Заняття № 10

Дисципліна Кримінальне право Група 37, 38

Загальна частина

Тема заняття Об’єктивна сторона злочину

Тип заняття Лекція

Методи проведення заняття – бесіда, пояснення, діалог, вивчення, пізнання, аналіз нормативно-правового матеріалу, судової практики

Мета заняття

Навчальна Формувати знання, спонукати студентів до виявлення умінь і навичок, які вже набуті, навчити орієнтуватися у чинному кримінальному законодавстві, застосовувати набуті знання в майбутній професійній діяльності; аналізувати кримінально-правові норми, акцентувати увагу на понятті об’єктивної сторони злочину, його значенні, судовій практиці

Виховна Розвивати аналітичні здібності, самостійність суджень і висновків, увагу, пам’ять, спостережливість, акуратність

Міждисциплінарні зв’язки

Що забезпечують Історія держави і права України, Історія держави і права зарубіжних країн, Теорія держави і права, Конституційне право, Адміністративне право

Яким забезпечують Митне право, Конституційне право, Цивільний процес, Кримінальний процес, навчальна та виробнича практика по спеціальності

Забезпечення заняття

Наочні посібники Конституція України, КК України, КПК України, ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах

Роздатковий матеріал навчальні кримінальні справи (к.с.), таблиці, схеми, тести

Технічні засоби навчання на даному занятті відсутні

Література

1. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник/М.І.Бажанов.-2-е вид., перероб. і

допов.-К.:Юрінком Інтер,2005.-480 с.; с.102-130

2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною

редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г.- К.,-“Форум”,2001., у 2-х ч.; ст.ст.109-447

Нормативно-правові акти

Конституція України, 28.06.1996р.; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1996р.; Кримінальний кодекс Україниїни. – К., 2006р.; Закон України “Про громадянство України” від 18.01.2001р. № 2235-III; Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. № 2135-XII

Акти судової практики

Постанова Пленуму ВС України від 01.11.1996р. № 9 “Про застосування Конституції України

при здійсненні правосуддя” Постанови Пленуму ВС України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах (Маляренко В.Т.) – с.331-700

Об'єктивна сторона є одним з елементів складу злочину.

Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння.

У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме об'єктивна сторона складу злочину. Зміст ознак цього елементу часто є критерієм розмежування суміжних складів злочинів. Ретельне дослідження ознак об'єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу, зумовлює забезпечення законності у процесі боротьби зі злочинністю.

Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину.

Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсальною обов‘язковою ознакою об’єктивної сторони є діяння, наслідок та причинний зв'язок.

Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру (так званий голий умисел) не є кримінально караними.

Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними: із докладанням власних фізичних зусиль особи, використанням іншої особи (наприклад, малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов'язані з використанням посадового становища» виконанням професійних обов'язків. Наприклад, із виконанням таких обов'язків може бути пов'язаний обман покупців тощо.

Бездіяльність – це пасивна поведінка. її антисуспільне спрямування полягає в тому, що у певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов'язок, діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов'язаного на пункт учбових або перевірочних зборів). Такий обов'язок може також зумовлюватися посадою або професіональною діяльністю. Наприклад, відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації тощо. Обов'язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїжджої частини вулиці.

Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам'ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним.

Оскільки діяння – обов'язкова умова кримінальної відповідальності особи, недоведеність факту його вчинення слідчими органами або судом є підставою для закриття кримінальної справи щодо цієї особи або винесення ви-правдального вироку.

Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об'єкта посягання. Важливість цієї ознаки полягає в тому, що від розміру та характеру можливої або фактично спричиненої шкоди залежить значною мірою ступінь суспільної ' небезпечності злочину.

2. Обовязкові та факультативні ознаки обєктивної сторони складу злочину

Факультативними ознаками об’єктивної сторони є спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину.

Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння.

Конструктивною ознакою об'єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу (наприклад, електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом.

Особливу групу ознак об'єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час, обстановка чи ситуація вчинення діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточення.

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов'язковою ознакою.

Обстановка – це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття “прилюдність” охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого. Це можливо в тих випадках, коли діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, суспільства в цілому).

Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину.

Місце, час та обстановка утворюють кількісну сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійною при цьому є наявність хоча б двох із цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від того, які саме компоненти вона охоплює.

Для ситуації характерне діалектичне поєднання компонентів, які вона охоплює. Вони ніби доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що забороняють якісь дії або вимагають певної поведінки, впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого.

Оскільки ситуація є конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії обов'язкове.

3. Поняття суспільно-небезпечного діяння (дії та бездіяльності)

1. Термін "діяння" вживається в КК, теорії і судовій практиці в подвійному значенні:

а) у статті 11 за допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна "злочин";

б) термін "діяння" застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об'єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності. При аналізі цієї ознаки складу злочину має йтися саме про друге значення терміна "діяння".

Діяння є обов'язковою ознакою кожного складу злочину. Стаття 2 встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кодексом. Формами вираження такого діяння згідно зі ст. 11 є дія або бездіяльність.

2. Поняття "діяння" визначається такою сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільна небезпечним і протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.

Суспільна небезпечність органічно притаманна діянню, що й обумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання його злочинним і караним. Дане положення безпосередньо випливає зі статей 2 і 11 КК.

Дія чи бездіяльність, яка не спричиняє шкоди об'єкту кримінально-правової охорони або не створює загрози заподіяння такої шкоди, не може розглядатися як злочин, тому що вони позбавлені такої властивості, як суспільна небезпечність.

Матеріальна ознака злочину - суспільна небезпечність - виявляється насамперед у діянні, конкретному акті поведінки особи. У той же час характер дії або бездіяльності, спосіб і засоби, за допомогою яких здійснюється посягання, значною мірою визначають характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, тобто його тяжкість.

Протиправність як ознака діяння згідно зі ст. 11 означає, що злочином визнається тільки те діяння, що передбачене кримінальним законом.

Тому для наявності об'єктивної сторони злочину необхідно, щоб діяння (дія або бездіяльність) було зазначено в диспозиції конкретної статті Особливої частини КК, тобто заборонено кримінальним законом під загрозою покарання. Ознака протиправності означає, далі, що діяння завжди порушує певну норму кримінального закону.

Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається у певній обстановці, місці і часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності. Людина як соціальна істота вступає до сфери, підвладної кримінальному закону, тільки завдяки своїм діянням.

Лише зовні виражена активність людини, її вчинки у формі конкретної дії чи бездіяльності можуть бути об'єктом правової оцінки.

Поза своїми вчинками люди не вступають до сфери правового регулювання. Звідси випливає, що думки, наміри, переконання, морально-психологічні якості людини, які б негативні вони не були, не можуть розглядатися як злочинне діяння і, отже, не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність.

Злочинні наміри можуть отримати негативну кримінально-правову оцінку лише тоді, коли вони об'єктивовані в конкретному акті поведінки особи - у дії чи бездіяльності.

Діяння - це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об'єктивного світу.

Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, що не контролюються свідомістю, навіть якби наслідки таких рухів були б суспільно небезпечними.

Наприклад, дії, вчинені особами, які страждають на психічну хворобу і є неосудними, не контролюються їх свідомістю і, виходить, не можуть утворити дію чи бездіяльність у кримінально-правовому розумінні.

Суспільно небезпечне діяння, як ознака об'єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявом волі особи.

Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, внаслідок нездоланної сили, фізичного примуса тощо, не може утворити об'єктивну сторону складу злочину.

3. Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта.

Вона є найбільш поширеною формою суспільно небезпечного діяння. Більше 2/3 усіх злочинів, передбачених в Особливій частині КК, можуть бути вчинені тільки шляхом дії.

Елементарною (найпростішою) одиницею дії є рух тіла.

Дія може виражатися в одному (одиничному) русі тіла або в їх множинності.

Рухи тіла, що складають дію, повинні мати цілеспрямований характер і, отже, поєднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки.

Мета, як і об'єкт злочину, відокремлює дію, обмежує обсяг і межі дії, визначає її предметний зміст.

Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в кримінально-правовому розумінні, коли вони контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об'єкт.

Звідси випливає, що мимовільні (наприклад, рефлекторні) акти руху, що відбуваються поза контролем свідомості і не виражають волю особи, не можуть утворити дію як ознаку об'єктивної сторони злочину, наприклад, рухи, внаслідок яких завдано шкоди охоронюваному законом благу, якщо вони викликані реакцією організму на біль від ураження струмом, вогнем тощо.

З фізичної сторони дія може бути простою і складною.

Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, завдання удару.

Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія.

Наприклад, у ч. 2 ст. 186 встановлена кримінальна відповідальність за грабіж (відкрите викрадення чужого майна), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства.

Тут мають місце дві дії - викрадення і насильство, кожна з яких, якщо розглядати їх ізольовано, утворить самостійні злочинні дії, передбачені окремими статтями КК (ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 125 або ст. 126).

Подібну об'єктивну сторону мають і деякі інші злочини, пов'язані з насильством (ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373 та ін.). У зазначених випадках одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об'єкту (як основному, так і додатковому).

До складних належать також дії, що складаються з ряду тотожних актів поведінки, об'єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку (наприклад, крадіжка цілого, вчинена в кілька прийомів), що утворять у своїй єдності злочини.

До складних відносять, зокрема, і дії у так званих триваючих злочинах, коли злочин, розпочавшись одним актом поведінки (активною дією), потім продовжує здійснюватися впродовж певного часу на стадії закінченого злочину, наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї.

У деяких випадках складні дії утворюються з цілої низки вчинків, пов'язаних один з одним.

Це, наприклад, зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304) тощо. Але й у цих випадках має місце активна форма суспільно небезпечної протиправної поведінки, яка має всі необхідні ознаки дії (складної) в кримінально-правовому розумінні.

Залежно від характеру впливу на об'єкт злочину всі дії можна поділити на фізичні та інформаційні.

Фізичні (або енергетичні) дії полягають у застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення злочинного посягання (крадіжка, грабіж, розбій, вбивство, нанесення тілесних ушкоджень тощо) і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу.

Інформаційні дії полягають у передаванні інформації іншим особам і завжди виражаються у словесній (вербальній) формі, а також у яких-небудь інших діях, що несуть інформацію: смислових жестах (конклюдентні дії), виразних рухах (міміка).

За допомогою інформаційних дій відбуваються такі злочини, як погроза вбивством, вимагання тощо. Для деяких злочинів характерним є поєднання фізичних та інформаційних дій, наприклад, при шахрайстві, а також при грабежі, розбої, які поєднані з погрозою насильства.

Важливе значення для характеристики злочинної дії має спосіб вчинення злочину, що являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину. Ці способи різноманітні. Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загальнобезпечний спосіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність і шкідливість.

Деякі злочини можуть бути вчинені тільки у певний спосіб.

У такому разі спосіб вказується в законі як конститутивна ознака складу злочину, наприклад, таємне викрадення чужого майна як спосіб крадіжки (ст. 185), відкрите викрадення такого ж майна при грабежі (ст. 186), заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою при шахрайстві (ст. 190). В інших випадках злочин може бути вчинений різними способами.

Так, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115) і умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122) можуть бути вчинені будь-якими способами: шляхом нанесення ушкоджень колючим чи ріжучим предметом, із застосуванням вогнепальної зброї, отруйних речовин, шляхом нанесення ударів, побоїв тощо.

У зв'язку з цим законодавець не вказує в диспозиціях цих статей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення злочину як на обов'язкову ознаку складу злочину.

Для вчинення злочинів винні часто використовують різні засоби і знаряддя: зброю, технічні пристосування, механізми, підроблені документи та ін. У цих випадках винний застосовує закладені в засобах вчинення злочину додаткові можливості, що можуть істотно посилювати інтенсивність і уражаючий ефект дії.

Такі способи вчинення злочинів завжди свідчать про підвищену небезпечність як дії, так і особи, що її вчинила.

Кримінальна відповідальність за злочинну дію нічим не обмежена. Досить встановити, що вчинено суспільно небезпечну дію (як активну форму поведінки особи), передбачену кримінальним законом як злочин.

Злочинні дії описуються в статтях Особливої частини КК різним чином. У більшості випадків у диспозиції описується один вид злочинної поведінки, наприклад, крадіжка - таємне викрадення чужого майна (ст. 185), погроза вбивством (ст. 129). Досить часто в диспозиції вказуються в альтернативі кілька дій, кожна з яких утворює об'єктивну сторону злочину. Наприклад, бандитизмом (ст. 257) закон визнає: організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинених нею нападах.

У подібних випадках, для констатації об'єктивної сторони відповідного складу злочину досить встановити хоча б одну з дій, альтернативне зазначених у законі. Нерідко в КК дається загальна характеристика дії, наприклад, у складі хуліганства (ст. 296). У таких випадках для з'ясування ознак діяння варто вдаватися до тлумачення закону.

Іноді при описуванні дії законодавець застосовує відсилочну диспозицію, наприклад, заподіяння майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (ст. 192). В інших випадках для з'ясування ознак дії необхідно звернутися до підзаконних нормативних актів (бланкетна диспозиція), наприклад, порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274) та ін.

Різні прийоми описування дій у статтях Особливої частини КК обумовлені не розсудом законодавця, а особливостями того чи іншого злочину, ступінь конкретності описування якого залежить від характеру самої дії, об'єкта посягання, способів вчинення злочину, засобів, що використовуються, та ін. Чим чіткіше описана дія в законі, тим більше гарантій правильного застосування кримінального закону при розгляді конкретних кримінальних справ.

4. Бездіяльність. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. На практиці злочинна бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія. Шляхом бездіяльності вчиняються такі злочини, як залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Злочинна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Однак дана характеристика стосується не будь-якої поведінки особи в момент вчинення злочину (наприклад, диспетчер аеропорту залишив на деякий час пульт керування - треба було побачитися з знайомим - і не виконав своїх обов'язків щодо забезпечення безпечної посадки літака, внаслідок чого літак зазнав аварії), а тих конкретних дій, що ця особа повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов'язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов'язку діяти певним чином і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб.

Обов'язок вчинити певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:

а) з закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов'язок надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, - ст. 136) або з іншого (наприклад, підзаконного) нормативного акта - у злочинах, описуваних у бланкетних диспозиціях;

б) з професійних або службових функцій (наприклад, ненадання допомоги хворому медичним працівником - ст. 139, службова недбалість - ст. 367);

в) з договору (наприклад, порушення обов'язків щодо охорони майна- ст. 197;

г) з родинних відносин (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей - ст. 164, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків - ст. 165);

г) з попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов'язана надати їй допомогу (наприклад, човняр, що взяв на себе обов'язок перевезти людей через річку, повинен надати допомогу пасажирам, які опинилися у воді і почали тонути внаслідок того, що човен перевернувся з причин перевантаження або шторму).

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам.

Так, якщо лікар повинен був з'явитися до хворого і надати йому допомогу, але не міг цього зробити внаслідок повені і розливу ріки, він не може нести відповідальність за ст. 139. Так само ненадання допомоги потопаючому особою, яка не вміє плавати, не може тягти за собою кримінальну відповідальність за ст. 136 за ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, тому що тут відсутня можливість надати таку допомогу. Отже, при оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

Злочинна бездіяльність, як і дія, може проявитися в одиничному акті невчинення особою конкретної дії, яку вона повинна була і могла вчинити, але може являти собою і кілька (множинність) актів пасивної поведінки, що має місце, наприклад, при службовій недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов'язки (ст. 367). Злочинна бездіяльність може відбуватися одноактне (одномоментно) і протягом певного, тривалого проміжку часу, зокрема, при триваючих злочинах, наприклад при ухиленні від сплати аліментів на утримання дітей - ст. 164.

Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:

а) на особу був покладений спеціальний обов'язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання суспільно небезпечного наслідку;

б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти заподіянню суспільно небезпечних наслідків.

У деяких випадках злочинна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб'єкт ухиляється від виконання обов'язкових для нього дій. У таких випадках має місце акт змішаної поведінки - активні дії тут виступають способом вчинення злочинної бездіяльності. Проте об'єктивну сторону злочину утворить злочинна бездіяльність. Активні ж дії можуть отримати самостійну правову оцінку (кваліфікацію) при наявності в них ознак самостійного злочину.

5. Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію або бездіяльність. Дія або бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) сторін її поведінки. При цьому воля особи може бути безпосередньо виражена в її особистих конкретних діях (фізичних чи інформаційних) або опосередковуватися в її вчинках із застосуванням різних механізмів, засобів (наприклад, вбивство із застосуванням зброї чи отрути), або ж виявлятися в діяльності інших осіб (наприклад, залучення до вчинення злочину осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, психічно хворих тощо). Отже, вольовий зміст дії чи бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про наявність діяння (дії чи бездіяльності) як ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Але трапляються ситуації, коли у вчинених особою дії або бездіяльності її воля не виявляється, а тому психофізична єдність діяння відсутня. У таких випадках через наявність певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер.

Отже, тут відсутнє і саме діяння (дія чи бездіяльність) як ознака об'єктивної сторони злочину. До таких обставин належать: