Типи влади

Класифікація влади здійснюється у рамках численних наукових напрямів. Серед дослідників немає єдиної думки щодо проблеми про правомірність, однозначність, панівну роль будь-якого з критеріїв її типологізації. Наведемо головні з них:

Перший критерій - критерій легітимності розглянутого традиційного, харизматичного, легального панування. Однак підкреслимо, що легітимність влади, тобто ствердження правомірності її існування, суспільне визнання цієї соціальної інституції може не збігатися з її юридичною легалізацією. Наприклад, легалізація приватної власності у нас відбулася, а ось умов для повної її легітимності досі не створено, через що вона існує в Україні поки що в рудиментарній формі. Згідно з цим критерієм, який має досить узагальнюючий характер, можна судити й про те, кому належить реальна влада в існуючому "трикутнику влади" (політична, ідеологічна, військова), проаналізувавши їх легітимність і легальність за конкретно-історичних умов.

Другим критерієм, на думку відомого вченого Н. Боббіо, є принцип владної "видимості", тобто її публічність, прозорість. Вчений розрізняє три різновиди такої влади. Це: а)публічна влада видимого правління; б)напівприхована, або напівпублічна, тобто влада тіньового «субправління; в)прихована ("занурена"), або таємна, "невидима" влада, яку іменують криптоправлінням.

Третій критерій типізації влади вказує на її носія: а) влада безособова, яка належить колективу; б) влада інституціалізована, репрезентована державними інституціями; в) влада особиста. При цьому йдеться не просто про різний обсяг понять, а про відмінності їх сутності.

Четвертий критерій - це фіксація обсягу влади у її носія. В даному випадку владу поділяють на: а) часткову, яка стосується одного з конкретних питань суспільного життя; б) неповну, що поширюється на певну соціальну інституцію, суспільну царину тощо; в) повну, яка охоплює цілу суспільну систему. Залежно від різновиду правління за того чи іншого суспільного ладу, ці типи влади можуть здійснюватися як єдиноначальність, колегіальність, угруповання.

П’ятим критерієм типізації влади є джерела, підстави її формування, які у спеціальній літературі тлумачаться вельми суперечливо. Так американський вчений Д. Гелбрейт вважає джерелами влади власність, організацію, особистість. Його співвітчизник Б. Рейвін стверджує, що засадовими є різновиди впливу лідерів на послідовників, на підставі чого він поділяє владу на винагороджувальну, примусову, законну, референтну, експертну. Французький соціолог П. Бурдьє як критерії пропонує розглядати три форми капіталу: економічну, культурну, символічну. На його думку, символічний капітал відзначається легітимним проявом, значним рівнем освіченості, підтвердженим документально, інтелектуальністю, яка відповідає суспільному становищу власника цього капіталу, супутніми юридичними гарантіями й цілеспрямованим формуванням громадської думки щодо його оцінки.

Шостий критерій визначає засоби (інструменти) та функції влади, відтворювані у політичному режимі. Наприклад, такі засоби, як примус, переконання, авторитет тощо; такі функції як контроль, організація, спостереження і т. ін.. Для здійснення функції контролю влада може використати коригування й маніпуляцію процесуальними нормами, внесення технічних, процедурних застережень, поправок, припущень тощо. Формально такі дії не торкаються правових, легітимних підвалин влади, проте по суті відбувається підміна (або параліч) певних законодавчих норм, що рівнозначне використанню можновладцями примусу. За вживаними засобами останнього розрізняють владу панування і насильства (“лезо меча” у Р.Арона і Machtpolitic у Дж.Сарторі) та переконання і авторитету (“шовкова нитка закону” у Р.Арона і “мирна влада” у Дж.Сарторі).

Сьомий критерій типізації відображає поділ влади, зокрема на законодавчу, виконавчу та судову як відносно незалежні та самостійні її царини задля запобігання безконтрольній концентрації повноважень у одній з владних інституцій, досягнення збалансованості гілок влади в інтересах їх взаємного контролю й створення гарантій від узурпації. Не менш значуще чітке розмежування повноважень центральної, регіональної (обласної) і місцевої влади. Західній Європі властивий також поділ влади на політичну та духовну, завдяки чому там вдається зберігати людську моральність, вільнолюбство, трудову етику, забезпечувати права і свободи людини. Винятково важливе значення має розмежування політичної та економічної влади. Виокремлення останньої, а отже визнання за особистістю права на економічну свободу з її ініціативою, підприємливістю, винахідливістю стало потужним стимулом економічного розвитку та процвітання. Захід і нині прагне зберегти свої основні цінності, які відіграють роль ідей, що кристалізують соціум.

Отже, існування у будь-якому суспільстві різних його царин - економічної, духовної, політичної та інших - передбачає відповідний поділ влади. Саме широкий спектр різноманітних владних форм дозволяє визначити різницю між державою та суспільством, коли більша незалежність громадян від держави сприяє демократизації соціуму. Однак якими є ті межі, що не тільки надають політичній владі визначеності, відмежованості від інших важливих суспільних царин та владних форм, а й забезпечують їй власне обличчя у політичному просторі? Головний їх чинник - місце у політичній системі як центрального того чи іншого структурного елемента. Якщо найвищий щабель належить державі, то зростає ймовірність відсутності поділу влади, а отже, й безглуздість з'ясування специфіки політичної влади. Адже остання підмінюється державою-диктатурою, історична обмеженість якої на початку XXІ ст. стає дедалі очевиднішою.

Дата добавления: 2014-01-11