Методологічні підходи до аналізу суспільства

ІІ.ПИТАННЯ

У самій соціології існують різні методологічні напрямки, підходи до аналізу і розуміння суспільства, механізмів його функціонування і розвитку.

Перш за все, можна виділити макросоціологічний та мікросоціологічний підходи. Макросоціологічний виходить з того, що лише аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість. Мікросоціологічний прагне осягнути цілісність соціального життя, вивчаючи інтеракцію (соціальну взаємодію індивідів).

У межах макросоціологічного підходу можна виділити кілька напрямків.

Одним з них є функціоналізм. Основні ідеї функціоналізму були сформульовані Г. Спенсером, а пізніше розвинуті Е. Дюркгеймом, Р. Мертоном, Т. Парсонсом.

Згідно функціональному підходу, суспільство – це нерозрив­ний організм, який складається з частин, елементів, що виконують певні функції. Останні спрямовані на задоволення суспільних потреб і забезпечують цілісність і сталість суспільства. Суспільні процеси та явища можна пояснити, аналізуючи їхні функції у суспільній системі. Суспільство зберігає сталість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, у тому числі функція соціального контролю. Р. Мертон вводить поняття дисфункції, тобто руйнівної функції, та прихованих (латентних) функцій. За Мертоном, одні й ті ж елементи можуть бути функціональними по відно­шенню до одних систем і дисфункціональними до інших. Дисфункції долаються в процесі поступових змін.

Т. Парсонс розвиває теорію структурного функціоналізму. На його думку, існують чотири основні функції соціальної системи: адаптація, досягнення мети, інтеграція і відтворення структури, які забезпечуються різними підсистемами суспільства. Так, всередині соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсис­тема, функцію досягнення мети – політична підсистема, функцію інтеграції – правові інститути та звичаї, відтворення структури – система вірувань, мораль, інститути освіти, виховання та ін. Цілісність суспільства досягається шляхом інтеграції загальноприй­нятих соціальних цінностей і норм. Парсонс визначає суспільство як систему взаємовідносин між людьми, сполучною основою кот­рої є норми й цінності. Е. Дюркгейм розглядає суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, що ґрунтується на колективних уявленнях.

Широкого розповсюдження набув методологічний підхід до аналізу суспільства з позицій теорії конфлікту. Основні ідеї конфліктно­го підходу були сформульовані К. Марксом, який вважав, що властива суспільству соціальна нерівність неминуче породжує конфлікти і несталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення. Конфлікт виникає, бо люди у відповідності з їхнім економічним становищем поділені на протилежні й антагоністичні класи. Класова боротьба пронизує усю історію, її загострення призводить до революційного вибуху.

Конфліктний підхід набув подальшого розвитку у М. Вебера і Р. Дарендорфа. М. Вебер говорить про три лінії соціальної нерівності: багатство, престиж і владу. Р. Дарендорф головну причину конфлікту вбачає у владі одних груп над іншими.

Названі підходи мають вразливі місця, вади, які полягають головним чином в абсолютизації висхідних положень. Насправді вони не обов’язково суперечать одне одному, а можуть поєднува­тися під час аналізу реальних станів і процесів.

Ще одним методологічним підходом, що надолужує недоліки названих, які нездатні певним чином відобразити в соціальному індивідуальне, є методологія індивідуалізму. Основна ідея методо­логії індивідуалізму зводиться до того, що суспільство, його функціонування може пояснюватися лише через сукупність індивідуальних дій, через інтеракцію, їхню взаємодію. Існує низка теорій, які дають таке пояснення. Це перш за все теорія соціального обмі­ну Дж. Хоманса, теорія справедливого обміну Дж. Адамса та ін., теорія символічного інтеракціонізму Дж. Міда і Г. Блумера. Дж. Хоманс вважає, що взаємодію людей можна зрозуміти на ос­нові принципу заохочення і покарання. Прибічники теорії спра­ведливого обміну надають особливого значення справедливому характеру винагороди. Згідно теорії символічного інтеракціонізму, люди наділяють стимули, що впливають на них, певним значенням і реагують на ці значення, символи, а не на стимули як такі. Г. Гарфінкель розробив теорію етнометодології, яка потребує вив­чення взятих на віру правил і понять, що визначають поведінку людей, та інше.

Більш детально ми зупинимося на цих методологічних підходах під час спеціального розгляду історії розвитку соціологічної думки.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Найбільш поширеними в соціологічній науці є макросоціологічний та мікросоціологічний підходи.

Макросоціологічний виходить з того, що лише аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість.

Мікросоціологічний прагне осягнути цілісність соціального життя, вивчаючи інтеракцію (соціальну взаємодію індивідів).

У межах макросоціологічного підходу можна виділити кілька напрямків: функціональний, структурний, конфліктологічний та етнометодологічний.

Дата добавления: 2014-01-11