Ринкова економіка, її сучасні моделі

Цілком зрозуміло, що ринок виник разом з товарним виробницт­вом за завісою декількох тисячоліть. Але ринкова економіка (ринкове господарство) стала пануючою формою господарювання порівняно недавно – тільки три сотні літ тому (у XVII-XVIII століттях), однак як яви­ще (у межах окремих товарних господарств) з’явилася разом з товар­ним виробництвом.

Ринкова економіка – економіка з визначальною роллю ринку.

Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приват­ного та державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтен­сивності впливу на економіку і від пріоритетних завдань, які при цьому вирішує держава, розрізняють три моделі сучасного ринкового госпо­дарства: корпоративна економіка; змішана економіка; соціальне ринкове господарство. Ознаки цих моделей з точки зору економічної ролі держави відображено у таблиці 2.2.

Табл. 2.2. Основні моделі сучасної ринкової економіки

Характеристика моделі	Корпоративна ринкова економіка	Змішана ринкова економіка	Соціальне ринкове господарство
Цільова спрямованість державного регулювання	Захист інтересів великого бізнесу	Створення умов для розвитку підприємництва	Захист інтересів усіх громадян
Принципи регулювання економіки	Визначення основ­них пріоритетів економічного розвитку	Короткострокове регулювання	Довгострокове регулювання
Частка держав­ного сектора в економіці	Менше 5%	Близько 10%	До 25-30%
Типові країни	Гонконг, Японія, Австралія	США, Велика Британія, Канада	Німеччина, Франція, Австрія, Швеція

Корпоративна ринкова економіка. Модель ринкової економіки, яка орієнтована на вільну конкуренцію, нині зберігається, мабуть, тільки в Гонконзі, та й то з відомими застереженнями з огляду на передачу цієї території десять років тому Великою Британією Китаю.

Змішана ринкова економіка характеризується співіснуванням різноманітних форм власності: приватної індивідуальної, приватної корпоративної (акціонерної), колективної, сімейної, муніципальної, державної, інтегрованої тощо.

Соціальне ринкове господарство ґрунтується на поєднанні сили ринку та державного регулювання, яке спрямоване на обмеження нега­тивних ефектів конкурентної економіки і соціальний захист громадян.

Економічні суб’єкти ринкової системи (домашні господарства, фірми, банки і держава) взаємодіють через систему ринків (ринки ресурсів і товарів та послуг), які складають основу ринкового еконо­мічного механізму регулювання системи. Ринки, регулюючи потоки виробничих ресурсів, продукту, доходів і витрат, забезпечують саморе­гулювання економічної системи (у ринковій економіці вільної конку­ренц ії – в абсолютному значенні, а у регульованій ринковій економіці регулююча роль ринку доповнюється регулюючим впливом держави).

Через систему ринків також здійснюється конкуренція господарю­ючих суб’єктів ринкової економіки за обмежені (рідкісні) ресурси виро­бництва, а у кінцевому рахунку – за рівень доходів.

Саморегулювання ринкової економічної системи відбувається через економічний (господарський) кругообіг.

Господарський кругообіг – ресурсні, продуктові, грошові і фінан­сові потоки між суб’єктами економічної системи, які опосередковую­ться ринками ресурсів і товарів та послуг, а також держави, що вико­нують роль господарського механізму.

Зокрема, ланки і потоки господарського кругообігу у регульованій ринковій економіці відображено на схемі (рис. 2.1).

Як і будь-яка схема, дана схема господарського (економічного) кругообігу страждає спрощеністю і неповнотою. Зокрема, на ній відсутні потоки доходів і витрат домашніх господарств і підприємств, а також ринок як система саморегулювання економічної системи; не показані на ній і економічні інститути.

Економічні інститути потрібно відрізняти від економічних суб’єк­тів. Економічні інститути – набори правил і законів, які визначають взаємодію суб'єктів економіки, тобто установ і організацій, корпоративно діючих осіб, що мають внутрішню структуру, інституціональні рамки, які визначають взаємодію індивідів, що складають організацію чи установу.

Рис. 2.1. Господарський кругообіг в ринковій економічній системі

Схема на рис. 2.2 демонструє більш повний господарський (економічний) кругообіг у ринковій системі (однак у ній не знайшлося місця банкам як суб’єктам ринкової економіки). Вона показує, що вла­сники ресурсів (домашні господарства) продають їх фірмам через ринок ресурсів; використовуючи придбані фактори, фірми виробляють товари і послуги, які через споживчий ринок потрапляють до сфери споживання (домашні господарства). Потоки ресурсів і товарів утворюють внутріш­нє, або мале, коло економічного кругообігу.

Фірми, купуючи виробничі ресурси, здійснюють свої витрати, які на ринку ресурсів перетворюються на доходи домашніх господарств. Ці доходи використовуються домашніми господарствами для закупівлі товарів і послуг (споживчі витрати). Споживчі витрати на споживчому ринку стають доходами фірм. Потоки доходів і витрат утворюють зовні­шнє, або велике, коло економічного кругообігу.

Два кола кругообігу властиві для ринкової економіки вільної конку­ренції. Ринок (ринки ресурсів і товарів) виконує функцію саморегулю­вання економічної системи (регулювання виробництва і споживання).

Рис. 2.2. Господарський кругообіг в системі регульованого ринку

У системі регульованого ринку до господарських процесів втруча­ється держава (що показано відповідними потоками на схемі), яка здій­снює регулюючий вплив на ринки, а також на виробництво і спожи­вання, органічно доповнюючи ринковий економічний механізм.

Відмінності товарного виробництва у ринковій і плановій економіч­них системах відображено у таблиці 2.3.

Табл. 2.3. Відмінності товарного виробництва у ринковій

Дата добавления: 2014-01-11