Структура соціологічного знання

ІІІ. ПИТАННЯ.

Соціологія як наука має складну структуру. Елементами цієї структури є загальна соціологічна теорія, спеціальні соціологічні теорії, або теорії середнього рівня, і конкретно-соціологічні дослідження.

Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, розкриває місце й роль основних соціальних зв’язків, формулює принципи соціаль­ного пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу. Зокрема, формулюються вимоги системного аналізу, стра­тифікаційно-класового підходу, генетичного аналізу, комплексного конкретно-історичного підходу, аналізу явищ у їхній взаємодії з іншими.

Спеціальні соціологічні теорії уточнюють положення загальної соціологічної теорії стосовно до окремих видів, механізмів соціальної взаємодії. Розрізняють три види спеціальних теорій:

· теорії, що вивчають закони розвитку і відтворення окремих соціальних спільнот. До них належать соціологія міста, села, етносоціологія та ін.;

· галузеві соціологічні теорі ї, які розглядають зако­номірності і механізми життєдіяльності соціальних спільнот в ок­ремих сферах. Це соціологія праці, економічна соціологія, соціо­логія побуту, соціологія освіти, дозвілля та ін.;

· теорії, які аналізують окремі “елементи соціального механізму». Наприклад, теорія соціального контролю, теорія комунікацій, теорія соціальної ак­тивності. соціологія організації і т. п.

Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних понять до операціональних, за допомогою яких можна виміряти процес. Якщо нас цікавить, наприклад, ефективність телебачення, то слід переходити від загальних понять “суспільної свідомості”, “духовного життя” до таких понять спеціальної соціологічної теорії, як телевізійна аудиторія, її інтереси, потреби, зацікавленість, пізнавальна активність, вдоволеність; розробляти систему показників, а згодом й індикаторів, за допомогою яких можна виміряти процес телевізійного впливу. При цьому необхідно також мати уявлення про особливості соціальних груп, що складають аудиторію. Таке уявлення дає спеціальне знання про соціальну структуру. Необ­хідно знати, як зовнішній вплив відбивається у свідомості людей, тобто звернутися до соціології особистості, теорії суспільної думки і т. ін.

Третій структурний елемент соціології – конкретно-соціологічний аналіз (теорія, методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень). Це вимірювання конкретних соціальних процесів на основі тих підходів, принципів, понять, показників, які дають загальна соціологічна і спеціальні теорії. Іноді третій структурний елемент називають емпіричними дослідженнями, але це неточно, бо тут також присутня своя теорія, зокрема, теорія виміру. Існує багато видів конкретно-соціологічного аналізу. Дослідження різняться масштабами (міжнародні, загальнонаціональні, регіональні, місцеві), часом дії (довготривалі й оперативні, що проводяться у гранично стислі строки) і т.п.

За метою усі соціологічні дослідження можна поділити на фундаментальні та прикладні. Метою фундаментальних є розвиток науки. Прикладні ж вирішують завдання, пов’язані з використан­ням знань для удосконалення соціальних процесів, розв’язання прак­тичних задач життєдіяльності суспільства.

Спеціальні соціологічні теорії та конкретно-соціологічні до­слідження мають більш яскраво виражений прикладний характер, ніж загальна соціологічна теорія. Вони безпосередньо зорієнтовані на вирішення тих чи інших соціальних проблем. Проте глибокі фундаментальні дослідження також можуть мати вихід до царини прикладної соціології. Дані прикладної соціології, здобуті шляхом проведення поглиблених досліджень, використовуються для роз­витку наукової теорії.

Розмежування фундаментальних і прикладних досліджень не співпадає з розмежуванням на теоретичні та емпіричні. Останні різняться не за метою, а за рівнем абстрактності одержуваних знань, за специфікою методів, прийомів аналізу. І теоретичні, і емпіричні дослідження можуть мати як фундаментальний, так і прикладний характер.

Усі структурні елементи соціології, усі види соціологічних досліджень тісно пов’язані між собою, доповнюють, забезпечують одне одну, утворюючи єдину систему соціологічного знання.

Макросоціологія досліджує великомасштабні соціальні системи й історично тривалі процеси. Макросоціологія головну увагу приділяє моделям поведінки, що допомагає зрозуміти сутність будь-якого суспільства. Ці моделі, що ми інакше називаємо структурами, включають такі суспільні інститути, як родина, об»єднання, релігія, а також політичний та економічний лад. Люди із самого народження втягнені в дану систему соціальних структур, випробують їхній глибокий вплив. Макросоціологи приділяють основну увагу вивченню взаємозв'язків між різними частинами суспільства, вони прагнуть виявити також, як змінюються ці взаємозв'язки.

Мікросоціологія вивчає повсюдну поведінку людей у їх безпосередній міжособистісній взаємодії, спілкування людей у повсякденному житті називають інтеракцією. Дослідники, що працюють у цьому ключі вважають, що соціальні явища можна зрозуміти лише на основі аналізу тих сенсів, що люди надають даним явищам при взаємодії один з одним.

Головна тема їхніх досліджень - поводження індивідів, їхні вчинки, мотиви, значення, що визначають взаємодії між людьми, котрі, у свою чергу, впливає на стабільність або суспільні дії, та відбуваються в суспільстві. Ці рівні не можуть розглядатися як такі, що знаходяться на різних площинах і не співпадають один з одним. Навпроти, вони тісно взаємозалежні, тому що безпосередньо, повсякденна поведінка людей здійснюється в межах визначених соціальних систем, структур та інститутів.

Основною теорією на мікросоціологічному рівні є теорія символічної взаємодії (інтеракціонізм). Прихильники цієї теорії вважають, що люди надають певні значення (символи) впливам зовнішнього світу і реагують у більшості випадках на ці символи, а не на самі впливи. Минулий досвід і розуміння всіма учасниками символів полегшує процес взаємодії.

На макросоціологічному рівні існують дві основні теорії: функціоналізм і теорія конфлікту. Функціоналісти розглядають суспільство як систему взаємозалежних частин, кожна з який впливає на функціонування цілого. У результаті нормального функціонування різних частин утвориться стійке, єдине суспільство. Основу теорії конфлікту складають положення теорії Маркса про те, що люди розділені на класи відповідно до їх позиції в економічній системі і що конфлікт між цими класами неминучий. Деякі прихильники теорії конфлікту надають основного значення системі розподілу влади, а не економічним розбіжностям.

Кожна наука проходить процес внутрішньої інституціоналізації. Внутрішня інституціоналізація означає удосконалювання організаційної структури науки, наявність стійкого поділу праці всередині дисципліни, формування правил і норм професійної етики, розробку ефективних методів дослідження і методів. Усе це повинно забезпечити дійсний процес продукування та систематизації знань у зазначеній царині пізнання. Одне з найважливіших місць у цьому процесі належить розподілу праці, наявності в організаційній структурі науки трьох незалежних рівнів:

1 - рівень фундаментальних досліджень, завданням яких є збільшення наукового знання шляхом побудови теорій, що розкривають універсальні закономірності та принципи даної сфери пізнання;

2 - рівень прикладних досліджень, у яких постає завдання дослідження актуальних, що мають безпосередню практичну цінність проблем, на основі існуючих фундаментальних знань;

3 - соціальна інженерія - рівень практичного впровадження наукових знань з метою конструювання різних технічних засобів та вдосконалення наявних технологій. Дана класифікація дозволяє вичленувати в структурі соціології 3 рівні - теоретичну соціологію, прикладну соціологію, соціальну інженерію.

Соціологічні підходи. Соціологи використовують п'ять основних підходів при вивченні і поясненні різних соціальних фактів.

Перший підхід - демографічний. Слово “демографія” походить від грецького слова “демос”, що означає “народ”. Демографія - вивчення населення, особливо народжуваності, смертності, міграції і повязаної з цим діяльності людей.

Другий підхід - психологічний. Він пояснює поведінку з різних сторон його значення як для людей так і для окремих особистостей. Вивчаються мотиви, думки, навички, соціальні настанови, уявлення людини про самого себе. Цей підхід характерний для психології, але він також затвердився й у соціології. Соціальні психологи досліджують багато проблем, у тому числі такі як формування соціальних настанов, взаємодія суспільства і особистості в процесі соціалізації, формування і поширення настроїв, зв'язаних з панікою, безладдям.

Третій підхід - колективістський (усуспільнений)

Він застосовується коли вивчається двоє і більш людей, що утворюють групу чи організацію, коли соціологи вивчають такі первинні групи як родина, або формальні організації як армія й інші. Застосовується при вивченні груп, бюрократичних організацій різного роду спільнот. За його допомогою соціологи можуть аналізувати конкуренцію між політичними партіями, він допомагає зрозуміти як люди, що належать до одного суспільного класу, чи пов»язані будь-якими іншими ознаками утворять групи з метою захисту своїх інтересів. Це важливо при вивченні колективної поведінки.

Четвертий підхід - відносинний. Він виявляє взаємини. Громадське життя розглядається не через певних людей, які беруть участь в ньому, а через їхню взаємодію один з одним, яка обумовлена соціальними ролями. Роллю називається поведінка, якої очікують від людини, коли він чи вона мають визначену позицію в групі. Визначивши ролі всередині групи, ми можемо виявити також відносини між членами групи, а отже, проаналізувати її структуру. Поведінка людей у значній мірі формується на основі цих ролей не тільки на сімейному рівні, але і й в сфері таких основних соціальних інститутів, як, наприклад, релігія.

П'ятий підхід - культурологічний. Він застосовується при аналізі поведінки на основі таких елементів культури, як суспільні правила (реальні або ті, що маються на увазі) і суспільні цінності (що випливають з релігійних, політичних і соціальних інтересів). При культурологічному підході правила поведінки, або норми, розглядаються як фактори, що регулюють вчинки окремих людей та дії груп. Ідеї, що визначають, які суспільні цілі є бажаними, входять в інший аспект культури. Ці ідеї, поняття, що називаються цінностями служать обґрунтуванням соціальних норм. Наприклад, у суспільстві, у якому людське життя цінується дуже високо, є стійкі норми, що засуджують убивство та заподіяння шкоди іншим людям.

Соціологія як і багато інших наук вийшла з філософії.

Протягом тривалого часу соціологічне знання накопичувався в надрах філософії. І навіть після того, як соціологія в особі О. Конта і Э.Дюркгейма проголосила свою незалежність від філософії як справжню науку про суспільство, філософія продовжувала відігравати помітну роль у соціологічних шуканнях. Соціологію “батьків-засновників”О.Конта, Э.Дюркгейма, М. Вебера, ще дуже важко відрізнити від соціальної філософії.

Соціальна філософія являє собою розділ філософії, присвячений осмисленню якісної своєрідності суспільства в його відмінності від природи. Вона аналізує проблеми змісту і мети існування суспільства, його генезису, перспектив, спрямованості, рушійних сил його розвитку. Слід зазначити, що ці питання деякою мірою є предметом теоретичних міркувань соціологів.

В соціальній філософії і соціології дуже широка галузь збігу об'єкта вивчення. Їхнє розходження більш виразно виявляється в предметі дослідження. Про предмет дослідження соціології мова йшла ще вище. Предметною же сферою соціально-філософських міркувань є дослідження громадського життя, насамперед, під кутом зору рішення світоглядних проблем, центральне місце серед яких посідає світоглядні проблеми.

Ще в більшій мірі є розходження між соціальною філософією і соціологією виявляється в методі дослідження соціального. Філософія вирішує суспільні проблеми умоглядно, керуючись визначеними настановами, що розвиваються на основі низки логічних міркувань. Соціологія заявила про свою самостійність стосовно філософії саме тому, що вона поставила перед собою завдання вирішення суспільних проблем на основі наукових методів пізнання дійсності. Таким чином,. громадське життя повинне вивчатися не умоглядно, а на основі методів емпіричної (досвідної) науки: активно освоювати при аналізі соціальних процесів кількісні методи з застосуванням складних математичних процедур. При цьому соціологія спиралася на досягнення статистики, демографії, психології й інших дисциплін, що вивчають суспільство і людину. Але як розрізнити соціологію та інші емпіричні науки про суспільство й особистість? Ця проблема складна і залишається невирішеною у відношенні галузевих соціологій, наприклад, демографії і соціології шлюбу і родини, економічної теорії й економічної соціології і т.д. Існує питання про співвідношення психології і соціології, хоча соціальна психологія є розділом соціології. Але психологія зосереджена на вивченні індивідуального «я», сфера соціології - це проблеми міжособистісної взаємодії – “ми”.

З погляду наукознавства, становлення будь-якої науки насамперед зв'язано із зовнішньою і внутрішньою інституціоналізацією даної науки, тобто придбанням даною наукою всіх атрибутів соціального інституту. Ступенями інституціоналізації соціології є: формування самосвідомості вчених, що спеціалізуються в даній царині знань. Вчені усвідомлюють, що вони мають свій специфічний об'єкт і свої специфічні методи дослідження; створення спеціалізованих періодичних видань; введення в навчальний процес даних наукових дисциплін; створення організаційної форми об'єднання вчених даних дисциплін: національних і міжнародних асоціацій. Соціологія пройшла всі стадії процесу інституціоналізації в різних країнах Європи і США, починаючи з 40-х років 19 століття.

Різноманіття зв'язків соціології з життям суспільства, її суспільне призначення визначаються, у першу чергу, функціями, що вона виконує. Однією з найважливіших функцій соціології, як і всякої іншої науки є пізнавальна. Соціологія на всіх рівнях і у всіх своїх структурних елементах забезпечує, насамперед, приріст нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває закономірності і перспективи соціального розвитку суспільства.

Характерною рисою соціології є єдність теорії і практики. Значна частина соціологічних досліджень орієнтована на вирішення практичних проблем. У цьому плані на перше місце виступає прикладна функція соціології, у рамках якої виявляється ряд її інших функцій. Соціологічні дослідження подають конкретну інформацію для здійснення діючого соціального контролю над соціальними процесами. Без цієї інформації зростає можливість прояву соціальної напруги, соціальних криз і катаклізмів. У більшості країн органи виконавчої та представницької влади, політичні партії використовують можливості соціології для проведення цілеспрямованої політики у всіх сферах громадського життя. В цьому виявляється функція соціального контролю.

Практична спрямованість соціології полягає в тому, що вона здатна виробити науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів у майбутньому. В цьому виявляється прогностична функція соціології.

Соціологія, незважаючи на особисті настанови вчених-соціологів, виконувала і продовжує виконувати ідеологічну функцію. Результати досліджень можуть використовуватися в інтересах яких-небудь соціальних груп для досягнення ними певних соціальних цілей. Соціологічне знання найчастіше служить засобом маніпулювання поведінкою людей, формування певних стереотипів, створенням системи ціннісних і соціальних переваг. Але соціологія може служити й удосконалюванню суспільних відносин. У цьому випадку говорять про гуманістичну функцію соціології.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Основними елементами структури соціологічного знання є:

1. загальна соціологічна теорія,

2. спеціальні соціологічні теорії, або теорії середнього рівня, і

3. конкретно-соціологічні дослідження.

. Розрізняють три види спеціальних теорій:

· теорії, що вивчають закони розвитку і відтворення окремих соціальних спільнот;

· галузеві соціологічні теорії;

· теорії, які аналізують окремі “елементи соціального механізму».

Соціологи використовують п'ять основних підходів при вивченні і поясненні різних соціальних фактів: демографічний, психологічний, колективістський, відносин ний, культурологічний.

Дата добавления: 2014-01-11