Тема: етапи соціалізації особистості

ЛЕКЦІЯ №4

Розвиток та само зміну людини на всіх вікових сходинках життя ми виділили в окрему главу бо вважаємо, що слід детально розглянути не тільки те як змінюється людина з віком, а і ті важелі та норми, які повинні відповідати цим змінам. Що повинні зробити батьки, педагоги, вихователі, щоб індивідом були засвоєні не тільки норми його групи, а й через формування особового „Я” виявилась його унікальність як особистості, щоб процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей сприяв його соціалізації. Тобто, необхідно створювати модель соціальної допомоги, особливо дітям та підліткам, орієнтовану на соціальну компетентність. Дуже важливо, щоб всі, причетні до виховання та становлення дитини в мікро соціумі, знали вікові особливості та обов’язки, які повинні виконувати діти при пред’явлені до них певних вимог. Тобто, повинна існувати певна модель формування соціальної компетентності, яка допоможе на практиці, при її реалізації, орієнтуватись батькам, учителям, вихователям, соціальним педагогам у вимогах до розвитку дитини.

В основі поняття „обов’язки розвитку” закладено ідею про те, що життєвий шлях людини можна поділити на різні стадії або фази. З соціально-педагогічної точки зору обрано слідуючи періодизацію життя людини:

- немовля (від народження до 1 року),

- раннє дитинство (1-3 роки),

- дошкільне дитинство (3-6 років),

- молодший шкільний вік (6-10 років),

- молодший підлітковий (10-12 років),

- старший підлітковий (12-14років),

- ранній юнацький (15-17 років),

- юнацький (18-23 роки),

- молодість (23-30 років),

- рання зрілість (30-40 років),

- пізня зрілість (40- 55 років),

- похилий вік (55-65 років),

- старість (65-70 років),

- довгожитель (більше 70 років).

Процес соціалізації продовжується протягом усього життя. Це означає, що соціалізація ніколи не завершується, але і „ніколи не буває повною” (Т.Бергер, Т. Лукман). Соціалізація дорослих змінює зовнішню поведінку, в той час, як соціалізація дитини формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути певних навичок, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Психолог Р.Гарольд запропонував теорію, в якій соціалізація дорослих розглядається не як продовження дитячої соціалізації, а як процес, в якому сходять нанівець психологічні прикмети дитинства. Наприклад, відмова від дитячих лідерів, від ідеї про те, що наші вимоги повинні бути законом для оточуючих тощо. Але, як вважає Н.В.Бордовська, в „незавершеності соціалізації” можна вбачати нескінченність і необмеженість саморозкриття особистості.

Французький психолог Ж.Піаже, зберігаючи ідею різних етапів в розвитку особистості, робить наголос на розвитку пізнавальних структур індивіда та їх послідуючої перебудови в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії змінюють одна одну в певній послідовності сенсорно-моторна (від народження до двох років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (7 до 11).

За висновком Д.Смелзера процес формування особистості відбувається за трьома стадіями:

1) Стадія імітації і копіювання дітьми поведінки дорослих.

2) Ігрова стадія, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі.

3) Стадія групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

С.Гончаренко виділяє первинну соціалізацію (дитинство, підлітковий вік) та до трудову, після трудову.

Д.Б.Ельконін, на основі праць Л.Виготського та А.Леонтьєва, створив періодизацію типів ведучої діяльності в залежності від віку.

1) Безпосередньо емоційне спілкування (до 1 року).

2) Предметно-маніпулятивна діяльність (1-3 роки), коли дитина відтворює суспільно вироблені засоби дії з речами, виникає власне „Я”.

3) Ігрова діяльність (3-6 роки), під час якої формується орієнтація на загальний зміст людських відносин.

4) Учбова діяльність формується у дітей від 6 до 10 років, коли виникає теоретичне осмислення і розвиваються відповідні їм здібності такі як рефлексія, аналіз, уявне планування.

5) Цілісна суспільно-корисна діяльність (10 – 15 років), яка формує потяг до участі в необхідній роботі, будувати спілкування, встановлювати між особові зв’язки, уміння оцінювати можливості свого „Я”.

6) Учбово-професійна діяльність (15 – 17-18 років), коли формуються здатність будувати життєві плани, громадянські якості особистості, світогляд.

Е.Еріксон розглядає етапи соціалізації, як вікові стадії, на яких індивіди мають певні проблеми, які виникають на життєвому шляху. Він вважає, що нерозв’язана проблема негативно впливає на соціалізацію взагалі.

Стадія 1. Дитячий (немовля) період. Проблема - довіра чи недовіра до оточення (їжа, безпека, ласка).

Стадія 2. Вік 1 – 2 роки. Проблема – автономія або сором і сумнів. З одного боку дитина відстоює свої права, з другого – батьки підвищують вимоги до неї, соромлять, якщо вона не вміє виконувати фізіологічні та інші обов’язки.

Стадія 3. Вік від 3 до 5 років. Основна проблема – ініціатива або почуття провини. Усвідомлюється відмінність між хлопчиками і дівчатами, виявляється дух суперництва, розвиваються допитливість та уявлення. Надмірне утиснення з боку дорослих призводить до безініціативності в подальшому.

Стадія 4. Молодший шкільний вік. Проблема – старанність або недбайливість. На цій стадії відбувається навчання колективній роботі, формуються взаємовідносини. Головне – надбання впевненості в собі, своїх здібностях.

Стадія 5. Підлітково – юнацький вік. Основна проблема – становлення індивідуальності (ідентифікація) або рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Пошук свого місця у житті, вибір подальшого шляху. Перші невдачі у виборі друзів, роботи тощо. Це може негативно вплинути на подальше життя. Стадія 6. Молоді роки. Основна проблема – інтимність або самостійність. Головні цілі на цьому етапі – залицяння, одруження та інші види близьких стосунків. Стадія 7. Середній вік. Основна проблема – продуктивність (творча діяльність) або стагнація (творчий застій). Ця стадія пов’язана з реалізацією індивіда у двох основних ролях – працівника і батька. На цьому етапі реалізується той потенціал, який індивід нагромадив протягом попередніх стадій соціалізації. Стадія 8. Старість. Основна проблема – умиротворення або відчай. На цьому етапі соціалізацію індивіда визначає підведення підсумків власного життя і успішності попередніх етапів.

Як вірно вважають І. Остапйовський та Т.Остапйовська, дана концепція стадій розвитку особистості має певні переваги, бо окреслені в ній етапи соціалізації та центральних завдань, дають змогу коригувати соціальну допомогу людині протягом її життя.

Сформуємо обов’язки розвитку для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Вікові етапи	Особливості та новоутворення	Обов’язки розвитку
2-3 роки	Навички самообслуговування	Послідовність виконання дії через багаторазовий показ
Мова	Чіткі відповіді на питання Уміння слухати Чиста мова
Взаємовідносини з близькими	Уміти не заважати іншому, звернутись по допомогу
Допомога в хатній роботі	Принести татові газету, бабусі – окуляри Розкласти ложки на столі
3-5 років	Самостійність	Навички обходження себе: шнурує взуття, застібає ґудзики Прибирає постіль, іграшки Складає свої речі
Уміння рахуватись з іншими	Спросити у іншого Домовитись з однолітками Уміння грати або виконувати дії в групі
Дружба	Розвиток взаємовідносин
Мова	Розширення словникового запасу
Незалежність	Розвиток самостійної діяльності Уміння зайняти себе
5-6 років	Розвиток мови	Використання вербальних і невербальних засобів спілкування
Користування інфраструктурою Формування інтересу до оточуючих, різних видів діяльності	Уміння користуватись телевізором, телефоном, фотоапаратом Знайомство з різними людьми, професіями, визначення різниці, переваг Бажання пізнати нове Потяг до читання, письма, рахунку
Взаємовідносини	Уміння знаходити друзів Розвиток взаємовідносин із урахуванням автономності сторін
6-10 років	Пізнавальний показник	Уміння орієнтуватись в ситуації, Виділяти проблему Висовувати можливу кількість варіантів вирішення проблеми Проектування Виділення смислової одиниці Аналіз і оцінка події Точне, кероване сприйняття, довільна увага, наочне-образне мислення
Зріле відношення до навчання	Відповідальність Старанність Терплячість Охайність
Самостійність	Уміння прийняти рішення Знайти вихід із ситуації Обирати друзів та види участі в різній класній та позакласній діяльності

На основі ідей М.Поташніка, А.Мудрик розробив набір емпіричних показників соціалізованості (осмислено, неосмислено), як результат соціалізації в цілому, які можна використовувати в практиці роботи шкіл. На основі вивчення учнів середніх і старших класів вони поєднані в чотири блоки: психологічний, інструментальний, комунікативний, соціальний. Для кожного з них характерні певні новоутворення та обов’язки розвитку. Наприклад, психологічний блок вміщує такі важливі обов’язки розвитку, як: особові погляди на проблему, незалежність вчинків, творчий підхід до формування особових життєвих подій, розгортання особового життєвого потенціалу тощо; комунікативний – уміння працювати в групі, уміння налагоджувати контакти та ін. Це далеко не повний перелік обов’язків особистості, але батькам та педагогам він може допомогти і при впровадженні особистісно-орієнтованого підходу до дитини дасть обов’язково певні результати. Ми стикаємось із тим, що більшість батьків виховують дитину інтуїтивно і знання алгоритму обов’язків дитини певного віку стане їм в нагоду.

Як відмічає В. Радул, „ми маємо проблему з розробкою методик поведінки людини в новому економіко-соціальному середовищі демократичного суспільства, ринкових відносин, більш повної реалізації освіти як провідного фактору розвитку цивілізації й особистості в цьому процесі. Одна із складових і ключових проблем педагогічної теорії і практики – проблема особистості і її розвитку в спеціально організованих умовах”. Л.Буєва справедливо зазначає, що „саме в діалектиці здібностей і потреб закладені чималі можливості пояснення розвитку особистості”.

Дата добавления: 2014-01-15