Утворення Союзу РСР і Україна

«Договірна федерація». Україна була приєднана до радянської Росії під час громадянської війни за допомогою збройної сили. У ній розбудовувалася система військової і цивільної влади, яка нічим не відрізнялася від російської. Республіка була визнана незалежною, хоча її кордони позначалися лише на географічній карті. Поява національної радянської державності з усіма її атрибутами (столиця, органи влади, державна символіка) стала наслідком прагнення більшовиків послабити конфронтацію з визвольним рухом пригноблених народів колишньої Російської імперії.

Декларативні заяви про незалежний статус національних республік аніскільки не перешкоджали більшовикам розбудовувати централізовану державу. В середині 1919 р. РКП(б) домоглася ухвалення в республіканських законодавчих органах постанови про централізоване управління обороною, народним господарством, фінансами, транспортом, поштою і телеграфом. Відповідні управлінські структури в республіках, навіть якщо їх очолювали місцеві народні комісаріати, підпорядковувалися російським народним комісаріатам. Таке підпорядкування дістало назву «воєнно-політичного союзу».

За роки громадянської війни більшовикам вдалося «зібрати» більшу частину колишньої Російської імперії. Незалежність зберігали лише п’ять країн: Фінляндія, Польща, Литва, Латвія та Естонія. Усі інші території створили так звану договірну федерацію під контролем більшовиків. Утворилася дивна країна без назви, що складалася з дев’яти формально незалежних держав – Азербайджану, Білорусії, Бухари, Хорезму, Вірменії, Грузії, Далекосхідної Республіки, Росії і України.

Курс на ліквідацію національної державності. Після громадянської війни деякі працівники центрального компартійно-радянського апарату вважали за потрібне повернутися до губернського адміністративно-територіального поділу. Інші вважали, що незалежні радянські республіки треба зберегти, проте урівняти їх у правах з автономними республіками РСФРР.

У серпні 1922 р. було створено комісію на чолі з В. Куйбишевим для підготовки проекту вдосконалення відносин між радянськими республіками.

Комісія оргбюро ЦК схвалила розроблений Сталіним проект рішення «Про відносини РСФРР з незалежними республіками», яким передбачалося входження республік до Росії на правах автономних. Однак протест X. Раковського змусив Леніна зберегти ілюзію їх незалежності.

Країна без назви переставала існувати. Проте тільки Далекосхідна Республіка зливалася з Росією. Інші держави разом і нарівні з Росією увійшли до нового федеративного утворення.

В країні панувала не відображена в Конституції диктатура партійних вождів. Вони контролювали через парткоми геть усе, починаючи з виборів до радянських органів влади. Симбіоз партійної диктатури з цілком реальною владою радянських органів давав більшовикам можливість будувати державу в будь-яких організаційних формах. За ними ховалася незрима диктатура суворо централізованої партії.

Ніхто не вбачав небезпеки у тому, що створювана держава спиратиметься на цю диктатуру, тобто поставить себе в залежність від існування партії. Слово «Росія» мало зникнути з назви цієї держави, а відтак і з назви партії. Сама Росія ставала однією з республік у державному утворенні, для якого Ленін запропонував назву: Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Було створено конституційну комісію на чолі зі Сталіним. Вона розробила концепцію відносин між урядами створюваного Союзу й урядами колишніх незалежних республік. Утворювалися народні комісаріати трьох типів – злиті, об’єднані й самостійні. Злиті (пізніше названі загальносоюзними) народні комісаріати з «безроздільною владою» мали діяти на всій території Союзу. Об’єднані наркомати відрізнялися від злитих лише тим, що підпорядковані московській колегії республіканські підрозділи зберігали назву народних комісаріатів. Статус самостійних мали тільки шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення.

Комісія прийняла демагогічну норму, яка «врівноважувала» втрату республіками статусу незалежних: кожна з них у будь-який момент могла вийти зі складу Союзу. Ця норма збереглася і в «сталінській» Конституції 1936 p., a відтоді – й у всіх наступних радянських конституціях, її доленосне значення розкрилося лише після перших вільних виборів у союзних республіках у 1990 р.

Утворення СРСР не викликало в суспільстві ніякого резонансу. 30 грудня 1922 р. відбувся І Всесоюзний з’їзд рад. Він затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. У січні 1924 р. II з’їзд рад СРСР затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з’їзд рад схвалив поправки до Конституції УСРР, пристосовані до її статусу союзної республіки.

Конституція УСРР фіксувала зміни, що випливали з фактів утворення в 1924 р. Молдавської АСРР у складі Української СРР і нового адміністративно-територіального поділу республіки. У 1923 р. замість повітів і волостей було утворено округи і райони. В 1925 р. було ліквідовано губернії і встановлено триланкову систему управління (центр – округ – район).

Дата добавления: 2014-01-15