Загальна характеристика нотних видань

План

2. Класифікація нотних видань.

1. З усієї сукупності документів нотні видання виокремлюють за характером знакових засобів фіксації і передання інформації. За цією ознакою нотні видання відносять до ідеографічних документів.

Нотне видання – це вид видання, значну частину обсягу якого займає нотний запис музичного твору. Нотне видання призначене для виконання чи вивчення музичних творів.

Основну частину нотних видань складає запис музичних творів з текстом чи без нього. На відміну від текстових, нотні видання передають інформацію за допомогою спеціальних знаків – нот.

Ноти (латин. nota – письмовий знак) – умовні графічні знаки, призначені для запису музичних звуків. Ноти є елементами нотного письма – системи графічних знаків, що використовують для запису музики, а також самого запису музики. Запис музики за допомогою нот називають нотацією.

Ноти розміщують (пишуть) на п’яти горизонтальних лінійках, які називають нотоносцем, або нотним станом. На лінійках і між лінійками, а також на додаткових лінійках і між ними записують ноти – знаки, що позначають звуки.

Отже, ноти – це умовні графічні знаки, які разом із додатковими позначеннями призначені для запису музики за лінійною нотною системою, тобто на нотному стані (чи нотоносці).

2. За цільовим призначенням всі нотні видання поділяють на три види:

наукові, навчальні, концертні.

Наукової нотні видання призначені для науково-дослідної роботи, проте їх широко використовують і для виконання музичних творів фахівцями і студентами вищих навчальних закладів. Їх виданню передує велика текстологічна робота: твори, що входять до такої збірки, звіряють з автографами та попередніми виданнями для виправлення можливих неточностей, відновлення оригінального нотного тексту, що з максимальною точністю передає творчі задуми композитора. В науковому віданні наводять фрагменти варіантів, що відображають процес роботи автора над твором. Видання забезпечують науковим апаратом: коментарями, списками, покажчиками.

До навчальних нотних видань належать видання «шкіл» гри на різних музичних інструментах, хрестоматій, диктантів, вправ, етюдів, вокалізів, гам, арпеджіо тощо.

Всі видання музичних творів, написаних для виконання перед аудиторією, є концертними. Вони не мають коментарів, не містять наукового апарату, вказівки і пояснення в них торкаються, в основному, виконавської техніки. Окремі вокалізи чи етюди, написані композитором як вправи, іноді набувають самостійного художнього значення, їх і розцінюють не як вправи, а як твори для концертного виконання (наприклад, етюди Ліста, Паганіні, Рахманінова, Шопена). І навпаки, концертні видання можуть бути використані виконавцями та педагогами для відпрацювання технічних прийомів, розвитку швидкості, гнучкості пальців і т. д.

До читацької адреси чи практичного використання всі нотні видання поділяють на такі види:

- для учнів і студентів музичних навчальних закладів (шкіл, училищ, консерваторій);

- для фахівців (педагогів, музикознавців, композиторів, диригентів, виконавців-професіоналів);

- для аматорів (учасників художньої самодіяльності);

За характером виконання музичних творів всі нотні видання поділяють на видання сценічних, інструментальних, вокально-хорових творів, а також змішані видання.

До видань сценічних творів відносять видання музичних творів, призначених для виконання в театрі. Вони є синтетичним жанром мистецтва, що об’єднує драму, музику, танець. Цей жанр включає опери (героїчні, ліричні, комічні тощо) і музичні драми (оперети, балети тощо).

Видання творів інструментальної музики поділяють на:

- видання творів для оркестру (симфонічного, камерного тощо); щодо жанру ці видання подані симфоніями, концертами, поемами, увертюрами, симфонічними картинами, п’єсами-мініатюрами;

- видання камерних творів; до них належать сонати, твори для ансамблів (камерного, естрадного, духового тощо), які у свою чергу поділяють на п’єси для ансамблів різного складу (дуетів, тріо, квартетів та ін.);

- видання творів для окремих інструментів; фортепіано (органу, клавесина), народних інструментів та інструментів симфонічного оркестру; твори можуть бути написані в жанрі фантазій, рапсодій, варіацій, поліфонічних п’єс тощо.

Видання вокально-хорових творів мають такі різновиди:

- видання вокально-симфонічних творів (кантат, ораторій, вокально-симфонічних циклів);

- видання творів для хору чи голосу (народні, професійні, авторські, камерні, вокальні твори, естрадні й масові пісні);

Змішані видання містять музичні твори, різні за жанром і характером виконання. Це авторські, нетематичні і тематичні збірники.

За характером викладання чи запису всі видання музичних творів поділяють на: партитури, оркестрові голоси, дирекціони, клавіри, запис твору для голосу чи інструмента соло, запис творів для голосу із супроводом фортепіано (баяна, гітари).

Партитура (італ. partitura – розподілення, розподіл) – нотний запис багатоголосого музичного твору для оркестру, хору, камерного ансамблю та ін., в якому зведені партії всіх окремих голосів (інструментів). Партія – це частина оркестрового, хорового чи оперного твору, що виконується окремим голосом (співаком чи інструментом). Всі партії партитури подані в певному порядку. Партитури бувають оркестровими, оперними, балетними, камерними, вокально-хоровими.

Музичні твори для оркестру, хору камерного ансамблю тощо можуть бути видані у формі оркестрових голосів (партій), тобто комплексу окремих аркушів або зошитів, що містять партії інструментів, які беруть участь в оркестрі.

Дирекціон (латин. directio – напрям) – перекладення певного музичного твору для оркестру меншого складу, скорочена і спрощена партитура, в якій всі голоси вписані в реальному звучанні (незалежно від ладу інструменту) на 3-4 нотних станах. Це, як правило, додатковий нотний стан над якою-небудь оркестровою партією, що містить основні мелодійні голоси інших партій. Він дозволяє розучувати партію і виконувати твір без диригента. Як дирекціони видають невеликі п’єси для духових чи естрадних оркестрів.

Клавір (нім. klavier – фортепіано) – перекладення партитури будь-якого оригінального сценічного чи вокально-симфонічного твору для співу з супроводом фортепіано чи лише для фортепіано. Запис клавіру завжди має схематичний характер, оскільки акомпануючий інструмент, відтворюючи мелодію, гармонію, не може передати всіх відтінків художніх інтонацій, що є самою сутністю музики.

Запис твору для голосу чи інструменту соло має форму окремо виданої партії. Запис твору у виданнях, призначених для інструменту, що виконує соло з супроводом фортепіано, здійснюють таким чином: на сторінці розташовують нотний рядок з партією сольного інструменту, а під ним – партію супроводу. Крім цього, видання забезпечуються вкладишем з окремим записом партії для інструменту, що виконує соло. Вкладишем користується соліст, а основним виданням – акомпаніатор.

За структурою нотні видання поділяють на моновидання (один закінчений твір) і збірки (ряд творів одного чи кількох авторів). Частину найзначніших творів одного автора, дібраних за певним принципом (хронологія, жанр тощо), об’єднують у вибрані твори. Всі твори одного автора чи їх значну частину об’єднують зазвичай у зібрання творів, де їх розташовують за жанрами, а всередині жанрів у хронологічному порядку – за датами їх написання.

За матеріальною конструкцією всі нотні видання поділяють на блочні і комплексні (прості і складні). Нотні видання виходять однотомними, багатотомними і серіальними виданнями, ноти публікують також як окремі музичні твори у книгах, журналах, газетах тощо.

Блочні нотні видання мають деякі відмінності в оформленні. Багатотомні видання, зібрання творів, моновидання і збірки, що в основному містять партитури і клавіри музичних творів, виходять у палітурках. Велика частина нотних видань виходить в обкладинках, зокрема, невеликі моновидання і збірки.

У формі простих комплектних видань випускають оркестрові голоси, що містять партії окремих інструментів. Складний комплект складається з партитури (виданої в окремій обкладинці як блочне видання) і голосів (тобто окремих зошитів з партіями інструментів, що беруть участь в оркестрі), скріплених у загальний футляр чи суперобкладинку. У формі складного комплекту видаються твори для камерних ансамблів з участю фортепіано, для духових та естрадних оркестрів тощо, а також для різних інструментів з супроводом фортепіано.

Особливо цінним є факсимільні видання. Будучи точним відтворенням автографа композитора, факсиміле дозволяє ознайомитися з його творчою лабораторією, простежити найважливіші етапи роботи автора над твором.

Основними реквізитами нотних видань є:

відомості про автора та інших осіб, які брали участь у створенні видання;

заголовок (назва) видання;

надзаголовочні, підзаголовочні та вихідні дані;

анотація на нотне видання;

комплексний книготорговий індекс-шифр;

знак охорони авторського права;

випускні дані.

Питання для самоперевірки

1. Якими є особливості нотного видання?

2. За якими ознаками класифікують нотні видання?

3. Які є види нотних видань за цільовим призначенням?

4. Які є види нотних видань за характером викладення чи запису музики?

5. Що таке дирекціон, клавір?

6. Які є види нотних видань за читацькою адресою?

Література

1. Кушнаренко Н. М. Документоведение: учеб. для студ. вузов культуры / Н. М. Кушнаренко. – 7-е изд., стер. – К.: Знання, 2006. – 459 с.

2. Христенко В. Є. Техніки авторського друку: офорт, літографія, дереворит та лінорит, шовкотрафаретний друк: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. Є. Христенко; Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. – Х.: Колорит, 2004. – 84 с.

3. Шевченко В. Е. Розмірні характеристики видань: текст лекцій для студ. «Видавн. справа та редагування» з курсу «Художньо-техн. редагування» / В. Е. Шевченко; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т журналістики. – К., 2005. – 76 с.

4. Шевченко В. Е. Роль художника, художнього та технічного редакторів у друкованому виданні: текст лекції для студ. відділення «Видавн. справа та редагування» з курсу «Художньо-техн. редагування» / В. Е. Шевченко; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т журналістики. – К., 2005. – 49 с.

Дата добавления: 2014-01-11