Єнакієвому. Кількість робітників у промисловості скоротилася наполовину. Щоб урятуватися від безробіття і голоду, робітники залишали міста.

Примусове вилучення продовольства методом розкладки руйнувало сільське господарство. За таких умов селяни починали сіяти лише для себе, і жителі міст опинилися під загрозою голоду. Коли припинилися воєнні дії, селяни запротестували проти вилучення продовольства і заборони торгівлі. Навесні 1921 р. продрозкладку виконали менш як на 40 відсотків. Створити державний хлібний фонд у запланованих розмірах не вдалося.

Робітничі й червоноармійські загони, які вилучали хліб, наштовхувалися на збройний опір селянства. Радянська влада розглядала його як «куркульський» бандитизм. Боротьбу з ним очолили прославлені у громадянській війні воєначальники – В. Блюхер, П. Дибенко, Г. Котовський, О. Пархоменко.

З весни 1921 р. становище у південних губерніях України, на Північному Кавказі і в Поволжі погіршувалося через відсутність опадів. Насувалася страшна посуха. Саме тому опір селян вилученню хліба державою був настільки сильним.

Восени виявилося, що в південних губерніях селяни не зібрали й посіяного. У більшості місцевостей Правобережної і Лівобережної України врожай видався непоганим, незважаючи на те, що через продрозкладку посівні площі було скорочено. Голоду на півдні можна було запобігти, перерозподіливши надлишки. Однак керівництво РКП(б) вирішило взяти максимум хліба в Україні для постачання «червоних столиць» — Москви і Петрограда.

Україна формально була незалежною країною. Допомога хлібом сусідній державі виглядала б дивно, якби стало відомо, що в республіці голод. Тому Кремль заборонив поширювати інформацію про голод у південних губерніях. Було утворено комітети по боротьбі з голодом, проте вони опікувалися біженцями з Поволжя та інших регіонів Росії, які опинилися в Україні.

Інформаційну блокаду було знято тільки на початку 1922 p., щоб негайно укласти угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА). Це була неурядова організація, створена в США для надання допомоги потерпілим у Першій світовій війні. Радянська Росія уклала з нею угоду ще в серпні 1921 p., а тому мала можливість використовувати для рятування своїх голодуючих ті матеріальні ресурси, що були нагромаджені для американської армії в Європі під час світової війни.

Ефективна допомога АРА і врожай 1922 р. сприяли припиненню масової смертності від голоду. Однак у спустошених південних губерніях зібрали зовсім небагато хліба. Як і раніше, вони потребували допомоги. Незважаючи на це, з України було вивезено 13,5 млн. пудів зерна нового врожаю. Водночас із серпня 1922 р. до січня 1923 р. на експорт було вивезено ще 9 млн. пудів зерна. Через це голод на півдні України тривав до літа 1923 р.

Дата добавления: 2014-01-15