Обмін ліпідів

Непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайна і нездоланна в даних умовах обставина.

Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороба тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об'єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст. 139 лікар, який не міг з'явитися до хворого і надати йому медичну допомогу внаслідок повені або землетрусу. Так само не підлягає кримінальній відповідальності особа і за активні дії, які вона виконала внаслідок непереборної сили.

Наприклад, під час зіткнення тролейбуса з вантажним автомобілем К. був викинутий з кузова автомашини і при падінні збив Н., зпричинивши йому тілесні ушкодження. Дії К. були обумовлені непереборною силою.

Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень тощо), що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості вибрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі або не вчинила тих дій, які вона повинна була зробити в даній ситуації.

Якщо фізичний примус був непереборним (наприклад, зв'язаний охоронець не міг перешкодити злочинцям вчинити крадіжку, або касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи немає прояву його волі.

Непереборний фізичний примус "руйнує" психофізичну єдність діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер, через що особа не може керувати своїми вчинками. У разі непереборного фізичного примуса у особи немає дії чи бездіяльності в кримінально-правовому значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40).

Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало можливості особи керувати своїми діями, то в цьому випадку питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ст. 66).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчинити тих або інших дій, які у даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного примуса має місце погроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того, щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує.

Безумовно, воля особи, яка піддалася примусу, до деякої міри обмежена, внаслідок чого вона відчуває ускладнення у виборі того чи іншого варіанта поведінки.

Однак таке обмеження не має абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підтримується фізичним насильством.

У даному разі воля особи, щодо якої застосовується психічний примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той або інший варіант поведінки на свій розсуд.

Ось чому суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене при пом'якшуючих обставинах при застосуванні покарання (п. 6 ст. 66).

Дія або бездіяльність, вчинені внаслідок психічного примусу, не тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише за умови, що мав місце стан крайньої необхідності.

Інакше кажучи, вчинення суспільно небезпечного діяння під впливом психічного насильства (погрози) виключає кримінальну відповідальність лише тоді, коли уникнути в даній конкретній обстановці заподіяння шкоди, якою погрожували, було неможливе, і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39).

4. Класифікація злочинів за ознаками об’єктивної сторони

Передумови класифікації юридичних складів злочинів.

Проблеми класифікації юридичних складів злочинів пов'язані:

а) з дотриманням загальних правил її здійснення;

б) із визначенням підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів злочинів;

в) з уточненням окремих особливостей здійснення такої класифікації з огляду на специфіку кожної з визначених підстав.

Загальні правила будь-якої класифікації як особливого різновиду логічної операції поділу обсягу поняття вироблені формальною логікою.

Серед цих правил найбільш важливими є такі:

1) поділ об'єктів класифікації на види має здійснюватися за" однією і тією самою підставою;

2) члени поділу повинні взаємовиключатися;

3) один і той самий "предмет" у межах даної класифікації не може бути віднесений до кількох видів одночасно.

Визначення підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів злочинів здійснюється теорією кримінального права, що традиційно як такі підстави називає:

1) ступінь суспільної небезпечності злочинів, юридичні склади яких класифікуються;

2) спосіб опису юридичного складу злочину в кримінальному законі;

3) особливості конструкції об'єктивної сторони юридичного складу злочину'.

Очевидно, що проблема підстав класифікації юридичних складів злочинів потребує подальшого дослідження.

У межах цього підручника уявляється можливим зберегти щодо них традиційний підхід.

При цьому, оскільки названі вище підстави відображають різні особливості юридичних складів злочинів, більшість із них піддається, по суті, не одній, а трьом класифікаціям, і тому в межах кожної з них одержує окрему, відносно самостійну, характеристику.

Особливості здійснення класифікації юридичних складів злочину за окремими підставами будуть уточнені щодо кожної з них окремо.

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки.

Особливостями такої класифікації є те, що:

1) вона поширюється лише на ті юридичні склади злочинів, які фіксують окремі різновиди злочину одного і того самого виду; ті юридичні склади злочинів, які фіксують злочин певного виду в цілому (без виділення його окремих різновидів), наприклад, вбивство з необережності (ст. 98 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 102 КК) — до об'єктів цієї класифікації не включаються;

2) підставою такої класифікації є не ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину, про який ідеться, зокрема в ст. 39 КК, а певним чином "типізований" законодавцем ступінь суспільної небезпеки окремого різновиду злочину даного виду; саме з таким "типізованим" ступенем суспільної небезпеки закон пов'язує певні криміналщіо-правові наслідки і, перш за все, межі кримінально-правової санкції.

Із урахуванням зазначених особливостей юридичні склади злочинів за ступенем суспільної небезпечності поділяються на такі види:

а) основний склад злочину;

б) кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину.

Основний склад злочину — це юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин.

У переважній більшості випадків "специфічна" частина основного складу злочину передбачена в частині першій відповідної статті Особливої частини кримінального закону (в главі XI Особливої частини КК — у пункті "а" відповідної її статті).

5. Визначення причинно-наслідкових зв’язків в доказуванні об’єктивної сторони складу злочину. Встановлення ознак необхідного причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням та його наслідками в кримінальному праві

Як відомо, причинний зв'язок – це філософська кате­горія. Використовуючи ті чи інші філософські положення, кримінально-правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного зв'язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права.

Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небез­печне діяння), породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння — не настали б і наслідки.

Якщо ж, навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинено діяння, при­чинний зв'язок відсутній. Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки.

Причинний зв'язок можливий тільки між діями і наслідками.

Суспільно небезпечні наслідки може породжу­вати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особли­вості.

Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності.

Без­діяльність може виявлятись у невтручанні, не перешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи.

Вона може також являти собою неви­конання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства.

У першому випадку для на­слідку характерно погіршення стану тих суспільних відно­син, які становлять зміст безпосереднього об'єкта злочину.

Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений.

Причинний зв’язок – обов’язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку. У кримінально-правовому розумінні причинний зв’язок означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб‘єкта.

Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння – не настали б і наслідки. Якщо, ж навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв’язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку.

Кримінальна правова наука має 3 основні теорії (концепції) щодо проблеми причинного зв’язку:

1) “conditio sine gua non” (“умова, без якої немає”): той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і підставою для висновку про наявність причинного зв’язку;

2) адекватності причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини;

3) необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діям інших осіб або інших зовнішніх сил.

Причинний зв’язок можливий не тільки між діями і наслідками.

Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв’язок має певні особливості.

Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства.

Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).

Викладач ___________________________Гречанюк-Самойлова С.В.

Обмін ліпідів – багатоступінчатий процес, який складається з чотирьох етапів: перетравлювання, всмоктування, проміжного і кінцевого обміну.

Дата добавления: 2014-01-11