Соціальна спільнота – самостійний суб’єкт соціальної дії та поведінки

Отже, якщо визначати суспільство як певний спосіб організації соц. зв’язків, взаємодії та відносин людей, то варто зазначити, що саме вони виникають в ході спільної діяльності людей. Люди завжди жили спільно. Спочатку спільність їх існування визначалась природною обумовленістю (на зорі свого існування люди об’єднувались, щоб вижити), на зміну якій приходить соціальна обумовленість (щоб бути людиною, слід жити серед людей; реалізація людини, її досягнення можливі в спільноті собі подібних).

Соціальна спільнота – це реально існуюча, емпірично фіксована сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб’єктом соціальної дії та поведінки.

Які ж критерії виділення спільнот? Що є тим необхідним і достатнім підґрунтям, що дозволяє сформуватись і функціонувати спільноті? Якщо систематизувати погляди соціологів з цього питання, то можна виділити наступне:

§ схожість, близькість умов життєдіяльності людей як потенціальна передумова виникнення солідарності між людьми;

§ спільність потреб людей, суб’єктивне усвідомлення ними своїх інтересів як реальна передумова виникнення солідарності між ними;

§ наявність зв’язків, взаємодій, спільної діяльності і обміну цією діяльністю;

§ формування своєї власної культури, системи внутрішніх норм, взаємовідносин, уявлення про цілі спільноти;

§ зміцнення організації суспільства, створення системи управління та самоуправління;

§ соціальна самоідентифікація членів спільноти, їх самозарахування до даної спільноти.

Соц. спільноти вирізняються великим різноманіттям конкретно-історичних та ситуативно-обумовлених видів і форм:

- за кількісним складом: від діад (взаємодії двох людей) до багаточисельних міжнародних політичних рухів;

- за існуваням в часі – від триваючих години (глядацька аудиторія) до спільнот, що існують столітті та тисячоліття (етноси, нації);

- за щільністю зв’язку між індивідами: від міцно згуртованих організацій та колективів до аморфних утворень (вболівальники футбольної команди).

Проте, більш суттєвим в класифікації соц. спільнот є виділення певної систематизуючої ознаки. У відповідності до цього спільноти розрізняють: територіальні, етнічні. демографічні, культурні... Складна сукупність ознак дозволяє ділити всі спільноти на два веливих підкласи: масові і групові спільноти. Типовими зразками масових спільнот є учасники масових політичних та екологічних рухів (за мир, проти ядерної загрози, за охорону оточуючого середовища, тощо), прихильники естрадник зірок, фани спортивних команд, члени любительських асоціацій за інтересами, тощо. Дослідженню масових спільнот присвятили свої праці Г.Тард “Натовп і публіка” (1883), Г.Лебон "Про поведінку натовпу” (1903). Г.Лебон визначав натовп як ірраціональну спільноту, яка піддається вавіюванню, як множину людей, котрі об’єднанні почуттям, вірою та дією. Натовп знищує індивідуальність, робить із людини тварину (стадне почуття). Натовпу, психічна єдність якого створюється фізичним контактом, Г.Тард протиставляє публіку, як духовну спільноту (фізично роз’єднані, але духовно пов’язані один з одним індивіди). Якщо в натовпі особистість нівелюється, то в публіці вона одержує можливість самовираження. Публіка – продукт нового часу (світські салони ХVIII ст.), а справжній розквіт публіки починається з появою газет, радіо, телебачення.

Дата добавления: 2014-01-15